19. Нормативний метод обліку витрат. Система калькулювання «стандарт-кост» - зарубіжний аналог нормативного методу

Стандарт-кост є найбільш поширеним за кордоном методом управління упрю витратами. Засновником системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував метод нормативного визначення витрат.Стандартні витрати- це витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормативних умов діяльності. Основою системи Ст-кост є підрахунок майбутніх або очікуваних витрат. Ситема кальк. стандпрних вират- це система обліку,я кА використю стандартні витрати задля: управління та контролю витрат, прийняття рішень щодо цін та цінова політика. Підготовка фінансової звітності, бедж.планування і контроль, управління за відхиленнями. Основні принципи системи ст..кост – встановлення стандартів витрат, облік та калькулювання за стандартними та фактичними витратами, періодичний перегляд стандартів при зміні умов виробництва, аналіз дослідження відхилень ьа скадання звітності. При розробленні стандартів,застосовуються відповідні інженерні розрахунки( карти розкрою, рецептури). Затверджений стандарт узагальнюється бухгалтерією у картці нормативних стандартів собівартості одиниці продукції. Поєднується облік відповідальності та калькуляції стандартів витрат. Витрати контролюються безпосередньо в місцях їх виникнення.Порівняльна характеристика нормативного методу та сиситеми стандарт кост.1. Ступінь регламентованості. Ст-кост не регламентована, не має єдиної методикиик встановлення стандартів та ведення обліку регістрів. Нормат. Метод регламентується, розроблено загальногалузеві стандарти і норми. 2. Облік змін норм . Ст-кост – поточний облік змін норм не ведеться. Норм.метод – ведеться в розрізі причин та винуватців.3. Облік відхилень аід норм прямих витрат. СТ-кост – облік ведеться на окремих рахунках, списується на винуватців та фін. Результат. Норм. Метод відхилення в межах норм , списується на виробництво понад нормативні – на винуватців та фіню результат.

20. Способи калькуляції

Способи калькуляції – це технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур.

Способи калькуляції доповнюють методи калькулювання. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об’єктами, наявності зворотних відходів, супутніх та побічних продуктів тощо.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об’єкту і калькуляційної одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

Наприклад, при попередільному методі обліку витрат собівартість продукції визначається шляхом послідовного нашарування витрат за кожним переділом.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при виробництві декількох видів продукції одним технологічним процесом і неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об’єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів.

Наприклад, у спиртовій промисловості в результаті одного технологічного процесу одночасно одержують декілька видів спиртопродуктів. Витрати між окремими спиртопродуктами розподіляються за коефіцієнтом, що встановлюється на підставі оптових цін.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на число калькуляційних одиниць за кожним об’єктом в розрізі статей калькуляції чи елементів витрат. Цей спосіб універсальний і в кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при інших способах калькуляції. При цьому у поєднанні з іншими способами калькуляції він не називається, хоча передбачається його обов’язковість.

Наприклад, для розрахунку собівартості однієї тонни хліба „Український” необхідно собівартість випуску поділити на кількість виробленої продукції.

Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні спільних витрат і визначенні собівартості основної і побічної продукції, які отримані в одному технологічному процесі.

Наприклад, у м’ясній промисловості при виробництві м’яса спочатку проводиться оцінка супутньої продукції, яка виключається з загальної суми витрат, а потім калькулюється собівартість м’яса.

За кожного методу обліку витрат в залежності від технології виробництва і характеру продукції, що виробляється, застосовується один або декілька способів калькуляції.