3. Зміст фізичної підготовки молодших школярів.

Зміст навчальної програми складається з розділів фізичної, технічної, тактичної, теоретичної підготовки. Усі види підготовки органічно взаємозалежні і становлять єдиний процес удосконалювання рухових якостей школяра та здійснюються за допомогою загальних і спеціальних тренувальних засобів, методів і навантажень різної форми, що за­стосовуються у ході занять і змагань.

Розвиток швидкостей

Здатність швидко виконувати рухи — одна з найважливіших якостей легкоатлетів, навіть тих, у яких ця якість не є провідною. Швидкість рухів школяра в першу чергу визначається відповідною нервовою діяльністю кори головного мозку, що викликає напругу й розслаблення м'язів та спрямовує й координує рух. Швидкість значною мірою залежить від досконалості спортивної техніки сили та еластичності м'язів, рухливості суглобів, а в тривалій роботі — й від витривалості спортсмена. Отже, поліпшен­ня зазначених компонентів визначає розвиток швидкості рухів спортсмена.

Дуже важлива для швидкості поставлена техніка перегонів, стрибків або метань. Тут особливу роль відіграє вміння виконува­ти швидкі рухи вільно, без зайвого напруження м'язів, розслаблю­ючи їх, коли вони не повинні працювати. А це досягається багато­разовим повторенням основної вправи свого виду легкої атлетики при зусиллях нижче максимальних — на 0,7—0,9 максимуму (від 1).

Нерідко у школярів розвиток швидкості припиняється через те, що під час тренувань не застосовуються необхідні засоби та методи, які ведуть до подальшого розвитку якостей, насамперед сили, а також до вдосконалювання техніки. Часто на уроках ство­рюються умови, коли гранично швидкі рухи стають однотипними і виконуються в одному й тому самому ритмі. Особливо це сто­сується циклічних рухів. У результаті багаторазових повторень у одному й тому самому максимальному ритмі створюється звич­ність, автоматизація рухів, що ґрунтується на утворенні певного стереотипу в корі головного мозку. Це перешкоджає зростанню швидкості навіть у тому разі, коли рівень розвитку фізичних і во­льових якостей підвищується. Школяр не завжди може розірвати рефлекторні зв'язки, що утворилися, змінити динамічний стерео­тип і перейти на новий, швидший темп.

Щоб зламати сталий динамічний стереотип, підвищити верх­ню межу зони рухливості навички й у результаті поліпшити швид­кість рухів, треба неодноразово виконувати рухи якнайшвидше, проявляючи значні вольові зусилля. Слід використати полег­шені умови, які дозволяють виконувати стрибок, біг або метання з максимальною швидкістю рухів (наприклад, метальникам тре­нуватися з полегшеними снарядами, що дозволить робити кидок швидше). Щоб перевищити звичну швидкість відштовхування в стрибках, треба багаторазово виконувати стрибки із гранични­ми вольовими зусиллями, з максимальною швидкістю відштовху­вання, використовуючи повну довжину розбігу у звичайних умо­вах і вкорочену на похилій доріжці (нахил 2—3° з горизонтальною ділянкою для останніх чотирьох кроків розбігу).

Перевищити сталу максимальну швидкість рухів або швидкість перегонів можна також за допомогою голосних прискорюваних ритмічних звуків, у темпі яких спринтер прагне втримувати частоту своїх кроків. Дуже корисно виконувати біг, у тому числі із прискоренням, під спеціально написану або підібрану музику.

Кілька повторень найшвидшої вправи викликає у школяра нові відчуття, позитивну психічну налаштованість і впевненість у можливому підвищення граничної швидкості. Якщо після цього він у 1-2 спробах перевищить сталий рівень швидкості й у звичайних умовах, то досягнення стабільності в цьому залежить лише кількості повторень найшвидших рухів, насамперед у полегшених умовах, а також у звичайних.

Полегшувати умови можна лише настільки, наскільки вони забезпечують швидкість, яку можна відтворити й у звичайних умовах. Перш ніж переходити до такого тренування, надзвичай­но важливо зміцнити м'язи, що максимально беруть участь у цьо­му русі, збільшити їхню силу та еластичність, підвищити гнуч­кість, поліпшити спеціальну витривалість.

Важливо знати, що в рухах, не подібних за руховою струк­турою, набута швидкість не переноситься на іншу вправу. У ко­ординаційне подібних рухах, відбувається позитивне перенесен­ня: якість швидкості, набута в спринтерському бігу, переноситься на рухи відштовхування у стрибках і на випрямлення ніг у ме­таннях.

Бігунам слід поліпшувати і швидкість стартової рухової реак­ції, застосовуючи багаторазові старти за сигналом. Найкорисніші для розвитку швидкості вправи в обраному виді легкої атлетики. Так само як і спеціальні вправи, їх потріб­но виконувати повторно, з такою швидкістю або швидкістю пере­міщення, яка близька до сталої межі, або ж іще швидше — у по­легшених умовах і якнайшвидше — при виникненні ускладнень.