3. Технології роботи в пенітенціарних закладах із засудженими.

У нашій країні виконання покарання у вигляді позбавлення волі здійснюється у виправних закладах, до яких відносяться виправні колонії, виховні колонії, тюрми і лікувальні виправні заклади, що складають пенітенціарну систему (від лат. poenitentia — каяття). Основним видом виправних закладів є виправні колонії, в яких відбувають покарання понад 90% від загального числа засуджених до позбавлення волі.

Уже сама назва цих закладів — «виправні» — відображує головну мету, а саме: перебування в них людей, які скоїли злочин, і їх виправлення. Ця мета продиктована насамперед соціальними мотивами, а саме потребами суспільства в безпечних умовах життєдіяльності, реальній можливості реалізації прав і свобод особистості. Але соціальний аспект злочинності неминуче висуває і педагогічну проблему — виховання людини, яка скоїла злочин. Суть такого виховання полягає в зміні соціально-моральних орієнтацій і установок, засвоєння схвалюваних суспільством цінностей. Це зумовлює соціально-педагогічний характер виховної роботи із засудженими у виправному закладі. Особливістю цієї роботи є те, що вона здійснюється колективним суб’єктом — всіма співробітниками виправного закладу, тими, які безпосередньо займаються виховною роботою, а також тими, які здійснюють інші функції, що забезпечують життєдіяльність закладу.

Необхідність концентрації зусиль суб’єктів виховної роботи у виправних закладах, оптимізації їх діяльності, визначення системи виховних алгоритмів ставить завдання технологізації всього виправного процесу, тобто розробку технологій, що забезпечують найбільш ефективне виправлення засуджених. Мета виправлення є домінуючою у попередженні скоєння нових злочинів.

Згідно із тлумачним словником, «виправити» — значить (когось) зробити кращим, звільнити від якихось недоліків. Виникає питання, що саме слід виправити в людині, щоб вона не скоювала злочинів? Злочин — це результат неправослухняної поведінки людини, яка порушує прийняті норми співжиття. Якраз неправослухняна поведінка приводить людину в місця позбавлення волі, де вона стає об’єктом виховного процесу, метою якого є виправлення. Це означає, що виправленню повинна підлягати насамперед поведінка людини: неправослухняну поведінку слід виправити до меж правослухняної. Отже, технологічний ланцюжок виправної діяльності повинен завершуватися правослухняною поведінкою засудженого, а основні ланки складатися із процесу виховання правослухняної поведінки.

Виховна робота із засудженими — це діяльність адміністрації виправного закладу, освітніх, культурних й інших організацій, громадян, самодіяльних організацій засуджених, що формують правослухняну поведінку шляхом морального, трудового, фізичного та інших напрямів виховного впливу, підвищенням освітнього і культурного рівня засуджених.

Найважливіше значення для правильної організації виховного процесу у виправному закладі має головний принцип педагогіки — принцип природодоцільності. Із цього принципу можна вивести важливий аспект організації виховної роботи це стимулювання об’єкта виховання. Будь-який вихователь повинен виходити з того, що виховуваний є саморегулюючим біосоціальшш механізмом, який функціонує залежно від потреб особистості.

До засуджених, які є об’єктом виховного процесу, можуть застосовуватися стимулюючі технології. їхня сутність полягає в тому, що вони повинні встановлювати чітку залежність реалізації потреб і бажань засуджених від їхньої правослухняної поведінки. Стимулювання правослухняної поведінки — це реагування адміністрацією виправного закладу негативними і позитивними стимулами на поведінку засуджених адекватно до цілей їх виправлення. Позитивний стимул — це реальне чи можливе реагування адміністрацією пенітенціарного закладу на поведінку засудженого у формі заохочення, що приносить для засудженого бажані наслідки. Негативний стимул — це реальне чи можливе реагування у формі покарання, що дає негативні наслідки для засудженого. Негативні стимули є негативними лише умовно, тому що поряд з позитивними стимулами вони використовуються з метою розвитку особистості.

Система стимулювання діє найбільш ефективно через раціональну диференціацію засуджених залежно від ступеня їх спротиву виховному процесу. За цим критерієм можна виділити такі категорії засуджених:

а) легко піддаються виховному впливу, усвідомлено виконують вимоги режиму;

б) піддаються виховному впливу за певних умов: наявності системи заохочень і покарань, використанні методів психологічного впливу і т.ін.;

в) важко піддаються виховному впливу, мають стійкі антисоціальні звички, що вимагають посиленого контролю зі сторони адміністрації виправного закладу.

Після прояву в поведінці засуджених особистісних якостей їх слід диференціювати за цими трьома групами з наступним створенням для кожної групи адекватних умов відбування кримінального покарання. Практика свідчить, що поділ засуджених на загони з різними умовами утримання залежно від їхньої поведінки найбільш ефективно стимулює правослухняну поведінку. Гнучка система переведення із загонів з більш м’яким режимом і навпаки створює для засуджених перспективу поліпшення умов відбування покарання і коригує їхню поведінку.

Для здійснення процесу стимулювання засуджених необхідні такі обов’язкові компоненти; наявність у засуджених потреб; реальна перспектива задоволення потреб; система педагогічних стимулів, що коригують поведінку; система залежності можливостей у задоволенні потреб від правослухняної поведінки.

Крім стимулюючих технологій виправлення засуджених як перспективний напрям можна назвати розробку демократичних технологій, чи технологій співробітництва працівників виправних закладів із засудженими. Співробітництво повинно відбуватися при вирішенні різноманітних завдань, що стоять перед закладом, — управлінських, господарських, виховних. Саме в цій площині відбувається поєднання інтересів вихователів і виховуваних та створюється сприятливий для виправлення соціальний клімат, без якого практично неможливо досягнути позитивних результатів у виправній діяльності.

Досить перспективним напрямом є технології безперервної освіти у виправному закладі, що передбачають організацію освітнього процесу не лише в обсягах середньої школи чи ПТУ, а й і в обсягах вищого навчального закладу.

Важливою особливістю пенітенціарних шкіл є домінування виховних завдань над навчальними, тобто найважливішою їхньою функцією є людиноформуюча. Іншими функціями такої школи можна визначити: освітню, ресоціалізації, валеологічну, правового захисту, рекреаційну, функцію самоактуалізації, корекційну. Прикладом такої школи може бути Ростовська школа № 26 при УЧ 398/10 (Росія). Школа розробила концепцію свого розвитку на 10 років, згідно з якою в навчальний план за рахунок його варіативної частини введені курси «Світ людини», «Людина в сучасному світі», головна мета яких — допомогти учневі розібратися у самому собі. В умовах позбавлення волі пенітенціарна школа є тією ниткою, що пов’язує учнів з суспільством і залучає їх до реалій життя. І часто педагоги пенітенціарних шкіл є першими, та й іноді єдиними, із людей, які говорять учневі добре, тепле слово.

Одним із найбільш ефективних методів роботи із засудженими є арттерапія, особливо такі її розділи: бібліотерапія, музикотерапія, казкотерапія, кінотерапія.

Надзвичайно важливою є організація психологічної допомоги ув’язненим. При цьому слід мати на увазі такий аспект становища засуджених, як їхня постійна публічність. У зв’язку з цим звичні групові форми роботи виявляються малоефективними. Учасники тренінгових і терапевтичних груп бояться, особливо на перших етапах роботи, розкритися перед іншими учасниками, тому що пізніше вони не розходяться в різні сторони, а опиняються поряд на довгі роки в одній камері чи в одному загоні. Разом з тим відмовлятися від групової роботи не варто. Ефективно використовуються методи групової терапії в пенітенціарних закладах Англії, Німеччини, США, Франції.

Завдання соціального працівника (психолога) у пенітенціарних закладах суперечливі: адаптувавши людину до умов соціальної ізоляції, підготувати її до життя на свободі.