73.Технології соціальної роботи з колишніми засудженими.

Соціальна робота з колишніми засудженими на сучас­ному етапі нерозвинена. Соціальна робота з колишніми засудженими повинна вклю­чати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію. Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжува­тися після його звільнення до вирішення основних питань соц­іального облаштування, тобто включати два взаємопов'язані періоди - пенітенціарний і постпенітенціарний. Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільне­ному засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми. Саме успішність соціальної адаптації забез­печує ефективність соціальної реабілітації колишніх засудже­них. Невирішені ж у процесі соціальної реабілітації проблеми можуть стати нездоланною перешкодою в період адаптації. Постпенітенціарний етап соціально-психологічної адаптації, вирішення проблем побутового і трудового облаштування більшість колишніх засуджених проходять самостійно, у кращо­му випадку за сприяння родичів, друзів, найближчого оточен­ня. У цей період, залежно від конкретної соціальної ситуації звільненого, у нього може виникнути необхідність в отриманні таких видів допомоги: в оформленні документів; у пошуках роботи і працевлаштуванні; в пошуках місця проживання; у вирішенні проблем здоров'я; у налагодженні взаємин з роди­чами; у вирішенні психологічних труднощів; в отриманні ма­теріальної допомоги. Крім того, багато хто із засуджених, повернувшись у той соціум, із якого він потрапив у місця позбавлення волі (а це, як правило, соціум, який має негативні характеристики), втрачає набуті в період відбування покарання позитивні ус­тановки (якщо вони взагалі були набуті). Тому необхідність нейтралізації негативного впливу соціуму на людину, яка звільнилася із виправного закладу, також нерідко стає само­стійною проблемою. Усі перераховані проблеми мають вирішуватися в різних закладах та інстанціях. Але нерідко колишній засуджений зіштовхується з відкрито негативним до себе ставленням зі сторони посадових осіб. У результаті значна кількість ко­лишніх засуджених відмовляється від спроб вирішити свої проблеми в установленому порядку і знову опиняється в асо­ціальному середовищі, починає вести кримінальний чи маргі­нальний спосіб життя. Тому практично кожний звільнений потребує кваліфікова­ної допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

• ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

• тривалість часу ізоляції від суспільства;

• кількість кримінальних покарань, пов'язаних із позбав­ленням волі;

• наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режи­му утримання засудженого в колонії;

• рівень соціально-правової занедбаності;

• соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, на­самперед сім'ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення не­гативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зу­мовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з пере­думов рецидивних злочинів. Особливо значущим інститутом при розгортанні соціаль­ної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, які скоїли зло­чин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до їхньої структури повинні вхо­дити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового пе­ребування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізова­них центрів можна реалізувати такі завдання:

• підтримка соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді;

• проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

• соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які поверну­лися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

• соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільни­лися з місць позбавлення волі.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнол­ітніми та молоддю, її технологічний алгоритм включає:

• збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристики, особової справи, медичної картки тощо);

• знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;

• бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

• розробка індивідуальних діагностичних карт;

• складання індивідуальної програми реабілітації для успі­шної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втру­чання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

• складання плану соціального супроводу;

• розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

• знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, пи­тання подальшої освіти, роботи тощо);

• допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

• складання плану соціального супроводу сім'ї;

• індивідуально-консультативна робота з батьками для по­долання конфліктних ситуацій у сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологіч­них особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, про­гнозування їхньої подальшої поведінки. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми із близького оточення. Важливу частину соціальної роботи на користь зазначе­ної категорії молоді становить організаційна робота з держав­ними установами та громадськими організаціями. Вона вклю­чає такі складові:

• представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

• налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різни­ми структурами;

• координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.