Білет №2(Астахова)

1. Об’єкт і предмет соціології

Об'єктом соціології є сучасний соціум – соціальному аспекті нашого суспільства та особистість – соціальному аспекті людини. Соціологія вивчає взаємозв'язок соціуму й особистості, її соціальні дії, зв'язку, взаємодії. Соціум – сукупність соціальних взаємодій людей, періодично повторювані соціальні дії людей стосовно друг до друга. Соціальні взаємодії відбуваються в всі сфери суспільства: бувають соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні та інші взаємодії. Об'єкт соціології ширше, ніж об'єкт економічної теорії, політології, культурології, але вони входять у соціологію. Цей факт може служити підтвердженням те, що об'єктом соціології перестав бути суспільство загалом.

Предмет соціології – це система категорій і законів, що відбивають соціальне життя й поведінка людини. Категорія – цей науковий поняття, що відбиває об'єкт, ті чи інші її боку, явища, процеси. Закон – це ідея, відбиває найбільш загальні, суттєві, необхідні зв'язку в досліджуваному об'єкті. Деякі категорії соціології: соціум, особистість, соціальне, соціальне дію, соціальне взаємодія суспільства та інші – вже згадувалися, докладно вони розглянуті у таких темах, як і пояснюються деякіобщесоциологические закони.

2. Поняття соціальної норми, її функції.

Соціальні норми, так само, як інші цінності, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти. Разом з тим, вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання і соціальний контроль за поведінкою. Вони мають яскраво виражений вольовий характер. Це не лише вияв думки, але й вияв волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виявляє типові соціальні зв´язки, подає типовий масштаб поведінки. Норма не лише оцінює й орієнтує, як ідеї, ідеали, але й диктує своє. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки та припису.

Соціальні норми — це правила, що відбивають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи у їхніх взаємовідносинах одне з одною, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Регулюючий вплив норм полягає у тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі та способи їх досягнення.

Внаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну й чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання відхилення поведінки від норм. Тому норми є більш дійовим засобом боротьби з девіацією, забезпечення порядку, сталості суспільства.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного ставлення до своєї частки в суспільній праці. На світанку людства можна було вижити, лише дотримуючись певних критеріїв даної норми. Вона з´явилася у результаті закріплення необхідних спільних дій, які повторюються. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в наш час, хоча її наповнюють інші потреби, актуалізують інші фактори.

Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб, породжує і багатоманітність норм. Класифікувати норми можна за різними ознаками. Для соціолога має значення виділення норм за суб´єктами, носіями норм. За цією ознакою виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм.

За об´єктом або сферою діяльності розмежовуються норми, що діють у галузі певних видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні та ін. За змістом — норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, забезпечують права і свободи особи, регламентують діяльність закладів, взаємини між державами і т. ін.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії — основні і другорядні, загальні й конкретні. За формою утворення і фіксації — жорстко фіксовані і гнучкі. За масштабом застосування — загальні й локальні.

За способом забезпечення — ті, що спираються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочуючі.

За ступенем усталеності — норми, що спираються на соціальну звичку, на звичаї, традиції, і ті, що не мають такої основи, тощо.

3. Політичне панування, його легітимність.

Система політичного панування організаційно оформлює виділення та закріплення управлінської праці з певними соціальними привілеями. У зв´язку з цим М. Вебер говорить про неминучість бюрократії як такої системи управління, яка потребує професійних експертів та відзначається ієрархією, безликістю, безперервністю, конкурентним відбором.

Щоб уникнути тиранії бюрократів, М. Вебер пропонує реалізувати ідеї плебісцитарної демократії, згідно якої силу парламентської демократії має доповнювати лідер, обраний прямим голосуванням народу.

К. Маркс звертає увагу на зв´язок бюрократії з панівною класовою групою, на прагнення бюрократії подати свої корпоративні інтереси як загальні. З точки зору К. Маркса, суспільство в кінцевому рахунку повинно позбутися держави та її атрибуту — бюрократії.

Як ставиться населення до державної влади?

Держава, за М. Вебером, — відношення панування людей надлюдьми, що спирається як на засіб на легітимне (визнане тими, ким керують) насильство.

М. Вебер виділяє три типи легітимного панування, що характеризують мотиви підкорення. Перший тип — легальне легітимне панування — передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, — легальна. Разом з тим вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. З другого боку, в суспільстві може існувати нелегальна влада, наприклад, влада мафії.

Другий тип — традиційне легітимне панування — руйнується на вірі у непорушність, святенність давніх порядків, звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління.

Третій тип — харизматичне панування — передбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов´язану з вірою у його особливі якості, його священний дар (харизму).

Існують також інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична) та ін., зв´язані з виправданням влади тієї чи іншої ідеології.

Політична нестабільність, державні перевороти в сучасному світі, як правило, свідчать про кризу легітимності.