Короткий аналіз техніки естафетного бігу

Техніка естафетного бігу нічим істотним не відрізняється від і техніки бігу на відповідну дистанцію. Виключно важливе значення має передача естафетної палички (особливо в естафеті 4 х 100 м, де спортсмени біжать із максимальною швидкістю).

Учасник першого етапу починає біг із положення низько­го старту, що відрізняється за технікою від низького старту бігу на короткі дистанції лише тим, що бігун тримає в правій руці естафетну паличку, стискаючи її кінець трьома пальцями, а ве­ликим-і вказівним опирається на поверхню доріжки у стартовій лінії(рис. 5).

Під час цього етапу спортсмен біжить біля лівого краю доріжки. Той спортсмен, який біжить на другому етапі, приймає еста­фету лівою рукою та біжить ближче до зовнішнього боку своєї доріжки. Учасник третього етапу приймає естафету правою ру­кою, намагаючись бігти якомога ближче до лівого краю доріжки. На четвертому етапі спортсмен біжить по правому боці доріж­ки та приймає естафету лівою рукою. Інші способи передачі естафетної палички (з перекладанням естафети) у бігу 4 х 100 м менш ефективні. Для того щоб прийняти естафету на максималь­нім швидкості й пробігти етап з ходу, кожен учасник другого, третьої та четвертого етапів повинен набути положення, близького до низького старту, але з опорою на доріжку. Він стає на початку зони передачі (в естафетах 4 х 100 м і 4 х 200 м на початку зони розбігу), опирається на праву руку і дивиться через ліве плече

н а місце контрольної точки (рис. 6).

Коли той, що передає естафету, наблизиться до контрольної точки, бігун, який приймає естафету, починає стартове прискорення на відповідному боці своєї доріжки.

Щоб передати естафету в зоні передачі на максимальній швидкість, важливо точно розрахувати час початку бігу, тобто знайти ту відстань на яку приймаючий підпустить до себе передаваючого, перш ніж почне стартове прискорення. Ця відстань приблизно 8-11м і підбирається шляхом багаторазових пробіжок. При правильному, йому розрахунку відстані до контрольної точки естафетна паличка передається за 3—4 м до кінця зони передачі, тобто коли

швидкості обох спортсменів зрівнялися. Передача естафетної па­лички повинна відбуватись на повністю витягнутих руках. Коли передаючий наблизиться до приймаючого на відстань 1—1,3 м, він, подає команду «Хоп!». Почувши команду, бігун, що приймає еста­фету, не знижує швидкості і не порушує ритму перегонів, а опускає випрямлену ліву (для бігунів другого і четвертого етапів) ру­ку з розверненою назад долонею, великий палець відведений у бік стегна. Бігун, що передає естафету, рухом уперед і злегка вгору точно вкладає паличку в кисть приймаючого (рис. 7). Після досягнення членами команди високого рівня злагодженості приймаючий може опускати руку при наближенні до встановленої) у процесі навчання точки й без команди «Хоп!».

При комплектуванні команди для естафетного бігу 4 х 100 м необхідно враховувати таке: на першому і четвертому етапах спортсмени пробігають по 110 м, а на другому і третьому — по 120 м. То­му перший етап має бігти спринтер, що володіє гарним стартом,; умінням бігти по повороту. На другий етап слід ставити бігуна з високим рівнем спеціальної витривалості та гарною технікою прийому й передачі естафетної палички. Учасник третього ета­пу, крім якостей, названих для спортсмена другого етапу, пови­нен добре бігти по повороту. На четвертий етап бажано ставити найшвидшого,;емоційного спортсмена, який має кращий результат у бігу на 100 м з ходу і вміє перемагати.

В естафетах 4 х 200 м, 4 х 400 м, 800 + 400 + 200 + 100 м тощо швидкість бігу менша, тому необхідно робити відповідні розра­хунки відстані від зони передачі до контрольної оцінки на під­ставі швидкості перегонів на останніх 10 м.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ СТРИБКІВ

У цей час у легкій атлетиці в школі проводяться заняття із двох видів стрибків, що виконуються з розбігу: стрибки у ви­соту та у довжину. Мета легкоатлетичних стрибків — стрибнути якнайвище або якнайдалі.

Спортивний результат у легкоатлетичних стрибках залежить від двох основних факторів — від початкової швидкості й кута вильоту тіла стрибуна. Польотна частина кожного зі стрибків має свої особливості та відповідну траєкторію руху центра ваги спортсмена.

Кожен із легкоатлетичних стрибків являє собою цілісну вправну, але для зручності аналізу техніки його можна умовно розділи­ти на такі складові частини:

• розбіг і підготовка до відштовхування (від початку розбігу до моменту постановки ноги на місце відштовхування);

• відштовхування (від моменту постановки поштовхової ноги на опору і до моменту відриву);

• політ (від моменту відриву поштовхової ноги від опори до приземлення);

• приземлення (від моменту торкання місця приземлення до повного припинення руху тіла спортсмена).

Кожна зі складових частин стрибка відіграє певну роль у до­сягненні високого результату, однак їхнє значення не однакове. Можна вважати, що найважливіше значення має відштовхуван­им, потім розбіг (у стрибках із місця, тобто без розбігу, результат .шачно гірший), політ (у безопорній фазі практично нічого не мо­же вплинути на задану траєкторію центра ваги) і приземлення, що впливає на результат тільки в стрибках у довжину.