8. Генуезька валютна система

Перехід до золотозливкового стандарту було оформлено угодою, укладеною в 1922 р. на Генуезькій конференції. Велика Британія, Франція та США обмінювали банкноти на зливкове золото в необмеженій кількості. Кілька десятків країн запровадили золото-девізний стандарт, згідно з яким національні банкноти обміню­валися на валюти зазначених держав. У свою чергу ці валюти обмінювалися на золото і виконували функцію девізних валют.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. зашкодила засадам Генуезької валютної системи. Обмін банкнот на зливки припи­нили Велика Британія та Франція. США залишилися єдиною країною, яка обмінювала національну валюту на золото. її основні принципи такі: 1) здійснення міжнародних розрахунків не тільки за допомогою золота, а й національними валютами провідних країн (США, Великої Британії, Франції); 2) збереження золотих паритетів і вільного коливання валютних курсів; 3) забезпечення розміну на золото долара США, французького франка та англійського фунта стерлінгів; 4) розмін валют інших країн на золото — через валюти провідних країн, розмінні на грошовий метал — девізи. 

9. Бре́тон-Ву́дська систе́ма

Бре́тон-Ву́дська систе́ма (англ. Bretton Woods system) — створена після Другої світової війни міжнародна валютна система, яка регулювала валютні курси. МВФ сприяв стабілізації валютних курсів, а золото і долар США використовувалися як міжнародні валютні резерви. Бреттон-Вудська валютна система – система, що базувалася на золотовалютному і золотодоларовому стандартах і функціонувала за допомогою міждержавного регулювання через Міжнародний валютний фонд. Заснована на валютно-фінансовій конференції ООН в липні 1944 у м. Бреттон-Вудс (США). Представники 44 країн світу підписали на ній «Заключний акт», складовими елементами якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МЕТР), що визначили основні риси нової світової валютної системи, яка прийшла на зміну системі золотого стандарту, що остаточно вичерпав себе підчас кризи 1929-33. Основні принципи Бретон-Вудської валютної системи, які закріплювалися у Статуті Міжнародного валютного фонду, такі:

• функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і його регулятивна роль суттєво зменшувалися;

• у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом — долар США. Долар декларативно прирівнювався до золота в ролі еталона цінності валюти.

• резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

  • долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Скарбниці США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31.1035г золота);

  • долар США могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

• прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

• ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%. У разі значних відхилень національні банки зобов'язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів.