Початок релігійного відродження та проблеми, що його супроводжували

Процеси перебудови створили умови для активізації релігійного жит­тя та духовного розкріпачення народу. Це насамперед стосувалося від­новлення діяльності Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка була «саморозпуіцена» Львівським собором 1946 р. У 1987 р. було створено громадський комітет відновлення УГКЦ, який очолив колишній дисидент І. Гель. Влітку 1988 р. на святкуванні 1000-ліття хрещення Русі кардинал А. Казаролі передав М. Горбачову лист від римського папи Івана-Павла II, у якому порушувалося питання відновлення діяльності УГКЦ. Його розгля­нула Рада у справах релігії при Раді Міністрів У PCP. Вона констатувала, що в західних областях діють чотири єпископи, 269 священиків і 489 чен­ців, які впливають на віруючих щонайменше у 200 містах, селищах і селах.

На початку червня 1990 р. в Києві відбувся перший собор УАПЦ, який обрав Патріархом Київським і всієї України митрополита С. Мстислава (племінника С. Петлюри), який до цього жив у СІЛА й очолював емігрант­ські громади УАПЦ.

Церква об’єднала частину віруючих західних і центральних областей і мала 600 парафій. Компартійні органи стали всіляко підтримувати УАПЦ у західних областях України, де населення переважно належало до УГКЦ. Між УГКЦ і УАПЦ розпочалася боротьба за право користування церковни­ми спорудами, що були передані РПЦ після 1946 р.

Водночас на сході й півдні України віруючі й священнослужителі підтримували РПЦ. Партійне й радянське керівництво цих областей всі­ляко гальмували реєстрацію громад УАПЦ. Представники цієї конфесії намагалися подолати опір номенклатури. Наприклад, у квітні 1991 р. в Миколаєві на центральній площі міста відбулося голодування віруючих УАПЦ, які вимагали від місцевої влади реєстрації своєї громади.

Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 р

Політичні реформи в СРСР, процеси лібералізації суспільного життя посилювали процеси суверенізації союзних республік.

Отже, депутати Верховної Ради УРСР і місцевих рад обиралися прямим, таємним голосуванням на альтернативних засадах. Напередодні виборів було утворено Демократичний блок, який на виборах домігся значного успіху: із 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР, 111 мали його підтримку. Блок здобув перемогу у п’яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Вибори до місцевих рад засвідчили перемогу демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопіль­ській областях. Підсумки виборів свідчили про те, що:

авторитет КПУ швидко падав;

альтернативні вибори показали наявність в Україні опозиційно- протестного електорату;

вперше Україна одержала демократично обраний, такий, що діяв на постійній основі, парламент.

Одночасно в Москві розгорнулася боротьба за перерозподіл влади між М. Горбачовим та Б. Єльциним. Результатом цієї боротьби стало проголо­шення «суверенітету» РРФСР. Цим кроком прибічники Б. Єльцина нама­галися перебрати на себе владні повноваження керівництва СРСР. Проте фактично це був початок руйнування СРСР.