12. Велике переселення народів і утворення германських держав

У кінці IV ст. почалися масові міграції германських та інших варварських племен, що дістали назву “Великого переселення народів”, яке завершилося завоюванням усієї території Західної Римської імперії. Основною його причиною називають зростання кількості варварських племен, пов’язаного з інтенсифікацією землеробства та переходу до осілого способу життя. Зовнішнім поштовхом Великого переселення народів було переміщення східних германців, зокрема готів.

Племена вандалів і свеїв у 406 р. пройшли Галію і в 409 р. захопили частину Іспанії. У 429 р. під натиском вестготів вандали переправилися на узбережжя Північної Африки (територія колишнього Карфагену), де створили власне королівство. Звідти вони чинили наступи на Італію та в 455 р. захопили Рим. Вандальське королівство було знищене в 533–534 рр. військом візантійського імператора Юстініана.

Плем’я бургундів на початку V ст. спробувало закріпитися на середньому Рейні, утворивши бургундське королівство з центром у м.Вормс, знищене у 443 р. римським намісником Галії Аеціем. Тоді бургунди оселилися на південному заході Галії, звідки бере початок “ІІ бургундське королівство” зі столицею в Леоні. Бургундське королівство зберігало зв’язок з Римською імперією до її падіння. В 534 р. його захопили франки.

У IV–V ст. у басейні середнього Дунаю оселилися лангобарди, утворивши великий союз племен разом із саксами, сарматами, гепідами тощо. Під проводом лангобардського короля Альбоїна вони вторглися до північної Італії в 568 р., поступово підпорядкувавши значну частину країни. В 773 р. королівство лангобардів завойоване Карлом Великим.

Племінний союз франків склався в ІІІ ст. Вони поділялися на дві групи – салічних (жили на узбережжі моря, звідки і отримали свою назву) та рипуарських (селилися на схід від річки Маас).

Після смерті Карла Великого імперія Каролінгів почала розпадатися. Нащадки Карла розділили імперію на три частини за Верденським договором. Західну частину імперії – майбутню Францію – отримав Карл Лисий, східну частину – майбутню Германію – Людовік Німецький, а Італію – Лотар. З цього часу три держави починають своє самостійне існування.

Інгвеонські племена англів, саксів і ютів, які в перші сторіччя н.е. мешкали на Ютландському півострові та заселяли узбережжя Північного моря між Рейном і Ельбою, всередині V ст. мігрували до Британії.

Фризи жили на узбережжі Північного моря, а пізніше їх поселення поширилися на захід і схід, займаючи територію між ріками Шельда та Везер. На фризьких землях виникло три державні утворення – Західна, Середня і Східна Фрисландія. Протягом VIII ст. усі три Фрисландії входять до складу Франкської імперії. Після її розпаду землі були частиною східно-франкської, а згодом Священної Римської імперії германської нації. В XIII ст. Західну Фрисландію завоювали голландці. Середня і Східна Фрисландія потрапили під нижньонімецький вплив, поступово втративши свій фризький вигляд, мову та звичаї.

Сакси з ІІІ–IV ст. стояли на чолі племінного союзу, куди також входили хавки, херуски, ангриварії тощо. Після переселення частини саксів до Британії, решта племені отримала назву “континентальні сакси”. Коли франки почали підкорювати інші германські племена, сакси чинили їм відчайдушний опір, але змушені були підкоритися. У 852 р. у складі імперії франків створено саксонське герцогство. Таким чином, сакси стали частиною майбутньої німецької народності.

Давньоскандинавські племена. Найдавніші відомості про Скандинавію датуються ІІІ ст. до н.е. Перші згадки про них містять розповіді Пітея, твори Плінія Старшого, Страбона, Птоломея, Тацита. Проте вони дають лише приблизне уявлення про розселення германських племен. Пізнішими джерелами про скандинавів є праці Адама Бременського (ХІ ст.) та Саксона Граматика (XII–XIIІ ст.).

Як згадувалося (2.2.), низка племен, які проживали на території Скандинавії, мігрували до Центральної та Південної Європи.

Південь Швеції населяли герули, яких витіснили в IV ст. н.е. дани. Зі східної частини Скандинавського півострова останні переселилися до Ютландії. Центром данів був острів Зеландія, де знаходилася резиденція королів – замок Георот, оспіваний в англосаксонській поемі “Беовульф”.

У центральній частині теперішньої Швеції мешкало плем’я свеїв, звідки і пішла назва країни. Їхнім центром була Упсала. На південь знаходилося плем’я гаутів. На початку XI ст. король Упсали підкорив південь країни, таким чином гаути змішалися зі свеями, створивши згодом швецьку народність.

Територію сучасної Норвегії населяли ругії, аугандії, тренди, гранії тощо.

Єдиними королівством скандинавів у Х–ХІ ст. була Данія. На початку ХІ ст. вона підкорила на певний час Англію, Норвегію і частину Швеції, а король данів Кнут був одночасно правителем Данії, Норвегії й Англії.