Причини та початок перебудови

Наприкінці 70-х — у першій половині 80-х років кризові явища у житті радянського суспільства поглиблювалися.

На початку 80-х років сталися значні перестановки в політичному ке­рівництві. Старі лідери, які робили кар’єру ще за часів Й. Сталіна, один за одним ішли з життя. Після смерті Л. Брежнєва у листопаді 1982 р. посаду Генерального секретаря ЦК КПРС обійняв Ю. Андропов. У лютому 1984 р. його змінив К. Черненко.

Поглиблення економічної кризи позбавило радянську державу перспек­тив знайти своє місце серед провідних країн світу. Нове політичне керівни­цтво СРСР на квітневому 1985 р. пленумі ЦК КПРС кваліфікувало ситуацію

в економіці як небезпечну. Стало зрозуміло, якщо і далі забезпечувати на­мічений приріст національного прибутку на екстенсивній основі, його тре­ба забезпечувати значними капіталовкладеннями і людськими ресурсами, яких СРСР вже не мав. Пленум затвердив програму економічних реформ, спрямовану на вихід із кризи, що передбачала структурні зміни в економі­ці, застосування матеріального стимулювання виробників, запровадження ринкових важелів управління

Перебудова мала охопити п’ять провідних сфер життєдіяльності су­спільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та забезпечення народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної ві­йни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думки громадянами).

Був ще один важливий суб’єктивний чинник. Гласність у союзних респу­бліках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партномен- клатури різного рангу.

Політика »прискорення» та її наслідки в Україні

Після проголошення М. Горбачовим курсу на прискорення соціально- економічного розвитку партійно-державне керівництво СРСР та УРСР вдалося до відповідних заходів.

Важливим напрямом «прискорення» ста­ла спроба реконструювати промисловість та підвищити якість виробленої продукції.

У 1986 р. промисловість України давала лише 15,9% продукції вищої категорії. На 1987 р. планувалося досягти 18,3 %, а реальний результат до­рівнював лише 15,8% .

Запровадження закону гальмувалося збереженням системи директивно­го планування, централізованого фінансування тощо

Зрозуміло, що зростання купівельної спроможності населення за умов відсутності товарів збільшувало дефіцит, провокувало різке зростання цін та відповідно швидкі темпи інфляції .

Стан економіки

Ринкові економічні реформи в умовах державної власності, спроби надати підприємствам та колгоспам самостійність при збереженні широких повноважень міністерств руйнували стару систему директивного планування та управління господарством і не створювали нової.

У 1989р. уряд розпочав нові економічні реформи. Було утворено спеціаль­ну комісію з реформ на чолі з відомим економістом Л. Абалкіним. У травні 1990 р. комісія опублікувала програму економічних реформ під жорстким контролем держави.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки України був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага важкої промисловості становила більше 60%. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково- технічного потенціалу. 95% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування.

Союзні республіки не перераховували податки центру, центр був вимушений практично повністю покладатися на друкарський верстат, що продукував нові гроші.

Продовжувався швидкий занепад сільського господарства України, для якого були характерні: систематичне обезлюднення села, некомпетентність значної частини керівних кадрів, низька продуктивність праці, масове розкрадання продукції, відсутність достатніх фондів відтворення виробництва, значні втрати врожаю під час його зберігання.

Рівень життя населення

Невдалі реформи та хаос, що зростав в економіці, призвели до того, що загальний обсяг товарів скоротився з 1986 по 1990 рік на третину, і дефі­цитними стали не лише м’ясо і молоко, а й вершкове масло та багато інших товарів, що зумовлювало значне зростання цін.

Наслідком інфляції став новий стрибок цін. Держава дозволила обміню­вати рублі на іноземну валюту. В умовах ринку це призвело до ще більшо­го знецінення грошей, посилення дефіциту та нового витка у зростанні цін. Так, ціни на товари першої необхідності зросли тільки у 1990 р. у 8 разів. Набувала поширення спекуляція — закупка товарів за цінами нижче рин­кових та їх перепродаж за більш високими.

В умовах розвалу адміністративно-командної системи у номенклатури з’явилася можливість почати перерозподіл власності, грабуючи власний народ, який десятками років наполегливої праці створював національне багатство країни.

Комерціалізація торкнулася і системи освіти. Почали виникати перші приватні школи. Залишкове фінансування освіти в умовах зниження рів­ня життя населення приводило до занепаду матеріально-технічної бази шкіл. У державних загальноосвітніх закладах у зв’язку із скороченням шефської допомоги з боку підприємств адміністрація шкіл як «спонсорів» стала використовувати батьків учнів. Ще в гіршому становищі опинилися дошкільні дитячі установи, які практично не фінансувалися владою. Відомчі дитячі садки закривалися, а їх приміщення перепродавалися у приватні руки.

Зрушення у політичному житті України.

Гласність та лібералізація

Після невдалих спроб реформувати економіку М. Горбачов та його одно­думці визнали за необхідне реформувати політичну систему СРСР. З метою обговорення основних напрямів такої реформи у червні 1988 р. була скли­кана XIX Всесоюзна конференція КПРС. Рішеннями конференції передба­чалося перетворення найголовніших елементів політичної системи — партії та держави. Планувалося поступове формування правової держави, ство­рення професійного постійно діючого парламенту, запровадження принци­пу розподілу влади між її гілками (законодавчою, виконавчою, судовою). Наголошувалося на розширенні лібералізації і гласності суспільного жит­тя, забезпеченні гарантій громадянських прав особи.

На думку реформаторів, переваги гласності полягали в тому, що люди дістануть змогу

мислити по-новому, позбудуться старих догм і стереотипів;

почнуть отримувати об’єктивну інформацію;

одержать можливість мати власну думку і робити власні висновки

У серпні 1989 р. в пресі опубліковано проекти Законів Української PCP «Про зміни і доповнення до Конституції Української PCP», «Про вибори народних депутатів Української PCP», «Про вибори народних депутатів до місцевих рад народних депутатів Української PCP». Ці закони були за­тверджені Верховною Радою УРСР у жовтні 1989 р. Вищим законодавчим органом УРСР оголошувалася Верховна Рада, яка обиралася в кількості 450 депутатів терміном на 5 років.

За таких умов у березні 1990 р. відбулися перші альтернативні вибори у Верховну Раду УРСР. Партійні комітети та існуючі старі державні струк­тури в Україні забезпечили обрання більшості своїх представників.

Пожвавлення громадської активності. Активізація національною руху в другій половині 80-х років

Виникали громадсько-політичні об’єднання, які вели агітаційну і про­пагандистську роботу серед населення. З-поміж них: «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса); «Нова спілка сприяння перебудові» (Київ); «Народний фронт України сприяння перебудові» (діяв на Вінниччині та Хмельниччині); «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловград) та ін.

Активізували свою діяльність профспілки. Вони намагались впливати на громадське життя суспільства. 28 листопада 1987 р. відбувся з’їзд вільних профспілок, який прийняв статут цієї організації. Організатором вільних профспілок став В. Клебанов, якого раніше переслідували за ці ідеї.

Улітку — восени 1988 р. політична активність у формі мітингів виплес­нулася на вулиці Львова, Києва, Вінниці та багатьох інших міст. Провід­ною темою виступів на мітингах стали питання демократизації суспільства й національного відродження. Вперше публічно було порушено питання про реабілітацію вояків У ПА як борців за національне визволення України проти тоталітаризму

Влада розправлялася з учасниками таких акцій. Відбувалися суди над організаторами мітингів: 15 березня 1989 р. за участь у несанкціоновано­му мітингу на 15 діб засудили Б. Гориня. Неодноразовозаарештовували голову Спілки української молоді в Харкові