27.Екологічне нормування. Міжнародне співробітництво в галузі нормування антропогенного впливу на екосистеми.

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Система екологічних нормативів включає:

нормативи екологічної безпеки (ГДК забруднювачів у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

граничнодопустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні встановлюватись з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних норм та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

В екологічному нормуванні необхідно відокремити два напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні визначаються нормативи ГДВ та ГДС забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування полягає у затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання або добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів.

Турбота про регулювання відносин людини і природи не може бути тільки внутрішньою справою окремих країн, особливо що стосується середовищ: атмосферне повітря, Світовий океан, природні ресурси тощо, а також живої природи: міграції тварин і птахів тощо.

Міжнародний природний статус довкілля передбачає охорону всієї планети Земля і навколоземного космічного простору. Кожна країна має свій правовий статус, який чинний лише на її території, а діяльність міжнародних організації визначається нормами міжнародного права. Хоча окремі країни по-різному ставляться до екологічних проблем, існує реальна необхідність у розширенні співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища, що потребує спільних зусиль усіх країн світу.

Міжнародне співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем ґрунтується на ряді принципів:

• визнання норм міжнародного права;

• суверенітет націй над своїми природними ресурсами;

• наукова обґрунтованість міжнародних норм раціонального природокористування;

• недопустимість нераціонального природокористування;

• недопустимість національного привласнення міжнародного простору;

• недопустимість впливу на довкілля у воєнних цілях, що не сумісно з інтересами людей;

• запобігання забруднення міжнародних просторів тощо.

Безумовно, ряд принципів окремими країнами світу нехтуються

в політичних та економічних інтересах, проте до думки вчених рідко прислухались управлінські структури.

Формами міжнародної співпраці в галузі вирішення екологічних проблем можуть бути міждержавні угоди і конвенції з питань охорони довкілля і раціонального природокористування або участь країн в діяльності міжнародних природоохоронних організацій. За ініціативою ЮНЕСКО у 1948 році було засновано Міжнародний союз захисту природи і природних ресурсів (МСОП), після чого міжнародна природоохоронна діяльність набула конкретних форм і змісту. Метою МСОП є підготовка і скликання нарад та конференцій природоохоронного характеру, розробка міжнародних конвенцій та рекомендацій в цій галузі. За сприянням цієї організації (на XVI Генеральній асамблей МСОП, 1978 рік) було підготовлено і випущено Міжнародну Червону книгу. До складу МСОП входить значна кількість установ (понад 500), понад 130 країн світу та 24 міжнародні організації, в тому числі і Всесвітній фонд охорони дикої природи (WWF), основою метою якого є об'єднання зусиль, спрямованих на збереження дикої природи і тваринного світу. Емблемою WWF є бамбуковий ведмедик (панда).

Ключову функцію в координації міжнародної діяльності в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів (в системі ООН) здійснює ЮНЕП (Міжнародна програма ООН з навколишнього середовища), яка була прийнята на Стокгольмській конференції ООН у 1972 році. Крім того, значного впливу на міжнародні аспекти природоохоронної діяльності надають ФАО (міжнародна продовольча і сільськогосподарська організація), що вивчає питання охорони екосистем суходолу і Світового океану в процесі сільськогосподарської діяльності людини, ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), що вивчає питання загального стану здоров'я людей, боротьби з епідеміями тощо, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), яка досліджує стан навколишнього середовища, зокрема, зміни клімату, загальні кругообіги речовин тощо, і надає відповідну інформацію міжнародним організаціям, МАГ ATE (Міжнародне агентство з атомної енергії), що контролює захист довкілля від іонізуючого випромінювання тощо. За сприяння цих організацій було прийнято ряд Міжнародних угод і конвенцій, які напрямлені на вирішення питань охорони навколишнього середовища. Зокрема, це Конвенція по транскордонному забрудненню повітря (1979 p.), Конвенція ООН по морському праву (1982 p.), Віденська конвенція ООН про охорону озонового шару (1985 p.), Протокол Кіото (Конвенція ООН по парниковим газам) тощо.

Ці міжнародні угоди визнані не всіма країнами світу і вони носять, переважно, рекомендований характер, адже важко правильно встановити відповідальність країн різного економічно розвитку за порушення вимог цих угод.

28. Екологічний резерв екосистеми - це різниця між: гранично допустимим відхиленням та фактичним станом екосистеми. Вона вказує на розміри тієї буферної зони, в межах якої можливі зміни, що не руйнують екосистему.

На жаль, методів оцінки екологічного резерву екосистем різного типу поки що немає. У багатьох випадках екологічний резерв екосистем

оцінюється інтуїтивно, «на око». Наукові розробки в цьому напрямку дуже актуальні.

Встановлення порогових величин незалежно від того, щодо якого показника це виробляється, засноване на двох основних принципах: ступеня відмінності від нормального (вихідного) рівня і повторюваності (відтворюваності) цієї відмінності. Методологічною основою служить кількісне зіставлення отриманих змін з спонтанним рівнем течії аналогічних процесів в нормі. Математично це може бути виражене обчисленням достовірності різниці між середніми значеннями показників в досвіді і контролі, а також шляхом імовірнісного аналізу залежності доза - ефект і її екстраполяції на рівень спонтанних ефектів або на задані рівні допустимих меж ризику.

Зазначені підходи дозволили сформулювати поняття " Поріг шкідливої дії речовини " Як мінімальної кількості речовини (концентрація, доза), що викликає зміни в організмі і має наступні ознаки:

- Зміни вірогідно відрізняються від паралельного контролю і виходять за межі фізіологічних коливань для даного виду тварин в даний час року; - Наявність прихованих порушень гомеостазу, виявляються за допомогою різного роду навантажень; - Зміни достовірно і стійко (понад місяць) від паралельного контролю, хоча і не виходять за межі фізіологічної норми.

29

Якість природного середовища - Сприятливість довкілля слід розглядати як стан природного довкілля та місць перебування людини, які позитивно впливають на здоров’я людини та біологічні процеси розвитку і функціонування живих організмів. В антропоекології це поняття має яскраво виражений медичний підтекст. Окрім цього його широко застосовують в рекреалогії при оцінці впливу умов довкілля (кліматичних, ландшафтних та інших) на процес відпочинку та оздоровлення населення, а також в містобудівельній (архітектурній) екології при аналізі впливу компонентів і факторів навколишнього міського середовища на жителів.

 навантаження (ГДН) — граничне значення господарського або ре­креаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємності природного середовища або ресурсного потенціалу, здат­ності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середо­вища від забруднення, виснаження і руйнування.

Гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину Зараз в природокористуванні і охорони природи України використовується концепція екологічної безпеки, яка базується на ГДК, ГДС,ГДВ та інших нормах антроногенного впливу на природу. При нормуванні якості навколишнього середовище передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм відносяться:  гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

• гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

• гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та ґрунти (ГДВ);

• гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, виходячи з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

30

На сьогодні площа земель лісового фонду України сягає 108 тис. км2, лісовою рослинністю вкрито 95 тис. км2, тобто лісистість нашої країни становить 15,7 % і далека від оптимальної. До того ж вона нерівномірна, у деяких природних зонах не сягає рівня, за якого забезпечується найпозитивніший вплив на клімат, ґрунти, водні ресурси, ерозійні процеси, отримання достатньої кількості деревної і недеревної продукції. За площею лісів, що припадає на одного жителя, Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Через надмірне і невдале антропогенне втручання в минулому і тепер мають місце всихання і пожежі лісу. Тому наші ліси за призначенням і розміщенням і надалі повинні мати обмежене експлуатаційне значення, спрямовуватись на виконання передусім екологічних функцій.

Значення лісів є глобальним і життєво важливим для всього комплексу екологічних систем Землі, оскільки лісові екосистеми характеризуються найвищою інтенсивністю біологічного кругообігу та володіють найбільшою органічною масою, значення якої постійно зростає. Ліси – акумулятори і носіїенергії, яка бере участь уходіприроднихпроцесів і розвиткубіосфери

31

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягла рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації 

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують вирішення [1, 2], а саме:

·  надлишкова антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства призвела до кризового зменшення само відтворюючих можливостей річок і виснаження водоресурсного потенціалу;

·  стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

·  широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;

·  погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

·  недосконалість економічного механізму водокористування та реалізації водоохоронних заходів;

·  недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалість нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

·  відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського морів, якості питної води та стічних вод у системах водопостачання та водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

33 Азовське і Чорне моря є найбільш ізольованими від Світового океану морями планети з водозбірним басейном понад 2 млн. кв. кілометрів.

Територіальні води України у Чорному морі займають 24850 кв. кілометрів, а площа шельфу становить близько 57 відсотків загальної довжини Чорноморського шельфу. У межах України знаходяться 14 основних лиманів і естуаріїв загальною площею 1952 кв. кілометри, 8 заток площею 1770 кв. кілометрів, 19 приморських водно-болотних угідь загальною площею 635 тис. гектарів.

Незадовільний екологічний стан Азовського і Чорного морів зумовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднюючих речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем, що призвело до бурхливого розвитку евтрофікаційних процесів, значного забруднення (в тому числі мікробіологічного) морських вод, втрати біологічних видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю населення. Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби. Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Щорічно підприємствами комунально-побутового господарства скидається у Чорне море понад 33,8 тис. тонн завислих речовин, 8,8 тис. тонн азоту, 2,6 тис. тонн фосфору, 24,1 тис. тонн нафтопродуктів. Дефіцит пропускної спроможності комунальних очисних споруд біологічного очищення в містах і селищах Автономної Республіки Крим, у містах Миколаєві, Одесі та Севастополі становить 273 тис. куб. метрів на добу. У системі централізованого водовідведення населених пунктів цього регіону майже 25 відсотків каналізаційних мереж перебувають в аварійному стані.

Особливе занепокоєння викликає екологічний стан Азовського моря. Основними джерелами його забруднення є 66 промислових підприємств міста Маріуполя. Металургійними комбінатами "Азовсталь", імені Ілліча, концерном "Азовмаш" щороку скидається понад 800 млн. куб. метрів (до 99 відсотків загального обсягу скидів у море) забруднених стічних вод.