7.Класифікація технологій в соціальній роботі.

Соціальна робота є насамперед різновидом соціальної системи, що має справу з людьми — клієнтами і соціальними працівниками — та стосунками, що виникають між ними.

Соціальна робота містить три компоненти:

а) соціальну роботу як науку;

б) соціальну роботу як навчальну дисципліну (цикл навчальних дисциплін);

в) соціальну роботу як вид діяльності.

Одним із найважливіших завдань соціальної роботи як науки є аналіз наявних форм і методів соціальної роботи, розробка опти­мальних методів і технологій вирішення різноманітних соціальних та інших проблем індивідів, верств і груп населення.

Технології носять в основному навчальний, інформаційний харак­тер, коли йдеться про соціальну роботу як навчальну дисципліну.

Соціальна робота являє собою своєрідну систему, що включає об'єкти, суб'єкти, зміст, засоби керування, функції та цілі. Основним є врахування специфіки об'єктів і видів соціальної роботи. Об'єкти соціальної роботи досить різноманітні. Це — інваліди і діти, підліт­ки з девіантною поведінкою, неповні, багатодітні сім'ї та ін. Цим обумовлена різноманітність технологій соціальної роботи.

Основою типологізації виступає ряд напрямів {видів) соціальної роботи: соціальний контроль і профілактика, соціальна терапія і реабілітація, соціальна допомога і захист, соціальне посередництво

тощо. Ці види соціальної роботи виступають основними її напря­мами, головними технологіями. Вони, безумовно, тісно пов'язані між собою і водночас відносно автономні, специфічні за цільовим призначенням і функціональним змістом.

Технології можна сприймати залежно від соціальної роботи в ши­рокому та вузькому розумінні. Якщо в другому випадку йдеться пере­важно про технології роботи зі "слабкими" верствами населення, то в першому — про технології соціального захисту всіх верств насе­лення, про створення таких умов (а це пов'язано із сутністю і змістом соціальної політики), які б сприяли зменшенню чисельності населен­ня, що не потребує допомоги і підтримки; про створення таких умов, які допомагали б населенню вирішувати свої проблеми самостійно, а в результаті сприяли б зменшенню чисельності слабозахищених верств.

Інакше кажучи, технології соціальної роботи в широкому розумін­ні, повинні носити випереджувальний характер. Завдання таких тех­нологій полягає в тому, щоб не стільки сприяти лікуванню "соціаль­них хвороб", скільки запобігати їм. Краще і для суспільства загалом, і для людей зокрема не надавати, наприклад, допомогу безробітним, а робити все можливе для запобігання безробіттю, його зменшення, навчання людей, розвитку виробництва, створення нових робочих місць, перепрофілювання цехів, підприємств, установ тощо.

Головне — створення таких умов, щоб люди вирішували свої проб­леми самостійно.

13. Функції технологій соціальної роботи

• аналітико-прогностична (виявлення і облік на підвідомчій території груп, сімей та окремих громадян, які відносять­ся до категорії соціального ризику, моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноз зміни існуючих параметрів);

• діагностична (аналіз існуючих актуальних і потенційних соціальних проблем, встановлення їх причин, досліджен­ня соціальної ситуації індивідуальних і групових клієнтів);

• системно-моделююча (визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги людям і групам, які опинилися у важкій життєвій ситуації, концептуальне обґрунтування системи надання такої допомоги);

• проектно-організаторська (розробка, ресурсне обґрунтування, реалізація і оцінка соціальних проектів, спрямова­них на вирішення тих чи інших соціальних труднощів, допомога певній категорії клієнтів);

• інструментально-практична (надання різних видів до­помоги у важких життєвих ситуаціях, консультації й тренінги для покращання взаємовідносин між людьми, опіка і піклування стосовно дітей, які залишилися без батьків і т.ін.);

• активізаційна (сприяння активізації власних можливос­тей індивіда, сім'ї чи соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, вихо­ду із важкої життєвої ситуації, організація розвитку само­допомоги і взаємодопомоги);

• розпорядчо-управлінська (менеджмент органів соціально­го управління, координація діяльності державних та недержавних організацій, участь у роботі з формування соціаль­ної політики, підбір і виховання кадрів);

• евристична (нарощування соціального знання, поглиб­лення розуміння проблем, поліпшення освітньої і загаль­нокультурної підготовки самих соціальних працівників).

Ці функції реалізуються цілком тільки в сукупності, у всій системі соціальної роботи. У кожному конкретному випадкові може застосовуватися той чи інший їх набір. Можна припустити, що система технологічного впливу в практичній соціальній роботі у перспективі буде, ймовірно, розвиватися в напрямі не тільки надання соціальної допомоги людям, які її потребують, а й забезпечення взаємовигідного паритету між окремими громадянами і суспільством в цілому. Метою такого паритетного стану є не лише зміцнення соціальної стабільності, а й покращання рівня життя, загального доб­робуту народу.

26.Організаційні моделі соціальної експертизи.

Важливим гарантом об'єктивності соціальної експертизи є вибраний тип організаційної моделі експертування (схема 4.1). Організатор може вибрати одну із моделей експертної ро­боти. Модель "Рецензія" Рецензування в організаційному відношенні - найбільш традиційна форма експертної оцінки, яка включає:

• замовлення на рецензію особі (організатору), яка висту­пає як експерт;

• надання експерту матеріалів, що підлягають рецензуван­ню;

• прийняття підсумкового документа - рецензії і відповідні дії: схвалення і наступне завершення стосунків з рецен­зентом (оплата рецензії, надання слова при обговоренні документа); відправка рецензії експерту на доопрацюван­ня чи переопрацювання; перезамовлення рецензії іншо­му експерту.

Рецензія - проста і найменш затратна експертиза докумен­та, але вона не містить всіх переваг експертної роботи і може призвести орган, що приймає рішення, до помилки стосовно істинного становища справ. У рамках даної моделі може розглядатися і консультуван­ня - фактично це рецензування без надання тексту експерт­ного висновку. Модель "Моніторинг" Ця модель експертизи застосовується тоді, коли соціальна експертиза набуває регулярного характеру і здійснюється на довготривалій основі. У цьому вішалку може бути використана така послідовність дій:

• орган, що приймає рішення, укладає договір про експер­тизу порядком моніторингу;

• експерт розробляє стандартну схему моніторингу, яку ав­томатично застосовує в тому чи іншому часовому режимі;

• експерт надає органу, який приймає рішення, висновки дослідження, проведеного порядком моніторингу, за стан­дартною схемою, що передбачає, зокрема, порівняння ре­зультатів з більш ранніми результатами, отриманими за тією ж схемою.

Застосування моделі "Моніторинг" може бути ефективним, якщо експертом є науковий заклад чи підрозділ, кваліфікація співробітників чи партнерів якого дозволяє розраховувати на високу якість експертної оцінки однорідного, але досить обшир­ного матеріалу. Застосування моніторингу малоефективне, якщо характер ви­рішуваних завдань різний. Інша особливість моніторингу - вияв його ефективності лише після накопичення достатньої кількості ма­теріалу для порівняння явищ і процесів, що вивчаються. Модель "Проект" Ця модель експертного дослідження використовується при вирішенні групи суміжних завдань, в якій експертна оцінка набуває інструментального значення як основа проектування бажаних суспільних станів і тенденцій. У найбільш загальній формі модель "Проект" передбачає етапи:

• усвідомлення замовником наявності проблеми і бажання її вирішити;

• постановка замовником завдання проведення соціальної експертизи перед організатором;

• осмислення організатором завдання і вибір адекватної організаційної схеми вирішення, вироблення пропозицій замовнику, включаючи бізнес-план;

• опрацювання пропозицій організатора із замовником, прийняття замовником рішення стосовно проведення ек­спертизи, включаючи порядок і гарантії фінансового, ма­теріально-технічного, інформаційного забезпечення, а та­кож умови схвалення експертного висновку (рівень мінімальних вимог);

• залучення організатором експерта, постановка завдання, договір відносно умов праці експерта і винагороди за підсумками роботи, підписання договору між організато­ром і експертом;

• оформлення результатів творчої роботи без уніфікації по­нятійного середовища і орієнтації на вимоги інтерфейсу (засоби, що забезпечують передачу інформації користува­чу у доступній для нього формі);

• переопрацювання висновків експертом (ущільнення інформації і систематизація висновків);

• опрацювання організатором отриманого від експерта ре­зультату;

• надання висновків експертизи замовнику, оформлення акту про прийняття продукції, завершення стосунків за­мовника з організатором і організатора з експертом.

Трудомісткість такої моделі є її перевагою. Експертний вис­новок можна багаторазово використовувати в різноманітних контекстах управлінської діяльності. Моделями "Рецензія", "Моніторинг", "Проект" не обме­жується перелік можливих організаційних форм соціальної ек­спертизи. Можливою є і комбінація різних форм експертизи.