Морфологічні норми вживання прикметників у діловому мовленні

Прикметник як частина мови багатий своїми виражальними можливостями. Ця його особливість найбільш повно виявлена в художньому та художньо-публіцистичному мовленні. Офіційно-діловий стиль надає перевагу відносним за значенням прикметникам книжного походження: вірчі грамоти, дипломатичні ранги, річний звіт, гарантійний талон, валютні резерви, легітимний орган, регіональне відділення. Емоційно-забарвлені, розмовні варіанти прикметників не властиві діловому мовленню; лише зрідка в термінізованих словосполученнях трапляються прикметники з певним оцінним значенням, у яких воно практично вже стерте: надзвичайний і повноважний посол, комісія з надзвичайних ситуацій тощо. У таких термінах основну номінативну функцію виконують іменники, а прикметники мають уточнювальне значення.

Стилістичні норми регулюють функціонування в діловому мовленні різних моделей ступенів порівняння якісних прикметників. Безперечно, у ньому використовують прості (однослівні) форми на зразок більший, досконаліший, переконливіший, оскільки вони є стилістично нейтральними. Але прикметою офіційно-ділового стилю, особливо писемного його різновиду, є використання складених форм вищого й найвищого ступенів порівняння: більш/найбільш ефективне рішення, більш/найбільш приваблива перспектива, хоч тут можливі й прості форми: ефективніше/найефективніше, привабливіше/найпривабливіше.

Правда, останнім часом деякі мовознавці наполягають на превалюванні синтетичних форм ступенів порівняння над аналітичними і в офіційно-діловому стилі. Так, наприклад, автори ґрунтовного посібника «Антисуржик», підкреслюючи більшу природність для української мови простих форм, зазначають, що прислівники більш, менш сполучуються переважно з відносними прикметниками, дієприкметниками: більш населений, більш промисловий Але ні в якому разі не можна допускати поєднання простої форми зі складеною, а тому вислови більш поміркованіший, найбільш обдарованіший є помилковими в будь-якому стилі. Порушує морфологічні норми української мови й розмовний варіант самий важливий, самий досконалий. У літературному мовленні потрібно вживати найважливіший/найбільш важливий, найдосконаліший/ найбільш досконалий.

Морфологічні норми вживання числівників у діловому мовленні

Числівники характерні для текстів офіційно-ділового стилю, але оскільки це відносно замкнутий клас слів з особливим лексичним значенням, то особливих змін у їхній системі зараз не зафіксовано. Серед тих, які все ж є, необхідно вказати на такі: - при називанні року події найбільш прийнятною є форма родового відмінка іменника з порядковим числівником: народився 1950-го року, востаннє бачилися навесні 2006-го року;

- граматики, довідники в позиції Зн.в. кількісних числівників (крім назв сотень), при назвах істот, насамперед людей, фіксують частіше форму Р.в., а не називного: відрахувати тридцятьох студентів, проекзаменовано двадцятьох абітурієнтів;

- невнормованими на сьогодні можна вважати форми дробових числівників з першим компонентом два-чотири, оскільки в Правописі вони мають форму дві п’яті, чотири сьомі, а в енциклопедії «Українська мова» – чотири п’ятих тощо;

- кількісний іменник раз у сполученні зі словом половина має форму рази: у три з половиною рази збільшено виробництво паперу. Але якщо цей же числівник виражається десятковим дробом, то слово раз повинне мати форму родового відмінка, а отже, разу. Але в спеціальних довідниках наводяться приклади на зразок: три й п’ять десятих раза,півтора раза.