4. Розвиток вищої освіти в Україні:

а) підгрунтя вищої освіти;

Щодо стану освіти, то в цей час в Україні була відсутньою будь-яка централізація, тобто виникнення й функціонування освітніх осередків стало результатом ініціативи здебільшого окремих осіб. Початки освіти здобували у парафіяльних школах, більшість з яких концентрувалася при міських храмах. Певна кількість українців навчалась у прикостьольних школах. Шляхта і багаті міщани давали дітям освіту вдома, де до їх послуг були спеціально запрошені вчителі, так звані бакалаври.

Формування вищої школи в Україні наприкінці ХУІ – на початку ХУІІ ст. проходило: по-перше, від початкової братської школи через колегію (середня школа) до академії. Такий шлях був характерним для братських шкіл; по-друге, відкриття вищих навч. закладів приватними особами. Ще у 1593 р. польський гуманіст і меценат Ян Замойський заснув у прикордонному місті Замості Заморську академію. Вона мала відділення – філософське, теологічне, юридичне і медичне. Замойська академія за складом професорів і учнів була переважно польсбко-українською з латинською мовою викладання, її вихованцями були Касіян Сакови, Інокентій Гізель та ін.

По-третє, відкриттям університетів на зразок європейських, але цей процес відбувався дещо пізніше (Зокрема Львівський університет, утв. у 1661 р.).

Реформація певною мірою вплинула на появу так званих протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські і кальвіністські навчальні заклади (Любар, Хмільник на Брацлавщині; Гоща, Берестечко, Кисилин на Волині. До речі, одним з найбільш відомих навчальних закладів соцініан на Україні була школа у містечку Кисилині, заснована у 1614 р. українцем Євстафієм Гізелем (Остап Кисиль) – високоосвіченою людиною того часу. У 1638 р. на базі цієї школи сформувався навч.заклад рівня академії, хоча такого статусу Польський уряд за нею не визнав. У школі, згідно документів, навчалися люди різного стану, що свідчило про її демократичний характер, вона існувала до кінця 50-х років ХVII ст.

б) Острозька слов'яно-греко-латинська школа-академія;

Першим претендентом на звання національного закладу вищого типу була Острозька слов'яно-греко-латинська школа-академія. Незважаючи на її виняткове значення в національно-культурному відродженні України, ще багато білих плям залишилось щодо її дослідження. Значною мірою до цього призвела певна обмеженість джерельної бази через втрачені (спалені під час війни) архіви академії, гуртка, друкарні, які діяли при школі, книги Острога та підпорядкованих йому міст, монастирів.

Зокрема, серед дослідників немає одностайної думки щодо часу її утворення. (Лук’янович:, що свого часу висловлювалася думка, що школу заснував ще у 1498 р. Костянтин Іванович Острозький, а його син Кост.Кост. Острозький у 1569 р. реорганізував її у вищий навч.заклад. Також зустрічалися дати 1570, 1580). Найбільш аргументованою є точка зору І.Мицька, автора праці «Острозька слов'яно-греко-латинська академія», яка подана у списку літ-ри.

Отже, у 1576 р. один із найвпливовіших та звитяжних православних князів К.Острозький заснував Острозьку академію. Її називали по-різному: “тримовна гімназія”, “колегія”, “академія”, «училище острозьке і греко-слов’янське” тощо. К. Острозький першим практично реалізував ідею компромісу між представниками східнослов’янської традиції та «латинської науки»: у школі вивчали не тільки словянську, а й грецьку, латинську, польську мови. Очолював Острозьку академію ректор. Першим ректором був Герасим Смотрицький. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Навчальний процес тривав сім років і мав класну систему навчання. Навчальні програми були подібні до навчальних програм факультету вільних мистецтв західноєвропейських університетів, тобто мали два цикли: "тривіум" - граматика, риторика, діалектика та "квадріум” - арифметика, геометрія, музика, астрономія. Вивчали також грецьку, латинську і словянську мови. Як відомо, ці предмети входили до обов'язкової програми шкіл вищого типу - академій і колегій, та для академії обов'язковим предметом було богослов'я.

Даних про викладання цієї дисципліни в Острозі немає, також відсутньою була обов’язкова для вищого типу закладів ланка підлеглих закладу шкіл “нижчої” освіти, Тому фактично цей навч. заклад не можна вважати академією, хоча так його іменували більшість сучасників. Зауважимо, що Острозька колегія відрізнялася від європейських - в ній найбільша увага приділялася греко-візантійській культурі та старослов'янській мові. Внаслідок, тут утворився новий тип колегії - слов'яно-греко-латинський.

Патронат академії, будучи Київським воєводою і Володимирським старостою сприяв розвитку шкільництва на підвладних йому територіях. З самого початку діяльності колегії їй відводилася роль осередку, де планувалося плекати східнослов'янську культурну традицію, старослов’янську мову. Тут згуртувалися кращі сини України, інтелектуали, її провідні наукові сили, що повели за собою вперед українське шкільництво, педагогіку, рідну мову, літературу, мистецтво, культуру загалом, наприклад, письменник Герасим Смотрицький, який на у своїх творах називав школу саме «академією». Зрозуміло, що таке спрямування викликало занепокоєння в Польщі та Ватикані.

У 80-х роках XVI ст. посилюється антиукраїнська діяльність королівської адміністрації Речі Посполитої. Острог стає Всеукраїнським антикатолицьким центром. Острозька академія і заснована при ній у 1581 р. друкарня згуртувала потужні науково-літературні сили. Тут було видруковано понад 30 книг, зокрема саме тут запрошений Острозьким І.Федоров у 1581 р. надрукував першу церковнослов’янську «Біблію» обсягом 1252 с. До речі, над її перекладом з староєврейської та старогрецької мов працювали 72 перекладачі. Острозька академія користувалася великою популярністю серед укр.. народу й набула широкого визнання.

Проте утворена внаслідок Брестської церковної унії (1596)греко-католицька церква розгорнула боротьбу з православним духовенством що значно підірвало й основи Острозької академії і привело до її занепаду.

Після смерті К.Острозького у 1608 р. його син Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. У 1624 р. академія занепала, в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала єзуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що згідно з її заповіту 1654 р. всі її власні численні маєтності і кошти були записані полякам.

Проте, протягом 60-річної діяльності Острозької академії (1576-І636) її закінчило майже 500 чол., які ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Серед її вихованців були гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний; Мелетій Смотрицький – син Гр..Смотрицького, педагог-просвітитель, автор «Граматики словенської; Іова Борецький – перший ректор Київської братської школи та ін. Від самого початку їй призначалася відповідальна роль: протидіяти полонізаторському впливу на українську і білоруську молодь через католицько-єзуїтські навчальні заклади.

в) Києво-Могилянський колегіум.

Повернемось до Київської братської школи, якій судилось відіграти неабияку роль в історії слов’янства і, зокрема, української суспільності ХУІ-ХУІІ ст. Власне, з усіх братських шкіл лише Київській вдалось досягти ступеня вищої школи. За рівнем навчання вона не поступалася західноєвропейським університетам, була довгий час першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії і південних слов’янських країн.

Вчинок напівлегендарної шляхтинки Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, яка восени 1615 р. безкоштовно передала свій маєток із землями на Подолі для розташування там навчального закладу є свідченням часу, який вимагав дедалі більше освічених, духовно збагачених, відданих Вітчизні громадян. В організації школи взяли участь відомі вчені, письменники, книговидавці, що були членами братства.

Існують різні думки істориків щодо часу виникнення Київської братської школи. Зокрема, що це була відновлена школа Богоявленського братства, інші стверджують, що вона була тільки заснована у 1615 р. Так чи інакше, школа була заснована у 1615 р. за зразком попередніх братських шкіл, перейнявши існуючі їх традиції і досвід. Тут викладалися: 1) слов’янська, книжна українська, грецька, латинська, польська мови;2) сім вільних наук: граматика, піїтика, риторика, арифметика, геометрія, астрономія й музика;3)історія і філософія.

Однак, уже в перші роки свого існування, Київська братська школа почала розвиватися із ознаками вищого навчального закладу. Цьому сприяли, передусім, її викладачі - визначні вчені, письменники, громадські діячі (Іов Борецький - перший ректор, Мелетій Смотрицький - ректор 1619-1620, Касіян Сакович - ректор 1621-1624 та ін.).

При Київському братстві, крім друкарні була заснована паперова фабрика. Січ, яка стала колективним членом братства, була тісно пов’язана із життям заснованої при ньому школи. Сагайдачний стає ктитором /опікуном/, допомагаючи їй матеріально. Такий чином, запорозькі козаки зробили безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставили зброю на охорону культури, освіти, тобто можна сказати, гуманізували зброю. Помираючи в Києві у 1622 р. Сагайдачний поспішив завершити справи і склав заповіт, згідно якого майже всі його кошти мали бути передані Київській, а також Львівській і Луцькій братським школам «на науку і виховання бакалаврів учених ... дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомнії часи».

Лише в 1629 р. польський король Сігізмунд ІІІ узаконив школу.

Таким чином, враховуючи широкий обсяг наук в Київській братській школі, забезпечення її кваліфікованими викладачами, гуманістичні засади навчання, високі громадські ідеали - виховання молоді в дусі патріотизму й національної самосвідомості, можна зробити висновок, що Київська братська школа відповідала вимогам часу і впевнено йшла по шляху становлення вищої освіти.

Восени 1631 р. у Києві виникла ще одна школа - Лаврська, її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів і структурою навчання вона була подібна до польських та західноєвропейських колегій. Структура школи: підготовчі класи, де вивчались мови - слов'янська, латинська, грецька й польська; середні - піїтики й риторики; вищі – філософські та теологічні класи. Рівень навчання у ній був досить високий. Значна частина викладачів, які працювали школи була підготовлена у вищих навчальних закладах різних країн.

Лаврська школа проіснувала недовго. Братство побоювалось, що П. Могила буде намагатись підпорядкувати справу виховання молоді виключно конфесійним (релігійним) інтересам. Крім того, Могила користувався підтримкою польського короля й мав дружні стосунки з деякими уніатськими єпіскопами, що також насторожувало братчиків. І, нарешті, викликала сумнів доцільність існування у Києві двох шкіл при обмежених навчальних засобах і нестачі високоосвічених викладачів. Усе це вказувало на необхідність об’єднання шкіл під контролем братства.

Братство розпочало переговори з П.Могилою про об'єднання. Цю ідею підтримав митрополит Київський Ісайя Купинський, гетьман запорізького війська Іван Петрижицький.

В 1632 р. братська та лаврська школи об’єднуються і починають діяти в приміщенні братської школи під назвою Колегії, пізніше - академії. Ця назва, на думку Петра Могили, який за згодою братства став її протектором-опікуном, відповідала колегії за рівнем навчання. Для підтримки належного рівня колегії П.Могила дбав про її матеріальне становище, одночасно докладав зусиль, щоб здобути колегії статус вищого навчального закладу. Польські правлячі кола, боячись, що колегія стане ідеологічним центром відокремлення України від Польщі, змусили польського короля Владислава IV видати універсал, в якому він дозволяв викладання в Колегії всіх наук, за виключенням богослов'я. Як зауважувалось вище, якщо богослов'я не викладалося в навчальному закладі, як зауважувалось вище, - він не мав статусу вищого.

Об’єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище і, що особливо важливо, поповнилась новими високоосвіченими викладачами. Ця подія - злиття шкіл - була новим кроком на шляху до розвитку вищої освіти на Україні. П.Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу.

Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька і польська мови. Підготовка професорів для викладання в Колегії проходила в університетах за кордоном, проте незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, а також державних діячів, високоосвічених богословів.

Одним із привілеїм вищих навч. закладів Європи в ті часи було право відкривати підлеглі їм школи. Саме так діє П.Могила: відкриває свої “училищні колонії” – колегії у Кременці (1636), Вінниці (1638) й Гощі (1639), а також в Яссах (1940). Сьогодні таку форму співпраці ми бачимо у нашій системі освіти. Це базові училища, коледжі, ліцеї. Відкриті декілька таких підструктур і в нашому університеті.

П.Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя й навчання, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення для школи, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могил.Академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква).

Однак, колегія так і не отримала від польської держави офіційного титулу вузу, адже вона виховувала захисників національної культури, борців з унією і католицизмом, з полонізацією народу. Та жодні офіційні заборони не могли стати на заваді розвитку українського вищого навч.закладу, який завойовував все більше визнання в усьому слов'янському світі.

До кінця днів своїх Могила піклувався про своє дітище. Помираючи, 31 грудня 1646 р., він заповів Колегії майже все своє майно й найбільшу свою цінність – бібліотеку, яка складалася з 2131 книги вітчизняних і зарубіжних видань. В заповіті Могила просить берегти Колегію "як єдину заставу життя свого" для "хвали божої та виховання дітей православних руських".

Цікаво, що Могила просив не ставити йому пам’ятників після його смерті. Та найвеличнішим пам’ятником йому стала створена ним Київська Колегія, яка після смерті Петра Могили отримала його ім’я. Києво-Могилянська Колегія, згодом Києво-Могилянська Академія, стала відома всьому світу. Хто і коли присвоїв академії це ім’я - невідомо, так розпорядився час, історія, нащадки: зберегти пам^’ять про людину, яка зробила все можливе й, здавалося, неможливе, щоб виплекати вищу освіту в інтересах народу в надзвичайно складних історичних обставинах.

Єдине, чого не встиг П.Могила так це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але його учні продовжили почату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат (свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії – тобто статус Академії.) Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. , а отже Києво-Могилянська Академія стала першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання, хоча хід подій (вигнання Виговськогодо Польщі) зробили неможливим для неї цей статус.

Варто зауважити, що Академією сучасники називали Колегію ще з 30-х років ХУІІ ст. Сприймали колегію як вищий навч.заклад і зарубіжні сучасники. Зокрема, француз Гійом де Боплан, перебуваючи в Києві, писав: "У Києві на Подолі при братській школі міститься університет чи академія".

Але єзуїтско-уніатські кола всіляко намагалися перешкодити зростанню популярності КМА, відвернути від неї українську молодь, яка покидала єзуїтські навч.заклади й охоче йшла навчатися до Колегії. Вони вдавалися до наклепів, погроз і провокацій щодо Колегії, її викладацького складу та вихованців.

Проте, незважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська колегія впевнено розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Зберігши традиції українських братських шкіл, вона у той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм відповідала вимогам, що ставилися перед європейською вищою школою.

Звичайно, вона мала і деякі відмінності, що зумовлювалися освітніми традиціями та історичними умовами. Київська Колегія, наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам учених ступенів; курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування.

Тут вивчали слов’янську, латинську, українську, грецьку та польську мови, а з кінця XVIII ст. — німецьку, французьку, староєврейську, а також арифметику й геометрію, нотний спів, катехізис. Певна увага приділялась літературі, особливо класичній римській і грецькій.

Важливе місце займала художня і музична освіта студентів (малювання, музичний спів, хор, диригування, композиція).

У академії була прекрасна бібліотека і книжкова лавка. До речі, після передачі П.Могилою своєї бібліотеки до Колегії, тут склалася традиція дарувати Академії книги. Біб-ка поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень з видавництв Росії, Білорусі, Гамбурга, Лондона, Парижа, Болоньї та ін. Крім друкованих книг, у б-ці зберігалися численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, а також лекції професорів, поточна документація, навіть конспекти найкращих студентів. На жаль, до нашого часу бібліотека академії практично не збереглася.