Міністерство освіти і науки України

Львівська національна академія мистецтв

На правах рукопису

УДК 7.072.2:37 „18/19”

ШМАГАЛО РОСТИСЛАВ ТАРАСОВИЧ

МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В УКРАЇНІ

СЕРЕДИНИ ХІХ – СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ:

структурування, методологія, художні позиції

спеціальність 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

Львів – 2005

Дисертацією є монографія

Роботу виконано у Львівській національній академії мистецтв

Міністерство освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

провідний науковий співробітник

Інституту Українознавства

Захарчук-Чугай Раїса Володимирівна

доктор мистецтвознавства,

головний науковий співробітник інституту мистецтвознавства Російської Федерації

Коваленко Георгій Федорович

доктор технічних наук, ректор Інституту дизайну та декоративно-прикладного мистецтва ім. М.Бойчука

Яковлєв Микола Іванович

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, ...................... фольклористики та етнології

ім. М.Т.Рильського НАН України

Захист відбудеться 16 лютого 2006 р. о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79011, м.Львів-11, вул. Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівської національної академії мистецтв (79011, м. Львів-11, вул.Кубійовича, 38).

Автореферат розісланий “21” листопада 2005 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства Кусько Г.Д.

Загальна характеристика роботи

Чільним завданням сучасної мистецтвознавчої науки є критичне осмислення історичної спадщини мистецької освіти та її культурної і соціальної цінності. Вирішення такого завдання послужить базовою передумовою для створення моделі соціальних змін та реформ у сучасній мистецькоосвітній галузі.

На жаль, доводиться відзначити, що в українському мистецтво-знавстві на сьогодні не існує узагальнюючих праць цієї тематики. Не існує також відтвореної картини функціонування систем мистецької, зокрема, художньо-промислової освіти в Україні, її структур. Автор виявив близько 400 мистецьких навчальних закладів різного типу, які діяли в Україні з середини ХІХ – до середини ХХ ст. Діяльність значної частини цих закладів не була досліджена та оцінена, а їх досвід не став надбанням мистецької освіти України.

Сучасні проблеми мистецької освіти значною мірою ідентичні з тими, які вирішувались у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. У той час під дією кардинальної перебудови суспільного виробництва та переходу його на промислові рейки, традиційне мистецтво не лише народне, але й акаде-мічне переживало глибокі, часто суперечливі зміни.

Мистецька освіта виявилася тоді в центрі епохальних змін: на ній сконцентрувалися прогресивні ідеї, реалізація яких не могла бути здійснена раптово, простяглася на велику перспективу, на покоління фахівців, до того ж якісно іншої, нової підготовки і розуміння суспільної функції художньої творчості. Слід підкреслити, що саме тоді, покликана вимогам часу, утвердилася і мистецтвознавча наука з її субдисциплінами – історією, теорією і критикою, чи радше, практикою, що базувалася на практичних оцінках досвіду. Думається, що з причин грандіозності завдань і невідкладності їх розв’язання тодішнє мистецтвознавство не могло автономізувати мистецьку освіту в окрему субдисципліну, залишивши її у міждисциплінарному просторі. Причиною послужило й історичне структурування мистецької освіти як галузі мистецької діяльності з глибоко закоренілими традиційними поглядами на роль мистецтва в суспільстві та його межі. Потрібен був час на визрівання цієї субдисципліни в лоні мистецтвознавчої науки. І все ж мистецькоосвітні процеси набули нової ваги і в міжнародних культурних зв’язках кінця ХІХ – початку ХХ ст. На сьогодні практично не існує наукових праць, у яких би цілеспрямовано висвітлювалися проблеми міжнародних мистецько-педагогічних взаємин.

У зв’язку з цим звернення до забутого організаційно-педагогічного і творчого досвіду, що мав місце в Україні, не тільки доцільне, але і в край необхідне для вдосконалення мистецької освіти в сучасних умовах.

Наукова база дослідження – історико-мистецтвознавчий аналіз статистичних джерел, періодики, фотодокументів, матеріалів з архівів Львова, Кам’янець-Подільського, Полтави, Києва, Петербурга; колекцій творів з фондових збірок музеїв Львова, Ужгорода, Чернівців, Коломиї, Києва, Кам’янець-Подільського, Опішного, Миргорода, Полтави, Москви та приватних колекцій.

На сьогоднішній день є очевидною актуальність даного дослідження і на міжнародному рівні. Упродовж 1995-1998 рр. здійснювалася співпраця з закордонними науковими установами, мистецькими навчальними закладами, архівами та музеями. Зацікавлення темою дослідження виявили наукові кола Чеської Республіки, Словаччини, Австрії, Франції, США. На їх запрошення та при безпосередній підтримці науково-дослідницької фундаторії “Getty Grant Program” автор провів експедиційну роботу за кордоном. Зібрано унікальні бібліографічний, архівний та фотодокументальний матеріали, які стали міцною базою для втілення проекту, що має актуальність та наукову цінність для міжнародної мистецтвознавчої науки та мистецько-педагогічної практики.

Метою дослідження є системний аналіз організаційно-творчих процесів розвитку мистецької освіти в Україні у контексті світового мистецькоосвітнього руху протягом досліджуваного періоду в галузі художніх промислів та декоративно-ужиткового мистецтва.

Для реалізації мети перед дослідженням поставлено такі завдання:

• реконструювати загальну картину мистецької освіти України середини ХІХ – середини ХХ ст. в історичній динаміці;

• визначити періоди і напрямки мистецького вишколу, створити хронологію мистецькоосвітнього процесу;

• визначити соціально-культурні умови розвитку вітчизняної мистецької освіти;

• проаналізувати мистецькоосвітній рух у контексті світових процесів розвитку мистецтва, ремесла і художньої промисловості;

• виявити ціннісні орієнтири розвитку мистецької освіти і ремесла, головні напрямки розвитку художньо-промислової освіти у світі;

• простежити процеси структурування української мистецької освіти, формування її методологічних засад;

• визначити локальні, регіональні та надрегіональні художні позиції мистецьких шкіл, джерела їхнього формування;

• охарактеризувати художньо-стилістичні особливості творів учнів, випускників та митців-педагогів мистецьких шкіл України;

• з’ясувати феномен розвитку українських мистецькоосвітніх традицій на новому ґрунті в умовах еміграції;

• з’ясувати індивідуальні особливості методики викладання видатних митців-педагогів;

• дати оцінку творчо-педагогічному досвіду періоду.

Об’єктом дослідження є розвиток професійної мистецької освіти України в галузі декоративно-ужиткового мистецтва як системи якісно нового порядку, відмінного від форм вишколу у ремісничих цехах чи від принципів етнопедагогіки.

Предметом дослідження є процеси структурування мистецької освіти, методологія та художні позиції як окремо взятих локальних мистецькоосвітніх явищ, так і єдиних характерних ознак національної мистецької школи.

Хронологічні рамки дослідження окреслені серединою ХІХ – серединою ХХ ст.

Територіальні межі дослідження. Особливістю методики даного дослідження є одночасний паралельний аналіз як зовнішніх, загальноєвропейських факторів розвитку мистецької освіти так і внутрішнього саморозвитку мистецькоосвітнього руху в територіальних межах сучасної України. При цьому завдання полягає не у відокремленні якогось одного історично обмеженого стану мистецької освіти, а у висвітленні єднаючих ланок, що забезпечували цільність мистецькоосвітнього процесу в Україні та поза її межами.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автор уперше в мистецтвознавчій науці:

• всебічно висвітлює зв’язок українського мистецькоосвітнього процесу з європейським;

• комплексно аналізує, систематизує і вводить у науковий обіг значний фактологічний матеріал, який охоплює столітній період становлення і розвитку мистецької освіти в Україні;

• вибудовує історичний розвиток мистецьких шкіл у всіх регіонах України, створює хронологію мистецькоосвітнього процесу;

• теоретично осмислює функцію мистецтвознавчої науки щодо пізнання мистецької освіти в системі міждисциплінарних зв’язків;

• доводить об’єктивні підстави кваліфікувати мистецькоосвітні дослідження як наукову субдисципліну мистецтвознавства;

• виявляє роль мистецької освіти в боротьбі культурно-мистецьких сфер за автономію в умовах імперських і тоталітарних державних систем;

• комплексно розглядає розвиток української мистецької освіти в умовах еміграції поза Батьківщиною;

• ґрунтовно (у формі Словника митців-педагогів) систематизує фактологічний матеріал, пов’язаний з діяльністю більш ніж п’ятисот митців-педагогів, десятки персоналій при цьому вперше вводяться у науковий обіг, окремим діячам (І.Мозалевський, В.Крицінський, В.Федорович та ін.) присвячено монографії та наукові статті;

• аналізує вирішення головних проблем композиції, кольору та форми в мистецькій освіті, з’ясовує індивідуальні особливості методики викладання цих дисциплін видатними митцями-педагогами;

• дає мистецтвознавчу цінку значній кількості творів та навчально-творчих робіт, що були породжені мистецькоосвітнім рухом.

Практичне значення дослідження полягає як у висвітленні (конкретизації) історичних аспектів розвитку мистецької освіти, так і у введенні у науковий обіг великої кількості творів, позначених впливами навчального процесу в тому чи іншому просторовому чи хронологічному контексті. Дослідження уможливить подальші якісно нові розробки питань мистецтвознавства та життєдіяльності мистецької освіти.

Матеріал дослідження став основою створення програми і курсу “Історія мистецької освіти в Україні”, який за пропозицією автора тепер викладається у Львівській національній академії мистецтв для спеціалізацій “мистецтвознавство” та „менеджмент соціокультурної сфери” освітнього ступеня “магістр”. Метою курсу є показ розвитку мистецької освіти Європи та України у її хронологічному, регіональному, типологічному аспектах, виявлення цінного педагогічного досвіду та ідеологічних джерел в її історії. На захист дисертації винесено такі основні положення:

• Мистецька школа середини ХІХ – середини ХХ ст. як ключовий чинник формування багатогранної, і тісно взаємодіючої західноєвропейської художньої культури.

• Зв’язок українського мистецькоосвітнього процесу з європейським є об’єктивною історичною константою, утвердженою історією України та інших європейських країн ХІХ – ХХ ст.

• Процес самопізнання мистецької освіти потребує системного вивчення міждисциплінарних зв’язків та комплексних методик, що автономізує мистецькоосвітні дослідження як субдисципліну мистецтвознавства.

• Художньо-промислові школи відіграли вирішальну роль в боротьбі і культурно-мистецьких сфер за автономію, що велася шляхом „канонізації” периферійних форм народного мистецтва і промислів зі свободою самовияву відповідно до власної, внутрішньої логіки.

• Фахова реміснича і художньо-промислова освіта, а також музейна діяльність виявилися необхідними ланками в системі історично випробуваних форм мистецької та ремісничої самоорганізації.

• В розглянутий період на грунті мистецької освіти на етнічній території України мав місце широкий обмін фахівцями та знаннями, постала яскрава сукупність ідейно-естетичних та мистецьких концепцій, що формували сутність національного мистецтва всупереч державним кордонам.

• Завдяки наявності механізмів освіти не був перерваний на жодній зі своїх стадій мистецький процес в руслі української еміграції.

• Мистецьке життя здебільшого концентрувалося довкола мистецьких шкіл із визначальною роллю у його процесах окремих митців-педагогів.

• Українська мистецтвознавча наука має об’єктивні підстави для окреслення мистецькоосвітніх досліджень як своєї автономної субдисципліни.

Апробація дослідження. Вперше в Україні проблеми мистецької та дизайнерської освіти в якості першорядних розглядалися на організованій автором 1999 році міжнародній конференції „Мистецька школа напередодні ІІІ тисячоліття”, в якій взяли участь провідні митці-педагоги та науковці вищих мистецьких шкіл Києва, Харкова, Львова, Івано-Франківська, Кракова (Польща), Пряшева (Словаччина), Колумбуса (США), а також викладачі художніх та спеціалізованих навчальних закладів Ужгорода, Косова, Львова, Опішного, Севастополя та інших міст. У збірнику наукових праць вказаної конференції (упорядник-редактор Р.Шмагало. Спецвипуск Вісник Львівської академії мистецтв) зосереджено увагу на стані перспективах та науково-методичних проблемах сучасної мистецької освіти. Організаційно-наукова діяльність автора охоплює сферу так званої професійно-художньої освіти, стан і проблематика розвитку якої висвітлюється у ряді наукових збірників, редактором яких є Р.Шмагало.

Апробація результатів наукової роботи автора здійснена у доповідях та повідомленнях на таких наукових конференціях та семінарах:

Міжнародна наукова конференція фестивалю “Hefaiston – 1996” (Гельфштин, Чехія1996); міжнародні філософсько-культурологічні читання: “Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта” (Львів, Івано-Франківськ, 1996, 1998, 1999, 2001); науково-практична конференція “Художня освіта в Україні: сучасний стан, проблеми розвитку” (Київ, 1998); міжнародна науково-практична конференція “Гуцульські ремесла в контексті професійної мистецької освіти” (Косів, 1999); всеукраїнська наукова конференція “Українське гончарство на порозі ІІІ тисячоліття” (Опішне, 1999); всеукраїнський семінар “Методологія викладання художніх дисциплін у системі безперервної освіти” (Підбуж, 1999); конференція “Рисунок у Львівській академії мистецтв. Проблеми методики і методології” (Львів, 2000); міжнародний науковий семінар фестивалю “Ferraculum – 2000” (Ібзітц, Австрія, 2000); всеукраїнська наукова конференція “Українське гончарство 2000” (Опішне, 2000); міжнародна науково-практична конференція “Відродження визначних центрів народного мистецтва України (Опішне, 2001); науково-теоретична конференція “Косівська мистецька школа” (Косів, 2002); Всеукраїнська наукова конференція “Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність” (Львів, 2002); науково-теоретична конференція “Львівська мистецька школа у контексті українського мистецтва ХХ століття” (Львів, 2002); перша та друга Міжнародна науково-практична конференція “Неперервна професійно-художня освіта: теорія і практика” (Черкаси, 1999, 2002); всеукраїнська науково-практична конференція “Українське образотворче мистецтво в контексті світового” (Ужгород, 2003); міжнародна наукова конференція „Українське мистецтво в міжвоєнній Чехословаччині” (Прага, 2003); міжнародна наукова конференція „Волинські Афіни” з нагоди 200-річчя Волинської гімназії (Кременець, 2005); щорічні науково-практичні конференціі професорсько-викладацького складу ЛАМ та інші.

Структура роботи визначається характером порушених у монографічному дослідженні проблем, його головною метою і завданнями. Текст монографії (528 с.) складається зі вступу, шістьох розділів, висновків, 742 ілюстрацій, списку використаних бібліографічних джерел (1695 позицій), хронологічних таблиць, переліку умовних скорочень, іменного покажчика.