6. Технології соціальної роботи з колишніми засудженими.

Соціальна робота з колишніми засудженими на сучасному етапі нерозвинена. Це, зокрема, пояснюється тим, що більшість населення виявляє стійке негативне ставлення до цієї категорії громадян. Разом з тим поступово приходить розуміння, що неприйняття суспільством колишніх засуджених, їх відторгнення, небажання допомагати їм у вирішенні соціальних і інших проблем обертаються для правослухняних громадян такими явищами, як постійна соціальна тривожність, невпевненість у власній безпеці, висока ймовірність стати жертвою злочину і т.ін.

Щоб зруйнувати цю соціально небезпечну тенденцію, необхідно створити ефективно діючу, що контролюється державою, систему соціальної роботи з особами, які звільнилися з місць позбавлення волі. До того ж вона повинна бути створена на нових гуманістичних і демократичних основах, що відповідають міжнародним нормам.

Відповідно до спільного наказу Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики від 29 червня 2000 р. № 139/405/150 адміністрації виправних колоній мають попередньо узгоджувати з територіальними органами внутрішніх справ питання трудового та побутового влаштування осіб, які звільняються. Щодо кожного звільненого до органу внутрішніх справ та центру зайнятості за обраним місцем проживання надсилають відповідні повідомлення.

З усієї кількості осіб, звільнених з виправних колоній у 2002 р. (55 тис), адміністрації виправних установ отримали з органів внутрішніх справ повідомлення про прибуття на місце проживання 47,5 тис. (86%) звільнених. Із них у місячний термін зареєстровано (прописано) 41,5 тис. (75%) звільнених, працевлаштовано — 22,1 тис. (40%).

На початку 2003 р. в Україні для осіб без певного місця проживання та звільнених з місць позбавлення волі функціонувало 27 центрів, будинків, притулків різних форм власності на 1085 місць у 15 областях.

Надання звільненим з місць позбавлення волі правової, психологічної допомоги здійснюється зазвичай епізодично, на розсуд окремих представників органів влади або громадських чи релігійних організацій. У цій роботі відсутній системний та науковий підхід. Низька профілактика рецидивної злочинності, що становить нині до 30% загальної злочинності.

Безпосередньо діяльністю щодо надання соціальної допомоги зазначеним особам має займатися патронажна служба — функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади.

Соціальна робота з колишніми засудженими повинна включати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію.

Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжуватися після його звільнення до вирішення основних питань соціального облаштування, тобто включати два взаємопов’язані періоди — пенітенціарний і постпенітенціарний.

Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільненому засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми. Саме успішність соціальної адаптації забезпечує ефективність соціальної реабілітації колишніх засуджених. Невирішені ж у процесі соціальної реабілітації проблеми можуть стати нездоланною перешкодою в період адаптації.

Постпенітенціарний етап соціально-психологічної адаптації, вирішення проблем побутового і трудового облаштування більшість колишніх засуджених проходять самостійно, у кращому випадку за сприяння родичів, друзів, найближчого оточення. У цей період, залежно від конкретної соціальної ситуації звільненого, у нього може виникнути необхідність в отриманні таких видів допомоги: в оформленні документів; у пошуках роботи і працевлаштуванні; в пошуках місця проживання; у вирішенні проблем здоров’я; у налагодженні взаємин з родичами; у вирішенні психологічних труднощів; в отриманні матеріальної допомоги.

Крім того, багато хто із засуджених, повернувшись у той соціум, із якого він потрапив у місця позбавлення волі (а це, як правило, соціум, який має негативні характеристики), втрачає набуті в період відбування покарання позитивні установки (якщо вони взагалі були набуті). Тому необхідність нейтралізації негативного впливу соціуму на людину, яка звільнилася із виправного закладу, також нерідко стає самостійною проблемою.

Усі перераховані проблеми мають вирішуватися в різних закладах та інстанціях. Але нерідко колишній засуджений зіштовхується з відкрито негативним до себе ставленням зі сторони посадових осіб. У результаті значна кількість колишніх засуджених відмовляється від спроб вирішити свої проблеми в установленому порядку і знову опиняється в асоціальному середовищі, починає вести кримінальний чи маргінальний спосіб життя.

Тому практично кожний звільнений потребує кваліфікованої допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

• ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

• тривалість часу ізоляції від суспільства;

• кількість кримінальних покарань, пов’язаних із позбавленням волі;

• наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режиму утримання засудженого в колонії;

• рівень соціально-правової занедбаності;

• соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, насамперед сім’ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення негативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зумовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з передумов рецидивних злочинів.

Особливо значущим інститутом при розгортанні соціальної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, які скоїли злочин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до їхньої структури повинні входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання:

• підтримка соціально значущих зв’язків ув’язненої молоді;

• проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

• соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

• соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, її технологічний алгоритм включає:

• збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристики, особової справи, медичної картки тощо);

• знайомство з сім’єю, оточенням молодої людини;

• бесіда-знайомство з молодою людиною (з’ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

• розробка індивідуальних діагностичних карт;

• складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

• складання плану соціального супроводу;

• розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

• знайомство з сім’єю (підготовка до зустрічі, з’ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім’ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);

• допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

• складання плану соціального супроводу сім’ї;

• індивідуально-консультативна робота з батьками для подолання конфліктних ситуацій у сім’ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з’ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, прогнозування їхньої подальшої поведінки. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми із близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає такі складові:

• представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

• налагодження порозуміння та взаємозв’язків між різними структурами;

• координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.