Марксизм, комунізм.
В XIX ст. в країнах Європи формується і поширюється нова ідейно-політична течія – соціалізм. Соціалізм (з латинського sozialis – суспільний) – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей.
Ця течія виникає як реакція на односторонність лібералізму. Адже лібералізм, захищаючи індивідуальні права та свободи громадян, ігнорували соціальну нерівність. Натомість, соціалісти починають підкреслювати наобхідність вирішення «соціального питання» – захистити права трудового народу, поліпшити їхнє матеріальне положення, загалом розширити сфери демократії.
Зародки соціалістичної доктрини суспільного ладу виникають ще в XVI-XVII ст. (Томас Мор «Утопія», Томаззо Кампанелла «Місто Сонця»). Пізніше, в кінці XVIII – в сер. XIX ст. А.Сен-Сімон, Ш.Фур’є, Р.Оуен формулюють концепції ідеального соціального устрою. В сер. XIX ст. в Європі та Російській імперії розповсюдження набувають революційно-демократична течія (В.Белінський, О.Герцен, М.Чернишевський, Х.Ботєв, К.Сабіна, Ш.Петефі). Революціонери-демократи вважають, що тільки соціальна революція може змінити суспільний устрій на краще. Руйнівну силу революції вони вбачають у селянстві. Майбутній суспільний устрій має бути побудований на зразок селянської общини.
Соціалізм – багатозначне поняття, котре в науці одержало різноманітні тлумачення. Найголовнішими серед них вважаються два підходи: з точки зору марксизму та комунізму і з погляду соціал-демократії.
Марксизм – одна з найрадикальніших течій європейського соціалізму, що злилася з комунізмом (найбільш радикальною гілкою робітничого руху). Виникнення теорії пов’язують з іменами Карла Маркса (1818-1883) та Фридріха Енгельса (1820-1895).
В концептуальному аспекті ця течія містить наступні тези:
1) рушійною силою в антагоністичних формаціях є класова боротьба;
2) рушійною силою в буржуазному суспільстві є пролетаріат, що виконує месіанську роль;
3) пролетаріат має здійснити свою диктатуру (правління);
4) пролетарська місія полягає у зламі буржуазної державної машини через здійснення соціальної революції та побудові комуністичного суспільства;
5) для перемоги пролетаріату потрібна своя партія;
6) пролетарська партія очолить революційний процес за умов рішучої ідеологічної боротьби не лише із супротивниками, а й у своїх лавах.
Перша невдала спроба втілення ідей комунізму на практиці мала місце під час повстання паризьких комунарів у 1871 р. Подальший розвиток марксизм отримує в працях Володимира Леніна (1870-1924). Очолювана ним партія здійснила революцію в 1917 р. в Росії, а отже теоретичні постулати марксизму почали реалізовуватись на практиці. Згодом ця течія отримала назву марксизм-ленінізм (більшовизм).
Побудова соціалізму в цілому ряді країн світу привела до виникнення цілого ряду модифікацій марксистсько-ленінської доктрини, головними з яких були наступні:
1) сталінізм (сталінська модель суспільного устрою);
2) титоїзм (від імені президента Югославії Й.Б.Тіто. Головні ідеї: мирне співіснування з капіталістичними країнами, визнання внутрішніх конфліктів і протиріч, можливість поєднання ринкових відносин і соціалізму тощо);
3) маоізм (від імені генерального секретаря Комуністичної партії Китаю Мао-Цзедуна. Головні ідеї: невпинна боротьба із зовнішніми і внутрішніми ворогами, рушійна сила розвитку – селянство тощо).
В Україні діють ряд політичних партій, які в своїх програмних документах декларують комуністичну ідеологію:
Комуністична партія України;
Комуністична партія України (оновлена);
Комуністична партія робітників і селян (КПРС).
Висновок. Отже, марсистська (як теорія) або ж комуністична (як практика) ідейно-політична течія виникає в сер. XIX ст. Головними її теоретиками Були К.Маркс та Ф.Енгельс. Програмно-політичний рівень реалізації цієї доктрини був представлений В.Леніним, Й.Сталіним та ін. Вони значно вульгаризували марсистську доктрину суспільного ладу, спрямувавши її в русло комунізму (більшовизму).