Написання слів з апострофом

В українській мові апостроф пишеться: 1) після б, п в, м, ф та р перед я, є, ї, наприклад: п'ять, торф'яний, здоров'я, м'ята.

2) Після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук тощо. 3) Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний, наприклад, від'їзд, під'їхати, з'єднати. В українських словах апостроф не пишеться: 1 Після букв б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть буква, що позначає кореневий приголосний: цвях, свято, тьмяний. 2 Після букви р, що разом з наступною я, ю, є позначає м'який звук: рюкзак, рясно. 3 Після букв б,п,в,м,ф, що разом з наступними я,ю,є позначають пом'якшені звуки, в словах іншомовного походження та російських власних назвах: бязь, пюре. Написання слів з м'яким знаком

М'який знак вживається в таких випадках: Після букв т, д, з, с, ц, л для передачі на письмі м'якості позначуваних ними приголосних: 1 У кінці слова: мідь, сидить. 2 Перед буквами, що позначають тверді приголосні: вільно, батько. 3 Перед о (також після р): льон, Пушкарьов. 4 Після л перед буквами, що позначають м'які приголосні: їдальня, кільця. 5 Перед -ся у дієсловах: сміється, купається. 6 Перед я, ю, є в словах іншомовного походження: портьєра, мільярд. М'який знак не вживається: 1 Після букв б, п, в, м, ф, г, к, х: голуб, піч, постав. 2 Після р у кінці складу: кір, Харків. 3 Перед буквами, що позначають м'які або пом'якшені приголосні: кузня, пісня. 4 У сполученнях -ич, -лц, нч, сч, які утворились від -як, -ик, -ік: рибалці, рибалчине, дитинці, дитинчин.

Інші орфографічні правила можна розглянути, звернувшись до довідників з правопису української мови.

Тема Морфологічні норми сучасної української літературної мови,

варіанти норм

Вимоги офіційно-ділового стилю до морфологічних форм у діловому мовленні

Офіційно-діловий стиль висуває певні вимоги не тільки до добору одиниць лексичного рівня, а й морфологічних форм, прагнучи тим самим уникнути неточності чи двозначності. Загальновідомо, що морфологічний рівень в порівнянні з лексичним є більш стійким, зміни в ньому проходять поволі, вони довше закріплюються в мові, їхнє засвоєння потребує спеціального вивчення. Так, наприклад, доведено, що за час існування в українців писемної традиції історія морфемної структури українського дієслова засвідчує появу лише однієї позапарадигматичної морфеми (-о в присудкових безособових формах типу вдарено, розбито) й однієї парадигматичної дієслівної морфеми в складних формах майбутнього часу дієслова: -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть.

Розглянемо особливості вживання слів різних частин мови в усному і писемному

різновидах ділового мовлення, зосереджуючи увагу передусім на тих моментах, які останнім часом стали дискусійними.

Морфологічні норми вживання іменників

Офіційно-діловий стиль разом з науковим належить до так званих іменникових, тобто до різновидів мовлення, де переважають іменники, оскільки в цих текстах описують,засвідчують, коментують конкретні дії як факт, а не як процес. Але в діловому мовленні вживають не будь-які з величезної кількості іменників, а віддають перевагу книжним, нейтральним, однозначним словам, серед яких особливе місце посідають спеціальні чи загальнонаукові терміни: автобіографія, буклет, віза, ґатунок, доручення, ексклюзив, запит, індульгенція, компроміс, менеджмент, номенклатура, оголошення, персонал, резерв, система, тариф, ультиматум, універсал, факсиміле, характеристика, цитата, чартер, шкала, юрисконсульт, ярд тощо. Якщо в усному неофіційному варіанті ділового мовлення можливе використання розмовних форм деяких слів (одержати анонімку, кадровик вимагає стандартного оформлення, мобілку загублено), то на письмі чи в усному офіційному контексті такі факти є грубим порушенням норми (правильно: одержати анонімного листа, працівник відділу кадрів вимагає стандартного оформлення, мобільний телефон загублено).

Особливою ознакою офіційно-ділового мовлення є експансія форм чоловічого роду навіть тоді, коли мова має відповідники жіночого роду і мова йде про особу жіночої статі. Наприклад, літературна українська мова знає іменники учитель – учителька, лаборант – лаборантка, лікар – лікарка, аспірант – аспірантка тощо. Але в документах, в офіційних назвах свят вживають тільки форми чоловічого роду: учитель Замріяна Мирослава Іванівна, лаборант Марія Осадчук, лікар-педіатр Оксана Яцин, аспірант Олена Колісник; День учителя, День медичного працівника. Пояснюють це тим, що в діловому мовленні важливим є соціальне, службове становище людини, а не її стать. Правда, є кілька іменників жіночого роду, які називають особу за професією і не мають форми чоловічого роду: друкарка, няня, покоївка, праля, швачка, медична сестра тощо. Однак, на сьогодні ідеї щодо дотримання двостатевого позначення осіб в офіційній мові не знайшли підтримки на рівні внормування.

Треба дотримуватися й правил сполучення іменників назв професій, посад, звань із залежними дієсловами, прикметниками, займенниками: якщо в тексті використано тільки загальну назву, то узгодження відбувається виключно в чоловічому роді, хоч мова йде й про жінку: шкільний бібліотекар підготував річний звіт, досвідчений доцент переконав, кожен конкурсант повинен ; якщо ж з’являється і власна назва жінки, то тоді узгодження з дієсловом відбувається в жіночому роді: бібліотекар Наталія Вірняк підготувала річний звіт, досвідчений доцент Петренко Надія Андріївна переконала. Вирази з узгодженими означеннями на зразок: Наша (шановна) доцент Валентина Василівна сказала не відповідають нормам української мови.

Офіційно-діловий стиль вимагає граничного дотримання морфологічних норм у вживанні числових форм іменника. Серед інших його вирізняє широке використання іменників, які мають лише форму однини: дотримання, запровадження, прогрес, скасування – або тільки множини: гроші, кадри, ресурси, фінанси. Іменники зі значенням збірності, які позначають сукупність і мають значення однини, зазвичай у діловому мовленні замінюють іменниками у формі множини: отже, правильно не студентство вимагає , а студенти вимагають, не професура університету, а професори (професорський склад) університету тощо.

Вимоги стислості, чіткості, високої стандартизації ділового мовлення певним чином впливають і на вибір відмінкової форми слова. Беззаперечно дотримуючись норм відмінювання іменників, які досить повно виписані чинним Правописом, необхідно зважати на такі вимоги, що їх ставить офіційно-діловий стиль:

1 У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду ІІ відміни можуть мати закінчення або –а(-я), або –у(-ю). Це залежить в основному від лексичного значення слова, почасти від наголосу. У діловому мовленні треба розрізняти однозвучні слова з різним лексичним значенням чи його відтінком і правильно вибирати закінчення. Порівняйте:

-у -а

акту (дія) акта (документа)

апарату (установа) апарата (прилад)

блоку (об’єднання) блока (будівельне, технічне)

рахунку(дія) рахунка(документа)

Отож, не підписав акта, не замовив телефонного апарата, не виписав рахунка; але не побачив акту клятви, не затвердив складу управлінського апарату , не засвоїв елементарного рахунку тощо.

2 У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду ІІ відміни мають паралельні закінчення: директорові – директору, менеджерові – менеджеру, доцентові – доценту. Обидва вони є нормативними, але українська мова в іменниках назвах істот віддає перевагу флексії –ові, -еві, хоч поширена вона й у назвах предметів, явищ тощо: документові, інститутові, факультетові, крім тих власних назв, які мають суфікси присвійності –ів(-їв, -ов, -ев), -ин (-ін, -їн): тільки Києву, Харкову, Пушкіну. Стилістична норма передбачає при «нанизуванні» кількох іменників у формі давального відмінка варіювання закінчень: ректорові Васильчику Богданові Петровичу.

Для уникнення двозначності в тексті документа при вживанні іменників, які мають омонімічні закінчення -у(-ю) в родовому й давальному відмінках, наприклад, тексту, заводу, треба в давальному відмінку вживати закінчення –ові, – еві, а в родовому – -у, (-ю): допомога заводу (Р.в.) робітникам і допомога заводові (Д.в.) надійшла вчасно.

3 Усі іменники назви неістот чоловічого й середнього роду ІІ відміни в знахідному відмінку однини мають форму таку ж, як і в називному відмінку: узгоджено декрет, отримав лист, видав наказ, згуртував колектив. Назви ж осіб мають форму родового відмінка: відшукати менеджера, відпустити заступника, призначити виконавця. Хоч Правопис наводить рівнобіжні форми З.в. однини для деяких іменників-назв побутових предметів (написав лист/листа, узяв ніж/ножа), але в діловому мовленні віддають перевагу першій з них.

4 Омонімічні закінчення родового й давального відмінків іменників першої відміни жіночого роду (адміністрації, бухгалтерії) теж можуть стати на заваді точності передачі інформації: вказівка адміністрації (для адміністрації чи зроблена адміністрацією?), контроль бухгалтерії (бухгалтерія контролює чи її контролюють?). У такому разі офіційно-діловий стиль вимагає перебудови конструкції, щоб утворювалося однозначне повідомлення: Бухгалтерський контроль передбачає…У виданій адміністрацією вказівці…

5 Особливої уваги потребує кличний відмінок, який виражає звертання. Називаючи особу на ім’я, прізвище, ім’я та по батькові, використовуючи назви посад, звань, професій, статусів, ставлять ці слова тільки у формі кличного відмінка: Наталю, Мар’яно, Сергію, Артеме; Василю Івановичу, Дарино Анатоліївно; Сокуре, Дорогаю, Таращуку; колего, товаришу, професоре, учителю, пане. Поєднуючи їх в одне найменування, кожне зі слів теж необхідно ставити в кличний відмінок: пане професоре, пані Ольго, друже Іване. Правопис рекомендує тільки в словосполученнях «загальна назва + прізвище» форми кличного відмінка надавати першому слову: колего Іванчук, добродійко Скирда, пане Гончар. Правда, численні довідники, посібники рекомендують і в таких поєднаннях усі слова ставити в кличному відмінку: пане Скирдо, колего Дмитрашу. Але краще дотримуватись вимог правопису.