2. Основні завдання і принципи перевиховання

Особи, що порушили встановлені законом у державі норми і правила поведінки, підлягають осуду і залученню до відбування покарання в спеціальних установах. Перед державою стоїть завдання не тільки покарання людини за скоєний злочин, але й перевиховання і повернення в суспільство соціально здорової людини. Вирішення цих завдань покладено на спеціальні (пенітенціарні) установи. Термін «пенітенціарний» (від лат. — роепііепііагіus — юридичний) означає відношення до покарання, переважно кримінального.

Пенітенціарна установа являє собою спеціальну установу, призначену для виконання функцій покарання за кримінальні діяння, виправлення і перевиховання засуджених. Педагогіка, що займається проблемами виховання засуджених в умовах місць відбування покарання, одержала назву пенітенціарної (виправної) педагогіки. Вона являє собою галузь педагогіки, що вивчає можливості виправлення моральних деформацій особистості засудженого і здійснення виховного впливу на нього з метою перевиховання в умовах відбування кримінальних покарань (особливо позбавлення волі).

У спеціальній літературі зустрічається термін виправно-трудова педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання — з позбавленням чи не позбавленням волі .

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії Петербурзькій колонії для неповнолітніх правопорушників А.Я.Гердт висунув ідею трудового перевиховання при повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво педагогів і вихованців. У 1871 р. у Московському університеті вперше був введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту С.В.Познишев у монографії «Основи пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув’язнених.

Система виправної (пенітенціарної) педагогічної теорії і практики склалася як самостійна галузь знань і педагогічної діяльності на початку 60-х років. Це було пов’язано з істотними змінами, що відбулися в цей період у виправно-трудовій практиці.

В даний час можна виділити такі основні задачі теорії пенітенціарно-педагогічної роботи:

• дослідження педагогічної системи виправлення (перевиховання) і можливості її удосконалювання в умовах пенітенціарних установ;

• виявлення й обґрунтування закономірностей процесу перевиховання засуджених;

• дослідження самого процесу перевиховання, його змісту, способів, форм і методів виховної роботи в умовах пенітенцірної установи;

• прогнозування розвитку педагогічної системи в органах, що виконують покарання;

• дослідження соціально-педагогічного призначення кримінального покарання як методу впливу на особистість засудженого;

• визначення критеріїв і показників ступеня виправленності особистості, наповнення цих понять конкретним змістом їх практичного застосування; дослідження дієвості виправної і перевиховної діяльності пенітенціарних установ;

• розробка й обґрунтування шляхів удосконалення адаптації колишніх засуджених після звільнення;

• соціально-педагогічні проблеми попередження рецидиву;

• вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, можливостей його застосування в наших умовах.

Розглянемо основні категорії виправно-педагогічної роботи:

Кримінально-виховний процес — це процес у рамках виконання кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого.

Виправно-виховний процес — це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

Освітньо-виховний процес у пенітенціарній установі — це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому одержати загальну середню (повну), а також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

Виправно-трудовий вплив — це використання можливостей організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) — це цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на те, щоб прищепити моральні цінності, допомогти їй позбутися недоліків, негативних звичок та рис характеру.

Перевиховання — цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих звичок, норм і правил поведінки, спілкування і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій соціального педагога, взаємодії вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох етапів діяльності, забезпечується суб’єктами, що направляють свою діяльність на визначений об’єкт.

Суб’єкти виховання — це співробітники виправних установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов’язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об’єкти виховання, перевиховання — це особи, що з різних причин порушили закон і засуджені судом. Вони відрізняються за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

Виправно-виховний процес моделюється згідно визначених основних етапів.