
- •Готові білети зст Білет №1(Астахова)
- •Передумови виникнення соціології.
- •2. Інтегративна роль цінностей, норм
- •3. Політика як вираз і закріплення соціальної взаємодії.
- •Білет №2(Астахова)
- •1. Об’єкт і предмет соціології
- •2. Поняття соціальної норми, її функції.
- •Білет №3(Астахова)
- •1. Закони і категорії соціології.
- •2. Спільність та відмінність моралі й права.
- •3. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.
- •2. Соціальні характеристики національно-етнічних утворень, соціальна нерівність.
- •3. Функції громадської думки
- •2. Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури.
- •3. Критерії та показники соціальної зрілості
- •1. Рання американська соціологічна теорія
- •2. Місто як об’єкт соціального аналізу
- •3. Канали вивчення громадської думки.
- •3. Назва, головний принцип і методи соціології в роботі о. Конта «Курс позитивної філософії».
- •Структурний аналіз в соціології.
- •2. Поняття культури
- •Розуміння суспільства г. Спенсером в роботі «Основи соціології».
- •Білет № 13 (Гуменна)
- •2. Функції культури.
- •Білет № 14(Гуменна)
- •3. Проблема людської взаємодії в роботі г.Зіммеля “Соціальна диференціація”.
- •Білет № 15(Гуменна)
- •3. Природа соціального факту в роботі е.Дюркгейма “Правила соціологічного методу”.
- •Екзаменаційний білет № 16 (Дмитренко)
- •1. Символічний інтеракціонізм.
- •2. Концепції “естетичної держави” і “поліцейської держави”.
- •3. Концепція розуміючої соціології і смислу соціальної дії в роботі м.Вебера “Господарство і суспільство”.
- •Екзаменаційний білет № 17(Дмитренко)
- •1. Теорія соціального обміну.
- •2. Свобода як духовний стрижень естетичної самосвідомості та предмет соціологічного розгляду.
- •3. Праця п.Сорокіна “Предмет соціології і її відношення до інших наук”.
- •Екзаменаційний білет № 18(Дмитренко)
- •1. Розуміння соціального світу у а.Шюца.
- •2. Соціологія та психологія мистецтва.
- •3. Праця п.Сорокіна “Соціальна аналітика. Аналіз элементів взаємодії”.
- •§ 1. Взаємодія як найпростіше соціальне явище
- •§ 2. Елементи явища взаємодії
- •§ 3. Індивіди як елемент явищ взаємодії
- •1. Етнометодологія г.Гарфінкеля
- •2. Загальна характеристика проблем, пов’язаних з поняттям “соціологія культури”.
- •2. Поняття особистості
- •3. Праця п.Сорокіна Соціокультурна динаміка і еволюціонізм.
- •2. Статус, соціальні ролі особистості.
- •3. Праця р.Мертона “Явні і латентні функції”.
- •Екзаменаційний білет № 25 (Коротя)
- •1. Перспективи розвитку соціології в ххі столітті.
- •2 Протиріччя у структурі соціальної активності
- •3. Праця г. Маркузе «Одномірна людина»
- •Екзаменаційний білет № 26 (Коротя)
- •Соціальні групи як елемент соціальної структури.
- •Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв'язків
- •Праця ю.Габермаса “Відношення між системою і життєвим світом за умов пізнього капіталізму”.
- •Екзаменаційний білет № 27 (Коротя)
- •1. Теорія соціальної стратифікації.
- •2. Соціальне, соціальні механізми в економіці.
- •3. Стаття а.Шюца “Формування поняття і теорії в суспільних науках”.
- •2. Структура економіки як соціального інституту.
- •3. Робота г.Блумера “Колективна поведінка”.
- •1. Соціальні інститути у системі соціальних зв’язків.
- •2. Функції економіки.
- •Робота Дж. Міда “Від жесту до символу”.
- •1. Основні ознаки соціальної організації.
- •2. Соціологічні дослідження економічної свідомості та поведінки різних соціальних груп.
- •Робота Дж. Міда “Інтерналізовані інші і самість”.
Екзаменаційний білет № 16 (Дмитренко)
1. Символічний інтеракціонізм.
Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості. Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу. Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовсь-ку. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин. Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска», «сцена», «сценарій» тощо.
2. Концепції “естетичної держави” і “поліцейської держави”.
У XVIII ст. під впливом ідеології Просвітництва та вчення відомого німецького філософа-просвітника X. Вольфа почала розвиватися теорія "поліцейської держави", згідно з якою метою держави є турбота про добробут усіх законослухняних громадян. Задля блага своїх громадян держава повинна керувати усіма їхніми діями, втручаючись у найінтимніші аспекти побуту.
Прусський король Фрідріх Великий (1712—1786), послідовник цієї теорії, стверджував: народові, мов малій дитині, треба вказувати, що він повинен їсти та пити. Такий погляд на державу у XVIII ст. енергійно втілювали в життя уряди різних держав. У Росії його виразником був Петро І (1672—1725).
• Відмітна риса поліцейського державного порядку — бюрократичне правління, яке відрізняється від феодальних форм правління тим, що ґрунтується на праві, а не на свавіллі окремої особи. Усі починання державної влади втілюють у життя численні представники бюрократії, головним полем діяльності яких є різноманітні канцелярії. У Німеччині XVIII ст., де прихильники поліцейського порядку посідали особливо значне місце, виникла навіть спеціальна галузь прикладного державознавства, присвячена державній канцелярській практиці. Батьком цієї вельми своєрідної соціально-політичної дисципліни був Й. Я. Мозер (1701—1785), відомий представник догматичної розробки німецького державного права.
До середини XIX ст. державне управління називали державним устроєм, або поліцією (від грецьк. politeia (політія) — державний устрій). Розрізняли поліцію (управління) безпеки та поліцію (управління) добробуту. Під поліцією безпеки розуміли державне управління, націлене на забезпечення особистої та майнової безпеки населення, а під поліцією добробуту — діяльність, спрямовану на забезпечення матеріального та духовного добробуту населення. До поліції безпеки відносили передусім організацію зовнішньої оборони (армію) та організацію забезпечення безпеки всередині країни (поліція у вузькому розумінні цього слова). До поліції добробуту зараховували турботи держави про народну охорону здоров´я, продовольство, про видобувну та переробну промисловість, про народну освіту тощо.
Поділ внутрішнього управління державним життям суспільства на поліцію безпеки та поліцію добробуту зник з наукового вжитку тільки разом зі зникненням терміна "поліція" для позначення державного управління.
У стародавні часи правотворчість не визнавали функцією влади, оскільки панувало звичаєве право (право за звичаєм). Одержавлення суду було важливим кроком у зміцненні державної влади.
Якщо у середні віки політична влада поставала як юрисдикція (від лат. jurisdictio — судочинство, провадження суду, підсудність; право чинити суд; правова сфера, на яку поширене повноваження певного державного органу), як відправлення суду, то у державі Нового часу вона виявилася переважно управлінням або, як тоді говорили, поліцією, через
|
що й весь характер нової держави дістав назву "поліцейської держави"
“естетичної держави ” - Започаткував пошук естетичної держави німецький історик мистецтва Й. Й. Вінкельман (1717—1768), який вважав головними причинами розквіту давньогрецького мистецтва державний устрій, політичну свободу полісів (міст-держав) та сприятливий помірний клімат Греції.
Згідно з Вінкельманом, естетичний прогрес базується на досвіді радісного життя у поєднанні з рухом думки. За його словами, афінська свобода означала можливість займатися поезією, атлетикою, мистецтвом усім мешканцям міст-полісів.
Під естетикою (від грецьк. aisthetikos — такий, що належить до чуттєвого сприйняття) зазвичай розуміють спеціальну науку, яка вивчає роль та призначення мистецтва, специфіку естетичного судження, прекрасне у природі та житті, трагічне, комічне, поезію, музику тощо. Ніякої "естетики" у зазначеному розумінні Стародавня Греція не знала, як не знала вона й мистецтва у сучасному значенні цього слова. Тоді не було ще ні музеїв, ні виставок, ні вернісажів. Пояснюється це просто: у Стародавній Греції мистецтво ще не відокремилося від ремесла, тобто від утилітарної діяльності, покликаної задовольняти нагальні життєві потреби. Скажімо, класична антична архітектура — це передусім храм, а статуя у ньому, — це Бог, якому поклоняються, приносять жертви і від якого чекають на цілком практичні милості. Навіть музика того періоду мала суто практичне призначення (магічне, лікувальне, виховне тощо).
Античні філософи періоду грецької класики не створили спеціальної естетичної теорії, натомість сама їхня філософія має яскраво виражений естетичний характер. Ось чому, починаючи з Вінкельмана, в Європі не було жодного знаного фахівця у галузі теорії та філософії мистецтва, який не присвятив би античному ідеалові чимало сторінок глибокодумних міркувань.
Гьольдерлін естетичну державу бачив як єднання "естетичної церкви" та "релігії поезії". Гегель почасти відтворив у своїй "Феноменології духу" цю ідею Гьольдерліна
Один з ідеологів руху "нових лівих" 60-х років XX ст. Г. Марку-зе, спираючись на ранні твори Маркса, особливо на його "Економічно-філософські рукописи 1844 року", створив теорію соціального ладу краси, яка, по суті, є тією самою шіллерівською естетичною державою з нерепресивним устроєм. Проголосивши новий "естетично-еротичний вимір" життя, Маркузе спробував сконструювати теорію суспільства як особливого витвору мистецтва.
• Побіжне ознайомлення з концепцією "естетичної держави" свідчить про те, що естетика доволі рано почала тяжіти до натурфілософії, але з наголосом не на осмислення філософських проблем природознавства, а на філософську інтерпретацію культурно-природної цілісності людського світу та побудову відповідної картини цього світу. Це не враховують представники сучасної естетики, які роблять сильний ухил у бік філософії мистецтва та художньої критики. Впадає в очі й те, що німецька естетика XVIII ст. розвивалася під демократичними гаслами, тобто цілком свідомо шукала союзу з філософією політики та політизованою етикою. Тим самим закладались підвалини для майбутніх соціологій мистецтва та культури. Отже, ідея "естетичної держави", яку розвивали у рамках німецької філософської думки, має під собою цілком конкретне соціально-історичне та політичне підґрунтя. Появу цієї ідеї багато в чому пояснює характер відчуження від реальної політики, здійснюваної німецькою владою, та прагнення подолати це відчуження, керуючись філософією раціоналізму, а також ідеалами Просвітництва. І
що цікаво, теорія "естетичної" держави стала закономірним продовженням теорії "поліцейської держави", у якій яскраво виявив себе політичний компонент німецької естетичної думки XVIII ст.