66.Безробіття як соціальне явище причини безробіття

Ставлення до безробіття як до соціально-економічного явища не завжди було однозначним і з часом змінювалося. На початку XX ст., коли розміри безробіття у світовому масштабі були досить великі, вважалося, що воно є найбільшим соціальним злом, з яким держава повинна боротися всіма способами й методами. У середині XX ст. в умовах побудови суспільств із соціальною ринковою економікою сформувався новий погляд на безробіття як на соціальне явище, що через епізодичний характер не представляє серйозних проблем для держави.

Основними причинами виникнення безробіття є:

1) добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової діяльності;

2) спад виробництва на підприємствах;

3) зниження попиту на ряд професій та ін.

Безробіття породжується й відрізняється різною тривалістю й соціально-економічними наслідками. Залежно від цих критеріїв розрізняють: фрикційне, сезонне, структурне, циклічне та інституціональне безробіття.

67.Пріорітетні напрямки соціальної роботи з безробітними.

Основні напрями щодо запобігання розширення безробіття та зростання зайнятості

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідчення рівня розвитку держави, його відповідність вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, які втратили за різними причинами можливість працювати, тим більш розвинутим може вважатися суспільство. На жаль, в Україні протягом довгих років соціальний захист підмінювався різними постановами та інструкціями, які найчастіше були не забезпечені необхідними коштами. Як результат ми мали величезні заборгованості по соціальних виплатах, тяжке становище пенсіонерів, інвалідів й т. ін. П. І. Шевчук проводить всебічний аналіз основних норм і напрямків реалізації соціальної політики, соціального захисту та соціальної безпеки людини в нашій державі. Він вважає, що «...соціальна політика і система соціального захисту в Україні, хоч уже набули ознак, характерних для країн західної демократії, ще не цілком задовольняють життєві потреби своїх громадян. Український уряд зробив спроби реформування багатьох напрямів соціальної політики, однак через використання багатьох способів, яким часом бракувало відповідного змісту, вони призвели лише до часткових результатів...». Також такий український дослідник, як Т. І. Рудченко багато приділяє уваги в цій сфері таким питанням, як: виділення соціальних проблем української держави, зіставлення рівня життя населення у сучасному світі та в Україні; а також проблемі диференціювання доходів та бідності в нашій країні. Можна ще додати таких вчених, як Н. В. Оленцевич, О. В. Чубучна (донецька наукова школа)[1] та багатьох інших. Але ж, не звертаючи уваги на те, що соціальні питання української сучасності вивчаються всебічно, все одно проблема їх вирішення стоїть гостро, що й складає передумови подальшого дослідження у цій сфері. Виходячи з вищенаведеного, головна мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності створення ефективного механізму управління соціальними процесами в країні як засобу налагодження соціально-економічного становища держави, подолання бідності народу.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Кабінету Міністрів та місцевим органам влади:

* забезпечити істотне збільшення масштабів надання населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

* розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

* забезпечити поширення громадських робіт у соціальній сфері;

* істотно збільшити масштаби надання допомоги на відкриття власної справи шляхом організації попередньої підготовки та дальшого супроводу, надання консультаційних послуг у перші роки самостійної діяльності;

* використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на неї.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Найближчим часом Україна повинна віднайти своє місце у системі міжнародного поділу ринку праці та стати активним продуцентом конкурентоспроможної продукції. Проблеми українського ринку праці неможливо вирішити без впровадження державного регулювання зайнятості, яке містить активну і пасивну складові політики зайнятості.

Основними напрямами активної політики зайнятості є:

1.створення нових робочих місць;

2. професійна підготовка і перепідготовка робочої сили;

3.організація інтервенційних г громадських робіт.

Заходи активної політики зайнятості фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Основним елементом пасивної політики зайнятості є надання відповідної допомоги з безробіття, яка виконує не лише компенсаційну, а й стимулятивну функції. Програми пасивної політики зайнятості фінансуються зі спеціальних страхових фондів.