2. Членство
У міру здобуття незалежності до ЛАД вступали й інші держави: Лівія (1953), Судан (1956), Марокко і Туніс (1958), Кувейт (1961), Алжир (1962), Південний Ємен (1967), що пізніше об'єднався з Єменом, Бахрейн, Катар, Оман і Об'єднані Арабські Емірати (1971), Мавританія (1973), Сомалі (1974), Джибутті (1977), Коморські острови (1993). У 1976 до складу ЛАД увійшла Організація визволення Палестини (ОВП).
Членство Єгипту було припинене в 1979 році після підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору, і штаб-квартира Ліги була перенесена з Каїра до Тунісу. У 1987 році арабські країни відновили дипломатичні стосунки з Єгиптом, і країна знов увійшла до Ліги в 1989 році, штаб-квартирі Ліги повернулась назад в Каїр. У вересні 2006 року, Венесуела була прийнята спостерігачем, а Індія в 2007 році. Ізраїль не є членом, не зважаючи що 20% його населення арабського походження і арабська мова є офіційною мовою. Також Чад не є членом, хоча і арабська мова використовується в офіційних і місцевих органах влади.
На даний час кількість членів ЛАД зросла з семи країн-засновниць до двадцяти двох. У результаті збройного конфлікту у Лівії, що розпочався 16 лютого 2011 року, ЛАД тимчасово відсторонила Лівію від участі у своїх засіданнях.
Всі члени Ліги Арабських Держав також є членами Організації «Ісламська конференція». Окрім цього, держави - члени утворюють в рамках Ліги менші об'єднання на кшталт РСЗ і Союз арабського Магрибу.
3. Структура
Для забезпечення ефективного виконання і реалізації визначених завдань і функцій у ЛАД були створені три головні органи, якими є Рада Ліги, Постійні комітети і Генеральний секретаріат. Усі вони забезпечують виконання "Угоди про колективну безпеку", що була ратифікована в 1950 році. Крім головних органів, Ліга створила спеціалізовані установи з метою об'єднання економічної і соціальної політики, щоб таким чином відокремити себе від політичного впливу країн-членів. У системі Ліги існують урядові ради з питань охорони здоров'я, туризму тощо.
Згідно із статутом Рада є найвищим органом в структурі Ліги. Установчим договором визначається її склад, компетенція, процес прийняття рішень і процес голосування. При роботі Ради Ліги можуть бути присутні представники інших органів ЛАД.Рада засідає двічі на рік - у березні і в жовтні. Надзвичайні сесії Ради скликаються за необхідністю або за вимогою двох країн-членів (ст. XI). На кожній звичайній сесії делегати повинні обирати за ротацією голову Ради (ст. XV). У випадку агресії однієї країни проти іншої країни-члена, країна, якій загрожує небезпека, може вимагати негайного проведення позачергової зустрічі Ради. Якщо агресія вчинена країною-членом ЛАД, то її голос при голосуванні не буде врахований (ст. VI).
Кожна країна-член має лише один голос незалежно від кількості представників. Рішення Ради, прийняті одноголосно, є обов'язковими для всіх країн-членів Ліги, а ті, які були прийняті більшістю, є обов'язковими лише для тих країн-членів, які проголосували за них. Посередницькі чи арбітражні рішення повинні прийматися більшістю.
Якщо будь-яка з країн-членів захоче вийти з Ліги, вона мусить попередити Раду про своє рішення за рік (ст. XVIII).
Якщо Рада вважатиме, що якась країна-член не виконує зобов'язань, вказаних в установчому договорі, Рада може припинити її членство в Лізі шляхом одноголосного голосування, не враховуючи цю країну.
Договір 1950 року про колективну безпеку передбачає створення Постійних комітетів (їх є десять), які збираються хоча б раз на рік.
Це спеціальні комітети з таких питань:
— економічних і фінансових, куди належить сфера торгівлі, споживання, фінансів, сільського господарства;
— питання сфери комунікації: залізниці, дороги, авіаперельоти, навігація, пошта, телеграф;
— питання національності, видачі паспортів і віз, шляхів екстрадиції;
— соціальні питання;
— питання навколишнього середовища;
Постійні комітети можуть формувати субкомітети, що займаються вирішенням більш спеціалізованих питань.
У статті XII Установчого договору ЛАД мова йде про створення такого постійного органу, як Генеральний секретаріат Ліги, що є і адміністративним, і виконавчим.До складу Генерального секретаріату входить Генеральний секретар, помічники Секретаря і певна кількість службовців. Генеральний секретар повинен призначатися Радою Ліги, і за нього мають проголосувати 2/8 країн-членів ЛАД. Голова Секретаріату обирається на п'ятирічний термін. Помічники Генерального секретаря і головні службовці призначаються Генеральним секретарем із схваленням Ради Ліги, котра визначає також організаційну структуру Генерального секретаріату.
У межах ЛАД створено такі інститути та організації:
Арабська організація з питань освіти, науки і культури (ALECSO), створена в 1964 році; штаб-квартира в Тунісі;
Арабська організація праці (АLО), створена в 1965 році;
Арабська організація сільськогосподарського розвитку (АОАD), створена в 1970 році; штаб-квартира в Судані;
Арабська організація адміністративного розвитку (АОАD), створена в 1961 році; штаб-квартира в Єгипті;
Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАРЕС), створена в 1968 році; штаб-квартира в Кувейті;
Рада арабської економічної єдності (АЕUC), створена в 1964 році; штаб-квартира в Єгипті;
Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АFESD), створений у 1968 році; штаб-квартира в Кувейті;
Арабський банк економічного розвитку Африки (BADEA), створений у 1973 році; штаб-квартира в Судані;
Арабська агенція з атомної енергетики (ААЕА), створена в 1982 році; штаб-квартира в Тунісі;
Арабська організація індустріального розвитку і гірничо-видобувної промисловості, створена в 1990 році; штаб-квартира в Марокко;
Арабський валютний фонд, заснований у 1975 році; штаб-квартира в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Також були створені Арабська організація стандартизації метеорології, Арабська академія морського транспорту, Арабський союз телекомунікацій, Арабський інститут нафти та Арабська організація менеджменту.
Усім цим підконтрольним інститутам і організаціям ЛАД надає фінансову допомогу. В складі Ліги діє Рада з економічних питань, до якої входять міністри економіки чи їх представники. Вони обговорюють та узгоджують економічну і соціальну політику країн-учасниць.