Лекція 14. Соціально-етнічні спільності і етнополітика (2 год.)

1. Концепції етнічності в політичній науці (примордіалізм, інструменталізм, конструктивізм).

2. Теорії нації та націоналізму. Типології націоналізму.

3. Етнополітичні процеси в країнах Західної Європи (інтеграційні та сепаратистські тенденції).

4. Етнонаціональна політика України. Охарактеризувати на основі досвіду Закарпатської області.

Література:

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походоження й поширення націоналізму. Друге, перероблене видання. – К.: Критика, 2001. – 272 с.

2. Етнополітика в Україні. Документи і матеріали.-К.,1998.

3. Етнополітична карта світу XXI століття / Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. – Тернопіль: Мандрівець, 2000. – 240 с.

4. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Ю.Шаповал (керівник авт. кол.) та ін. – К.: Інститут національних відносин і політології НАН України, 1997. – 212 с.

5. Зан М. Етнополітична ситуація на Закарпатті 1989-1991 років (воля народу чи протистояння еліт?) // Carpatica-Карпатика. Випуск – 16. Політичні партії і вибори в Україні та країнах Центральної і Південно-Східної Європи. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 140-166.

6. Зан М. Угорці Закарпаття (епізод етнополітичних процесів поч. 90-х рр. XX ст.) // Carpatica-Карпатика. Випуск – 18. Історія, політологія, культура: минуле і сучасне. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 222-236.

7. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

8. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. – К.: НаУКМА, 1999. – 64 с.

9. Майборода О. “Політичне русинство”. Закарпатська версія периферійного націоналізму. – К.: НаУКМА, 1999. – 25 с.

10. Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998 р.р.). – К.: НаУКМА, 1999. – 28 с.

11. Мала енциклопедія етнодержавознавства.-К.,1996.

12. Мигович І.І., Макара М.П. Закарпатський соціум: етнологічний аспект. – Ужгород: Патент, 2000. – 160 с.

13. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К., 2002. – 272 с.

14. Націоналізм: Антологія / Упорядники О.Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – 869 с.

15. Національна ідентичність: Хрестоматія / Упоряд. Т.С. Воропай. – Харків: Крок, 2002. – 316 с.

16. Основи етнодержавознавства. Підручник /За ред. Ю.Римаренка.-К.,1997.

17. Тишков В.А. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В.А. Тишков; Ин-т этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. – М.: Наука, 2003. – 544 с.

18. Тишков В. Забыть о нации (постнационалистическое понимание национализма) // Этнографическое обозрение. – 1998. - № 5. – С. 3-26.

19. Хобсбаум Эрик. Нации и национализм после 1780 года / Пер. с англ. – СПб.: Алетейя, 1998. – 306 с.

20. Шпорлюк Р. Імперія та нації: з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусії. – К.: Дух і Літера, 2000. – 354 с.

1. Концепції етнічності в політичній науці (примордіалізм, інструменталізм, конструктивізм).

Центральним поняттям етнополітики є термін «етнос». Він походить з давньогрецької мови і означає «негрек», «чужинець», «ідоловірець». З V ст. до н.е. цей термін використовували у значенні «плем’я негрецького походження» або «народ негрецького походження». Самі себе греки називали «демосом», а інших народів – «етносами».

Нині понятя «етнос» стало науковим і використовується для позначення всіх історичних типів людських спільнот від племені, народностей до сучасних націй.

Етноси – це людські міжпоколінні спільноти, які відрізняються одне від одного особливостями культури, способ життя, стереотипами поведінки, переважно розмовляють однією мовою. У звичному для нас сенсі, це – такі спільноти як українці, росіяни, угорці, євреї, цигани, грузини та ін.

Поняття «етнос» найчастіше використовується на теренах колишнього СРСР, особливо у вітчизняній та російській етнологічній науці. В англомовній літературі користуються іншими термінами – «етнічна група», «етнічна ідентичність», «етнічність».

Етнічність (ethnicity) – це поєднання таких специфічних рис, які характеризують певні етноси або етнічні групи. Фредерік Барт твердить, що етнічність – це такі збережені і передавані з покоління в покоління звички, від яких людина неспроможна відмовитись, але може внести до них певні корективи. Наприклад, в українців є такі специфічні характеристики, які відрізняють їх від росіян (народні звичаї і традиції, менталітет). Отже, західні етнополітологи використовують термін «етнічність» як набір специфічних рис спільноти чи представника певної етноспільноти.

Природа етносу або ж етнічності викликала зацікавлення в західній науці в 60-70-х рр. XX ст. Вчені по-різному трактують природу етнічності, власне сам факт довготривалого чи короткотрималого існування етнічних спільнот. Чому виникають етнічні спільноти? Які фактори утримують представників цих спільнот докупи? Яким чином зникають етнічні спільноти? Взагалі, що таке «етнічність»?

Можна виділити 3 основні концепції, які пояснюють природу етнічності: примордіальна, інструменталістська та конструктивістська.

1. Примордіальна концепція етнічності. Вперше термін «примордіальні зв’язки» вжив Едуард Шілз в 1957 р. Англомовний термін primordial означає прадавній, першопочатковий, первісний. Примордіальна концепція етнічності остаточно сформувалася в 60-х рр. XX ст. завдяки працям Кліффода Ґірца.

Автори цієї концепції розглядають етнічність як вроджену властивість людини. Етнічність – постійна характеристика людського буття, вона супроводжує людину від народження до смерті. Кожна людина має почуття спорідненості із своєю етнічною групою. Кожна людина асоціює свою етнічнсть з місцем народження, родинними зв’язками, рідною мовою, стилем міжособистісних контактів. Навіть змініючи своє положення в соціальній структурі та стратифікації суспільства людина не спроможна змінити «свою» етнічність. Етнічність українця як бідного, так багатого («нового українця») – одинакова. Одинакова вона і в українця України, Росії, Канади, Бразилії. Адже, за логікою примордіалістів, представники етнічної групи пов’язані «примордіальними зв’язками», солідарні з цінностями та пріоритетами власної спільноти. Тобто, одинаково спілкуються рідною мовою, святкують, працюють (швидко чи повільно), мають за родичів українців тощо.

Представником примордіалізму вважають і відомого британського етнолога Ентоні Сміта. Для будь-якої етнічної спільноти є характериними 6 наступних атрибутів:

• етнонім (групова власна назва);

• міф про спільних предків;

• спільна історична пам’ять;

• елементи спільної культури;

• зв’язок з конкретним «рідним краєм»;

• чуття солідарності у значної частини населення.

Назагал всі прибічники примордіалізму розглядають етноси як реально існуючі людські спільноти, що характеризуються спільною територією проживання, біологічним самовідтворенням, культурно-побутовою єдністю, самосвідомістю та самоідентифікацією.

2. Інструменталістська концепція етнічності. Латинське слово instrumentum означає «знаряддя». Інструменталізм (ситуаціонізм) виникає в 70-х рр. XX ст. в США як реакція на неспроможність примордіалізму пояснити зростання національних рухів в сучасному світі. Цей напрямок ще називають теорією ситуативної або мобілізованої етнічності. Представником цієї теорії є Ерік Гобсбаум («Нації і націоналізм після 1780 року»).

Етнічність інструменталісти трактують як почуття солідарності сформоване у великої групи людей за певних обставин. Етнічність – це своєрідне джерело ресурсів до яких звертаються лідери задля досягнення поставленої мети. Ця мета переважно є політичною.

У звичайних умовах етнічність не проявляється або є латентною (прихованою). Про неї згадують тоді, коли виникає необхідність. Цікавим прикладом є ситуація, яка склалася на Камчатці на поч. 90-х рр. XX ст. у зв’язку з закріпленням за малочисельними етносами Півночі риболовних ділянок. Через непродумане рішення подібного права були позбавлені камчадали. Це – етнічна група, яка склалася до сер. XVIII ст. в результаті асиміляції ітельменів з росіянами. У російські етнографічній літературі кін. XIX – поч. XX ст. камчадали фіксувалися як етнографічні група росіян і після 1926 р. в матеріалах переписів не фіксувалися. І тільки на поч. 90-х рр. Через економічні причини (право на риболовство) на порядок денний виступила етнічнсть камчадалів, вони «дружно згадали» про свою відмінність від росіян та інших спільнот.

Отже, інтсрументалісти ототожнюють досить часто етнічні групи з групами інтересів або ж соціальними групами. Вони не орієнтуються на пошук об’єктивних чинників формування етнічних спільнот. Тому їхні теоретичні розробки безпорадні перед поясненням фактів збереження та відстоювання власної етнічності навіть тоді, коли цього не вимагає ситуація. Так, в найбільш благополучних США більшість спільнот понині чітко ідентифікуються за власним походженням: американець англійського, ірландського, італійського, українського, китайського походження, «афроамериканець».

3. Конструктивістська концепція етнічності. Латинське слово construction означає «побудова». Конструктивізм – це своєрідна спроба поєднати два попередні підходи трактування етнічності. Вони не заперечують примордіальності (первинності) етнічних спільнот, але подальший їх розвиток розглядають через призму соціальної структури суспільства.

Конструктивізм як теорія етнічності бере початок від публікації праці американського історика Бенедикта Андерсона «Уявлені спільноти» (1983). Сучасні етнічні спільноти (нації), за Б.Андерсоном це уявлені політичні спільноти (imagined political community).

Ряд традицій (про які примордіалісти говорять як прадавні) виникли зовсім недавно. Це – інтелектуальні творіння письменників, художників, вчених, політиків, які цілеспрямовано формують соціальне оточення. Саме вчені-історики відповідальні за становлення етнічності. Українці «усвідомили себе» після прочитання праць М.Грушевського, М.Аркаса, О.Субтельного, «Кобзаря» Т.Шевченка і т.д. Цей процес продовжується після проголошення незалежності в 1991 р., коли постала Україна, але українці ще не стали реальною етнічною спільнотою.

Тобто, прихильники констуктивізму твердять основну тезу – етносів не існує, існують етнічні групи або ж культурні спільноти. Їх можна сконструювати, адже головне знаряддя такої конструкції – вироблення спільного уявлення про спільну історичну долю.

Російський етнолог-конструктивіст Валерій Тішков твердить, що будь-яка соціальна, релігійна чи діалектна група впродовж 160-180 років може стати етнічною групою (етносом), якщо її членам нав’язати думку про спільне походження. Так етноси можна конструювати. В своїй праці «Реквием по этносу» В.Тішков твердить про «дрейф етноідентичності» в сучасному урбанізованому світі. На зміну етнічній ідентичності приходить громадянська ідентичність (нація-громадянство). Він ратує за єдину російську громадянську ідентичність (всі – «россияне») поряд із багатоманітність культур, які мають етнічну основу.

Таким чином, конструктивізм акцентує увагу на сучасних тенденціях зникнення традиційних культур і виникнення націй сучасного типу. Конструктивісти не можуть відповісти на питання про емоційні компоненти етнічності, менталітет спільноти. Отже, підходячи до проблеми етнічності потрібно синтетично використовувати надбання всіх трьох вищеокреслених концепцій етнічності.