Техніка виконання внутрішньовенних ін’єкцій

Оснащення:

1. джгут;

2. прокладка під джгут;

3. подушечка-валик;

4. стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін’єкційні зав­довжки 4—6 см;

5. ліки для внутрішньовенного введення;

6. стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

7. 70% розчин етилового спирту;

8. лотки ниркоподібні.

1. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з’ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських пре­паратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

2. Внутрішньовенно краплинно препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30—40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керува­тися безпосередньо вказівками лікаря.

3. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1—3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

4. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

5. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за 1 хвилину. У разі швидкого введення може з’явитися відчуття жару, гі­перемія обличчя, утруднене дихання.

6. При щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом вено- пупкції необхідно змінювати місце ін’єкції. Одну систему для ін­фузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення стінки вени.

7. Необхідно уникати змішування препаратів з кров’ю, препа­ратами крові або розчинами для парентерального харчування.

8. Перед тим як уводити в систему або через каніолю додаткову порцію рідини, необхідно перевірити правильність положен­ня голки у вені.

9. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчи­ни. тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медика­ментозної емболії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання венозного джгута і підготовка вени до пункції

1. Вимийте руки та обробіть їх знезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Покладіть або посадіть хворого.

4. . Покладіть його руку внутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під нього тверду поду­шечку або складений рушник. Якщо ін’єкцію ви робите в ліжку, і о підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

5. Накладіть гумовий джгут на плече хворого вище від лік- іьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, рушник або і ернетку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання. Ін’єкції і його було зручно розв’язати однією рукою. Пам’ятайте, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в яку разі не порушувати течію крові по артеріях.

6. Для посилення венозного застою запропонуйте хворому декілька разів зтиснути й розтиснути кулак або перед накладанням чжгута опустити руку. Також можете злегка погладжувати руку, щоб підкачати кров у вени, у напрямку від кисті до ліктьового згину або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і паль­пуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

7. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте ве­ни ліктьового згину й виберіть з них найбільш об’ємну та най­менш рухому вену.

Венепункція та введення ліків у вену

1. Обробіть гумові рукавички 70% розчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними тампона­ми, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це ро­бити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2. І-им пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак хворого при цьому стиснутий).

3. Правою рукою візьміть шприц з ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру й стінку фіксованої вени. При цьому може з’явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

5. Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правиль­ного положення голки у вені в шприці з’являється кров.

7. Зніміть джгут обережно лівою рукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевни­тись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьо­му в шприц вільно поступає кров.

9. Уведіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров’ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спри­чинив небажаної реакції організму.

10. Після закінчення введення лікарської речовини прикладіть до місця ін’єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом ви­ведіть голку з вени.

11. Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непри­томному стані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навко­ло руки.

12. Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, вимийте і ви­сушіть руки.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід і а ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю 20 мл спочатку наберіть потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляють і розмішують ліки й розчинник.

Внутрішньовенну ін’єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте повільно, протягом 5—10 хв.

Якщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох препаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту голки підстеліть стерильну сервет­ку. Потім шприц від’єднайте від голки. Швидким рухом шприц а набраним розчином з’єднайте з муфтою голки, відтягніть пор­шень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім вве­діть розчин з другого шприца.

У разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із декількох шприців.

Запам’ятайте! Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

При неадекватній реакції хворого на введення препарату тре­ба негайно припинити ін’єкцію, з’ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному кабінеті повинна бути заповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її па­цієнту.

Усунення можливих складностей при внутрішньовенних ін'єк­ціях.

Внутрішньовенна ін’єкція — складна маніпуляція, і її вико­нання може супроводжуватися певними труднощами:

1. якщо після венопункції кров не аспірується поршнем, це означає, що голка не потрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, повторіть венопункцію;

2. під час проколювання обох стінок вени утворюється гема­тома. У цих випадках голку злегка підтягніть, одночасно створю­ючи поршнем від’ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з’явилася кров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін’єк­ції і, легко просуваючи поршень, уведіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна вводити гіпертонічні розчини, тому ін’єкцію слід повторити в іншому місці;

3. якщо під час уведення ліків поршень важко просувається вперед, а навколо вени з’являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін’єк­цію припиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть пор­шень, наскільки це можливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном притисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію повторіть в іншому місці.

Практична навичка № 66