1. Отримання та аналіз пакета документів від клієнта.

2. Проведення інтерв’ю з потенційним позичальником

1. Аналіз кількісних показників фінансового стану позичальника

2. Аналіз якісних показників кредитоспроможності позичальника

1. Структурування кредиту.

2. Підготовка та укладення кредитного договору.

3. Укладання договору застави

4. Формування кредитної справи позичальника.

1. Контроль за цільовим використанням кредиту.

2. Контроль за станом погашення відсотків за кредитом.

3. Контроль за станом погашення заборгованості за кредитом.

4. Контроль за станом та вартістю застави.

5. Відстеження змін у фінансовому стані позичальника.

6. Виявлення проблемних кредитів та застосування заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку.

Рис. 1.1. Етапи процесу банківського кредитування та їх фази

Для оцінки кредитоспроможності позичальника банк, крім відомостей, отриманих безпосередньо від позичальника (відомості, що містяться у кредитній заявці та пакеті необхідних документів, що додається до неї), використовує інші відомості з різних джерел (рис. 1.2.).

Інформація, отримана від клієнта

Внутрішньо-банківська інформація

Інша

Інформація

Відомості з картотеки кредитної інформації банку

Довідки:

- від інших банків

- від департаменту банківського нагляду

- від партнерів позичальника

- стат. агентств та ін.

Кредитна заявка, анкета позичальника, бізнес-план, фінансова звітність, комерційні документи, статут, копії договорів та ін.

Рис. 1.2. Джерела для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Інформація, отримана від клієнта, містить відомості про його форму власності, вид діяльності, фінансовий стан, ділові контакти, керівний склад, організаційну структуру, а також відомості про проект, на реалізацію якого планується отримати кредит, про забезпечення за кредитом тощо.

Внутрішньобанківська інформація містить відомості про попередні контакти банку з клієнтом у сфері кредитних та інших відносин (наприклад, чи надавав банк клієнту кредити в минулому, як клієнт виконував свої зобов’язання за кредитом, який залишок коштів на поточному та вкладному рахунках клієнта та ін..).

До зовнішньої інформації належать відомості про загальний стан виробництва у галузі та перспективи її розвитку, про конкурентоспроможність клієнта та його частку на ринку, відгуки ділових партнерів позичальника, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення, досвід щодо отримання кредитів в інших банках та ін.. Інформація, отримана із зовнішніх джерел, є найбільш важливою, оскільки дає змогу з’ясувати відомості про клієнта, які можуть ним приховуватися з тих або інших причин, та врахувати фактори, які можуть позначитися на стані обслуговування позичальником заборгованості за кредитом у майбутньому (наприклад, зниження темпів розвитку галузі, вихід на ринок нових конкурентоспроможних підприємств та ін.). У процесі вивчення документів працівник кредитного відділу банку активно співпрацює з юридичною службою та службою безпеки з метою перевірки отриманої інформації про клієнта.

Після аналізу достовірності та повноти отриманої інформації проводиться всебічний та ґрунтовний аналіз кредитоспроможності позичальника з метою визначення рівня ризику, який візьме банк у випадку видачі кредиту цьому клієнту.

При аналізі документів позичальника особливу увагу банк приділяє таким питанням:

• співставлення конкретних умов проведення Кредитної операції із здатністю Позичальника забезпечити відповідний рівень чистих грошових надходжень від звичайної діяльності впродовж всього періоду Кредитної операції;

• показникам, що характеризують здатність Позичальника своєчасно розрахуватися за раніше одержаними кредитами;

• репутація Позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках), попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;

• економічна кон’юнктура (перспективи розвитку Позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо;

• дієздатність, відповідальність та компетентність керівників Позичальника, їх правомочність виступати від імені Позичальника;

• якість звітів та інших документів;

• кредитна історія Позичальника і його керівників;

• здатність Позичальника вести прибуткову діяльність, тобто його спроможність запроваджувати заходи, спрямовані на збільшення доходів;

• вивчення контрактів і угод, які супроводжують кредитну операцію. Особлива увага звертається на умови платежу за контрактом чи договором;

• наявність у Позичальника джерел коштів, які в достатньому обсязі можуть бути використані для погашення заборгованості по основному боргу, відсоткам за користування кредитом та іншим витратам, пов'язаним з користуванням кредитом.

За результатами оцінки кредитоспроможності позичальник може бути віднесений до одного з п’яти класів, позначених літерами “А”, “В”, “В”, “Г” і “Д”. Фінансовий стан позичальників, віднесених до класів «А» та «Б» – добрий, класу “В” – задовільний, класів “Г” і “Д” – збитковий. Чим гірший фінансовий стан позичальника, тим вищий рівень ризику бере на себе банк, надаючи кредит.

Після отримання результатів оцінки кредитоспроможності позичальника у випадку відповідності рівня ризику кредитної операції принципам кредитної політики працівник кредитного відділу банку приймає рішення про видачу кредиту та підписання кредитної угоди. У випадку невідповідності рівня ризику кредитної операції принципам кредитної політики клієнтові відмовляють у видачі кредиту і повертають кредитну заявку та пакет документів, що до неї додається.

Особливості створення та діяльності малих підприємств в Україні регламентуються чинним законодавством. Так, відповідно до Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Малі підприємства переважно зорієнтовані на дрібносерійне виробництво з невисокими експлуатаційними та накладними витратами, ефективність якого може підвищуватися завдяки вузькій спеціалізації та технологічній гнучкості виробничих процесів.

У рамках виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні банки розробляють спеціальні програми мікрокредитування, які враховують особливості функціонування малих і середніх підприємств. Такі програми визначають особливі умови кредитування, які полягають у швидкому оформленні кредиту, зручному графіку погашення, гнучкому підході до предмета застави та вартості забезпечення за кредитом. Програми мікрокредитування поширюються на підприємства з кількістю працюючих до 250 осіб.

Мікрокредити надаються суб’єктам малого підприємництва на комерційній, договірній основі за умови дотримання принципів забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового характеру використання.

Основна мета мікрокредитування – надати малим підприємствам і дрібним підприємцям надійне та стабільне джерело фінансування для розвитку їх бізнесу. Водночас можливе здійснення мікрокредитування і на споживчі цілі.

Головними відмінними рисами мікрокредитування від інших форм кредитів є:

• однорівнева система організації кредитного процесу і спрощена методика оцінки фінансового стану потенційних позичальників, в основу якої покладено технологію експрес-аналізу;

• територіальна інтеграція мікрокредитування – кредити видаються тільки в межах міста, селищ міського типу, що обслуговуються регіональним підрозділом банку.

Світовий досвід мікрокредитування показує, що в загальних обсягах фінансування малих і середніх підприємств протягом останніх років переважають кредити, що надаються небанківськими установами – кредитними спілками, кредитними кооперативами, товариствами взаємного кредитування та взаємного страхування тощо. В Україні підтримка малого підприємництва з боку небанківського сектору на сьогодні є недостатньою. Це пояснюється обмеженими ресурсами небанківських установ і підвищеними ризиками, пов’язаними з кредитуванням малого та середнього бізнесу.

Процедура кредитування малого підприємництва не має суттєвих відмінностей від існуючої, за винятком певних спрощень: скорочення часу з моменту подання заявки до моменту отримання кредиту та в окремих випадках відсутність вимоги щодо наявності бізнес-плану.

С тандартні етапи здійснення мікрокредитування банками наведені нижче на рис. 1.3.