62.Соціальна робота з людьми літнього та старого віку.

Однією з особливостей ситуації, що склалася в нашій країні, є те, що "входження в старість" відбувається на фоні зниження рівня життя значної кількості людей. Люди літнього і старого віку найперше попадають в групу високого ризику, стають надто залежними від медичних, економічних послуг і особливо потребують соціально-психологічної підтримки. Серед підходів, що пропонуються в галузі соціальної робо­ти з людьми літнього та старого віку, вирізняється концепція "селективної оптимізації життєдіяльності літніх людей з компен­сацією соціальних амортизаторів". Вона базується на розрізненні нормального, патологічного і оптимального процесу старіння. За організації соціальної роботи на основі названої концепції з людьми старшого віку практична діяльність складається із трьох основоположних елементів. По-перше, селекції (чи відбору), що розуміється як по­шук основних чи стратегічно важливих елементів життєді­яльності старої людини, які були втрачені з віком. Йдеться про те, щоб індивідуальні потреби були приведені у відповідність із реальною дійсністю, що дозволило б індиві­ду отримувати відчуття вдоволення від свого повсякденного життя та контролювати його. По-друге, із оптимізації, яка полягає в тому, що літня людина завдяки сприянню квалі­фікованого спеціаліста з соціальної роботи знаходить для себе нові резервні можливості, оптимізує своє життя як в кількісному, так і якісному відношенні. По-третє, із ком­пенсації, яка полягає в створенні додаткових джерел, що компенсують вікову обмеженість в адаптивному процесі, у використанні нових сучасних технік і технологій, які покра­щують пам'ять, компенсують втрату слуху і т.ін. Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для гро­мадян літнього і старечого віку, що грунтується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують. У свою чергу, соціальний захист верств населення літньо­го і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва. Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціально­го обслуговування. Підтримка - це допомога, необхідна старим людям для збе­реження максимально можливого рівня самостійності. Представництво - захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги. П ринципи групи "незалежність" грунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, які дають прибуток, брати участь у визна­ченні термінів припинення трудової діяльності, жити в безпеч­них умовах, одержувати допомогу в проживанні в домашніх умовах доти, допоки це можливо.

1. Принципи групи "участь" відбивають питання щодо за­лучення людей похилого віку до суспільного життя та актив­ної участі в розробці й здійсненні політики, що стосується їхнього добробуту, можливості створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

2. Принципи групи "відхід" стосуються проблеми забезпе­ченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлен­ня оптимального стану й запобігання захворюванням, доступу до соціальних і правових послуг.

3. Принципи групи "реалізація внутрішнього потенціалу" закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкри­тий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

4. Принципи групи "гідність" торкаються питання недопу­щення експлуатації, фізичного і психічного насильства стосов­но людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалеж­но від їхнього трудового внеску.

Старі люди мають право на повноцінне життя. І це стає можливим лише у тому випадку, якщо вони самі беруть діяль­ну участь у вирішенні питань, що їх безпосередньо стосуються.

Важливу роль у вирішенні подібного роду завдань у нинішній час відіграють групи взаємодопомоги. Групи взаємодопомоги - це невеликі, прив'язані до певно­го місця групи, члени яких, маючи загальні проблеми, допо­магають один одному. Такі групи, як свідчить практика, скла­даються з 5-7 чоловік, які живуть поблизу і мають періодичні контакти. Ці групи іноді виникають спонтанно, але найчастіше їх організовує один із найбільш активних майбутніх її членів. Групи самодопомоги потребують спец­іальної підтримки соціальних працівників. Мета роботи в групі - пом'якшення впливу негативних явищ, а не повне їх переборення (що є неможливим), підтримка людини, а не формування нового стилю життя, поступове навчання пози­тивним життєвим навичкам, а не повне відкидання минулих форм життєдіяльності. Разом з тим групи самодопомоги не є панацеєю від усіх бід, і багато з проблем не можуть бути вирішені з їх допомогою. Досить частою для старих людей є ситуація "важкої втрати" (смерть близької людини). У цьо­му випадкові допомогою для людини є групи "важкої втра­ти". Така група є тим "безпечним сховищем", де можна бути самим собою серед людей, які тебе розуміють і співчувають тобі. Якщо людина знаходить місце, де вона може виразити своє горе і печаль без осудження зі сторони інших, це може звільнити її від важких переживань і мати важливий тера­певтичний результат. Одним із методів соціально-психологічної допомоги старі­ючим людям є клубна робота. Клуби для старих людей почали з'являтися після Другої світової війни. У деяких соціальних службах може нараховуватися декілька таких клубів: "Любителі романсів", "Просвіта", "Любителі тварин" та ін. Завдання клу­бу - задовольнити різноманітні духовні потреби його учасників. Оптимальна кількість членів клубу - 40-50 чоловік. Деякі клуби видають членські квитки і збирають членські внески. Таємним голосуванням вибирається правління клубу (6-7 чол.). Клуб повинен налагодити зв'язок з місцевою громадсь­кістю, вибирати різні форми співробітництва. Одночасно він може стати центром, де вирішуються різноманітні питання, що стосуються лпдей літнього віку. В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного пере­бування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяль­ності й соціальної активності, є територіальні центри соціаль­ного обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення. До скла­ду територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох): 1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо,

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам 3) відділення соціально-побутової реабілітації

4)спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медично­го обслуговування (будуються в разі необхідності для полшшен-ня умов проживання та соціально-побутового і медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);

5) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян); 6) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку. У разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватися інші підрозділи, дільниці, діяльність яких спрямована на соціальний захист не­працездатних громадян. Основні завдання територіального центру:

• виявлення одиноких непрацездатних громадян, які по­требують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

• встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непра­цездатним громадянам.

Стаціонарне обслуговування громадян похилого віку здійснюється в будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни та праці. Основним завданням будинку-інтернату є забез­печення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги особам, які потребу­ють стороннього догляду і допомоги. Переважне право на влаш­тування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інва­ліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо останні з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, за умови 100-відсотко-вого відшкодування будинкові-інтернату витрат на їх утримання. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни та праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців як на загальних підставах, так і на платній основі. Проблема перебування людей похилого віку у будинках-інтернатах досить складна і потребує значної уваги зі сторони суспільства. Практика підтверджує актуальність установки ООН на те, щоб дозволити жити старіючим людям у власних сім'ях, адже в будинках-інтернатах людина старшого віку по­трапляє в складну ситуацію: з однієї сторони, різка зміна оточу­ючої обстановки, з іншої - перехід до колективного життя, необхідність підкорятися встановленому порядку, страх втрати незалежності. Це посилює нестійкість нервово-психічного стану, служить причиною пригніченого настрою, невпевненості в собі, своїх діях, негативно позначається на стані здоров'я. Тому соціальні працівники повинні спрямовувати свої зусилля на підтримку проживання людей старшого віку в домашніх умовах.