Формування національних громадських організацій і об’єднань

В умовах політичних реформ і лібералізації суспільства виникали на­ціональні громадські організації та об’єднання. Одним з перших у серпні 1987 р. у Києві був створений Український культурологічний клуб (УКК). У ньому активно співпрацювали представники демократичної інтелігенції, дисиденти, колишні політв’язні.

У грудні 1987 р. у Львові засновано Українську асоціацію незалеж­ної творчої інтелігенції (УАНТІ). Серед її організаторів були О. Заливаха, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний та ін. Членами цієї організації були поети, художники, журналісти, яких переслідували офіційні власті. Друкованим органом асоціації став журнал «Кафедра», перший номер якого вийшов на початку 1988 р

У травні 1989 р. на республіканській конференції утворено Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал». Однією з перших акцій товариства став міжнародний симпозіум «Голодомор 1932 — 1933 рр. в Україні», проведений разом з іншими організаціями.

У цьому ж році в Києві було засновано Всеукраїнське товариство репре­сованих. Очолив його колишній політичний в’язень Є. Пронюк. У 1991 р. розпочалося видання часопису товариства «Зона».

Найбільш масовою організацією став Народний рух України (НРУ) за пе­ребудову

З’їзд ухвалив статут, програму організації, прийняв звернення до народу України, обрав керівництво Руху (М. Горинь, І. Драч, С. Конєв

У жовтні 1990 р. членів Руху вже налічувалося майже 633 тис. II Все­українські збори НРУ сформулювали найближчі завдання: створення умов для проведення виборів до рад усіх рівнів на багатопартійній основі; ство­рення коаліційного уряду народної довіри.

Розгортання страйкового руху

Невдале реформування економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя призвели до наростання соціальної напруже­ності. Новим явищем суспільного життя стали страйки. Таку форму протес­ту проти влади започаткували влітку 1989 р. шахтарі, згодом страйкувати почали трудівники й інших галузей господарства. Керівництво республіки пояснювало страйки дефіцитом продуктів та зниженням життєвого рівня населення. Насправді їхні причини були більш глибокими.

Причини зростання страйкового руху:

невдоволення робітників непослідовністю та нерезультатністю економіч­них реформ;

відмова владних структур від послідовних політичних реформ і лібералі­зації суспільно-політичного яшття;

погіршення економічного становища трудящих, невирішеність житлово- побутових проблем;

відсутність у робітників реального права бути господарями на вироб­ництві;

посилення впливу мафіозних кланів;

постійне зростання цін, дефіциту товарів першої необхідності.

19 липня розпочали страйк гірники об’єднання «Дзержинськвугілля». На центральній площі м. Дзержинська виник стихійний мітинг. Його учас­ники говорили про наболілі проблеми, нерозв’язані соціальні питання, про становище у вугільній промисловості. Вони наголошували, що економічна реформа в галузі пробуксовує, а то й штучно стримується в центрі та місце­вою адміністрацією.

На першому з’їзді шахтарів СРСР у червні 1990 р. (більше половини делегатів і майже весь організаційний комітет були з України) пролунали вимоги відставки уряду, формування Кабінету народної довіри. Разом з тим, страйки шахтарів призвели до значних економічних втрат

Формування Оагатопартійної системи

Утворення нової партійно-політичної структури припало на час підго­товки виборів до Верховної Ради У PCP і початок її діяльності. Паралельно формувалася правова основа багатопартійної політичної системи. У жовтні

р. під тиском студентів та інших демократичних сил Верховна Рада УРСР ліквідувала статтю Конституції УРСР про керівну та спрямовуючу роль КПУ в суспільстві та прийняла закон щодо політичних партій і громад­ських організацій. У грудні того ж року були розроблені Тимчасові правила про реєстрацію статутів громадських організацій. З січня 1991 р. у Мініс­терстві юстиції України почав діяти відділ громадських об’єднань і полі­тичних партій, на який було покладено обов’язок реєстрації новостворених партій і громадських організацій республіканського рівня. За період із 1989 по 1991 р. в Україні з’явилося понад 20 партій та об’єднань із загальною кількістю близько ЗО тис. осіб.