Лекція 16. Політична ідеологія. Ідейно-політичні доктрини сучасності (4 год.)

1. Політична ідеологія: сутність та основні функції.

2. Лібералізм, неолібералізм.

3. Консерватизм, неоконсерватизм.

4. Марксизм, комунізм.

5. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.

6. Фашизм, неофашизм.

Література:

1. Консерватизм. Антологія. – К., 1998.

2. Лібералізм. Антологія. – К., 2002.

3. Мийон-Дельсон Ш. Политические идеи ХХ века. – М., 1995.

4. Міщенко М. Особливості сприйняття ідеології прихильниками різних політичних течій // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 3.

5. Націоналізм: Антологія. – К., 2000.

6. Современная социал-демократия: Словарь-справочник. – М., 1990.

7. Современный консерватизм. – М., 1994.

8. Соргин В.В. Либерализм Запада XVII – XX веков. – М., 1995.

9. Стоянович С. Коммунизм и противоречия между демократией и капитализмом // Полис. – 1996. – № 1.

10. Томенко М. Штрихи до історії ліберальних ідей в Україні // Політична думка. – 1996. – № 1.

1. Політична ідеологія: сутність та основні функції.

Політична ідеологія – це теоретично узагальнена система поглядів і переконань стосовно розвитку суспільства;

- це система поглядів, ідей та вчень, що відображають інтереси, цінності та потреби різних соціальних груп, спільнот, методи їхньої діяльності.

Політична ідеологія є необхідним структурним елементом політики. Люди поділяються на групи за інтересами. Отож, залишається потреба у владному регулюванні їх відносин. Люди підтримуватимуть владу або протистоятимуть їй, формуючи групові образи щодо їх місця в суспільстві, відстоюючи власний погляд на речі як найдостовірніший.

На сучасному етапі можна твердити про життєздатність наступних ідейно-політичних течій сучасності (політичних ідеологій):

• Лібералізм, неолібералізм (поширений в США, Великій Британії);

• Консерватизм, неоконсерватизм, християнсько-демократична ідеологія (поширені у Великій Британії, Німеччині, Італії);

• Марксизм, комунізм (поширений в Китаї, Північній Кореї, на Кубі);

• Соціалізм, соціал-демократія (Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Австрія);

• Фашизм, неофашизм (Італія за Б.Мусоліні, нацистська Німеччина);

• Націоналізм;

• Ісламізм (ісламський фундаменталізм);

• Сіонізм (Ізраїль);

• Фемінізм (скандинавські країни);

• Енвайронменталізм (рух зелених).

Політичну ідеологію формують люди, які творять еліту нації. Саме вони викристалізовують світоглядну систему, яка стає «популярною» в суспільстві (як комуністична ідеологія, фашизм, ісламський фундаменталізм, фемінізм тощо).

Отже, політична ідеологія є:

• Інструментом обґрунтування та захисту інтересів елітарної верстви суспільства (до прикладу, консерватори прагнуть показати важливість традицій, моральних та релігійних настанов для того, щоб зберегти ієрархію або ж «звичний порядок речей» в суспільстві);

• Засобом мобілізації мас, великої кількості людей в єдину спільноту, націю (так, ідеологія фашизму об’єднала великі маси італійців, німців в 20-40-і рр. XX ст.);

• Відображенням цінностей, сподівань та очікувань суспільства, окремих груп інтересів, соціальних груп, конфесій тощо (до прикладу, ідеологія ісламського фундаменталізму в Ірані).

Отже, можна виокремити основні функції політичної ідеології:

• оволодіння суспільною свідомістю;

• утвердження власних цілей і завдань в суспільній свідомості, які в кінцевому результаті стануть мотивацією політичної поведінки людей;

• впровадження в суспільну свідомість власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення та майбутнього;

• створення позитивного образу реальної дійсності та майбуття.

Виділяють наступні рівні функціонування політичної ідеології:

1) теоретико-концептуальний (розробка ідей, принципів, цінностей, ідеалів та їх обгрунтування; до прикладу ідеологія фашизму була розроблена Дж.Джентілле, ідеологія лібералізму Дж.Локком, ідеологія консерватизму Е.Берком та Ж.де Местром, соціал-демократії (Е.Бернштейн) і т.д.);

2) програмно-політичний (на даному рівні соціально-філософські принципи переводяться в програмні лозунги, документи, вимоги політичної еліти. Між цими двома рівнями можуть інколи існувати протиріччя в трактуванні одних і тих же ідей; наприклад політичні трактати та лозунги В.Леніна (комунізм), Б.Мусоліні (фашизм), С.Бандери (український інтеґральний націоналізм), В.Медведчука (соціал-демократизм) і т.п.);

3) актуалізований (характеризується ступінню засвоєння громадянами цілей і принципів політичної ідеології, мірою їх втілення в діях громадян; ідеологія стає світоглядом громадянина, який активно бере участь у виборах, голосуючи за ліберальну чи консервативну партію, підтримує феміністичний рух або рух зелених, антиглобалістів).

Висновок. Таким чином, політична ідеологія, як узагальнена система поглядів щодо розвитку суспільства, відіграє виняткову роль у національно-державному будівництві. Жодна влада не обходиться без ідеології.