3. Сутність права

Сутність - це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища. Сутність права - внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових групових інтересів:

1) вузько класові - право як система встановлених і гарантованих державою правових норм, що відображають державну волю економічно пануючого класу. Воля пануючого в економіці та політиці класу нав'язується як закон всьому суспільству;

2) загально соціальні - право загальновизнаний компроміс між різними класами, групами та соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів.

В залежності від домінування інтересів більшості в суспільстві чи інтересів правлячої верхівки, що виражені у праві, можна характеризувати державу як правову та демократичну чи як не недемократичну.

4. Соціальна цінність права

Соціальна цінність права проявляється розкритті його позитивної ролі для особистості та суспільства. Полягає в наступному:

- за допомогою права забезпечується загальний стабільний порядок у суспільних відносинах, у цьому виявляється його інструментальна цінність;

- право, втілюючи спільну (узгоджену) волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих із них, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно впливає на поводження і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних інтересів;

- право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо воно перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності;

- право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості;

- на правовій основі формуються основні інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільні засоби масової інформації і правова держава;

- право є основою і єдино можливим цивілізованим засобом вирішення проблем міжнародного і міжнаціонального характеру, на основі права формується світовий правопорядок.

5. Процес правоутворення, та його етапи.

Правоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Цей процес складається з кількох етапів.

На першому етапі цього процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру. Так виникають соціальні норми, найбільш соціально значущі з них, підпадають під державний захист.

На другому етапі, який ми будемо називати правозакріпленням, відбувається державне санкціонування суспільної та державної (в історичному аспекті передусім судової) практики, її розгорнуте законодавче закріплення. Так, з’являються перші писані Закони: Кодекс царя Хамураппі, Закони Ману, в Україні - Руська Правда. Законодавство виросло з норм звичаєвого права. однак, вони не мають системного і всеохоплюючого характеру.

На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових приписів. З метою охоплення усіх особливостей різних сфер суспільного життя відбувається деталізація його основ, яке здійснюється шляхом створення більш конкретних за змістом правил поведінки. Не змінюючи основ права, вони складаються за участю держави, а в багатьох випадках безпосередньо формулюються законодавцем.

Саме цей етап ми будемо називати правотворчістю.

Отже, на відміну від поширених у навчальній літературі поглядів, правоутворення не зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу. Виникнення суспільних відносин, що згодом набувають правового характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення.

Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).