5. Соціальний час і простір на стику століть

Зросла географічна мобільність і розвиток далекого туризму привели до всезростаючого перемішування світової культури. Більш швидкі й більш дешеві подорожі, а також переконливість засобів масової комунікації вплинули, на думку Харви, на способи, якими люди оцінюють простір і час. І те й інше як би скомпрессовалось, і дослідник зв'язує це із прискоренням процесу виробництва й з використанням технологій, таких як "точно в строк" [Op. cіt. - Р. 365-367].

Почуття часу й простору стало ослабленим в епоху постмодерна. Наприклад, у головних містах ви можете їсти їжу із усього світла - французькі круассаны, японські суши, американські горішки, китайську смажену качку; слухати музику із усіх континентів; купувати "кенійські боби, каліфорнійські авокадо, североафриканскую картоплю, канадські яблука й чилійський виноград" у супермаркетах. Більше того, "географічна складність миру щоночі редукується до серії картинок на статичному телевізійному екрані" [Op. cіt. - Р. 300].

Часи переплутуються, коли люди одержують можливість відвідати "старий мир" у Диснейленді або відповідним чином одягтися для проведення середньовічного уикэнда в замку. Часи, місця й культури перемішуються в дуже вузькому просторі. І все це відбивається в мистецтві, філософії й соціальної думки й типізується як "ефемерність, колаж, фрагментарність". Тверда границя знань і переконань сьогодні видасться підірваної цією різноманітністю й фрагментарністю, однак, на думку Харви, ці основи не повинні зникнути.

Час і простір скомпрессовались і у світовій фінансовій системі. Торгівля корпоративними цінними паперами, акціями, валютою триває 24 години на добу й за допомогою комп'ютерної технології проводиться майже миттєво. Те, що трапляється в Токіо, моментально впливає на ринки в Лондоні, Нью-Йорку й Сіднею. Усі країни миру відчувають на собі наслідку величезних боргів третього миру західним країнам. По Харви, світова фінансова система стала сьогодні настільки складної, що національним урядам майже неможливо зрозуміти її, не говорячи вже про контроль.

Ці зрушення вкупі з перехід до гнучкої акумуляції викликають політичні зміни. Це, зокрема , стосується підвищення ролі іміджів у політику. Незважаючи на проблеми, які відчули на собі багато американців у часи правління президента Рейгана, йому вдалося переобратися в якості "твердого, але тепл добрі наміру, що має, людини, яка віддана ідеє величі й справедливості Америки" [Op. cіt. - Р. 330].

Як Рейган, так і Маргарет Тэтчер (у Британії) піймали економічний настрій свого часу, підтримуючи заповзятливість необхідну в період гнучкої акумуляції. Обоє підкреслювали обмеження влади уряду й необхідність довіряти "ринку", хоча обоє минулого змушено втручатися в економіку для вирішення таких проблем, як борги третього миру. Обоє послабили силу профспілок, полегшивши тим самим капіталістам можливість підвищити свої прибутки.

Постмодернізм не просто вплинув на уряд, він також привів до розвитку політичних і соціальних рухів. Положення класів і робочий рух стали менш значимим як джерела опозиції капіталізму. Політична опозиція стала більш роздробленої в різноманітних рухах приватні групи, що представляють, або інтереси. Існують "релігійні, містичні, соціальні, комунальні, гуманітарні рухи, що визначають себе безпосередньо в термінах антагонізму до влади грошей, або ж у термінах раціоналізованих понять простору й часу над повсякденним життям" [Op. cіt. - Р. 238]. Зріс вплив таких проблем, як фемінізм, етнічні нерівності, екологія й бідність, у країнах третього миру.

Однак Харви також приводить свідчення того, що ці різні соціальні рухи можуть почати поєднуватися. Деякі політичні лідери, такі як Джесси Джексон у США, привели до створення "Райдужної коаліції" пригноблених меншостей. Харви заявив, що він знайшов ознаки "нового інтернаціоналізму в екологічній сфері... і в боротьбі проти расизму, апартеїду, світового голоду, нерівномірного географічного розвитку" [Op. cіt. - р. 358].

Зовсім ясно, що існує безліч причин, щоб відкинути погляди постмодерністських філософів не знайомих із соціологічною теорією й дослідженнями, а також позиція, згідно з якою проект, початий епохою Освіти, частиною якого є соціологія, уже був або повинен бути відкладений. Сучасні суспільства можна систематично вивчати й зрозуміти. А способи поліпшення їх і людей живучих у них можна ідентифікувати, незважаючи на те що перетворення цих ідей на практиці часто виявляється досить важким. Соціальне життя людей полягає не тільки з язикових ігор або симулакрумов, але й включає реальні відносини між живими людьми, а також безліч форм реального опору існуючим відносинам влади й панування.

Усе це робить вивчення даних соціальних відносин за допомогою наукових дисциплін, таких як соціологія, справою гідним, дійсно важливим і звертає пильну увагу на необхідність зрозуміти безліч теоретичних перспектив, що випливають із вивчення людських і соціальних відносин.

Роблячи огляд соціологічних теорій і досліджень, ми не зауважуємо "смерть" соціального, супроводжувану відмиранням соціології, як про це говорять філософи, такі як Деррида. Замість цього ми бачимо різноманітний спектр теоретичної й емпіричної роботи, що включає в себе:

• нове розуміння теорій колишніх соціальних теоретиків, включаючи Вебера, Дюркгейма, Зиммеля, Парсонса, Франкфуртскую школу й інших, використовуючи їх ідеї новими способами для аналізу сучасних соціальних умов і їх історичному вкорінення в попередніх періодах;

• розвиток нових соціологічних перспектив, що включають, зокрема :

• використання робіт Мішеля Фуко про владу й уряді, Алена Турена - про теорію дії й сучасних соціальних рухах;

• нове формулювання соціологічної методології й соціологічного розуміння культури, мови, дії й соціальної репродукції в працях Пьера Бурдье;

• відкриття Норбертом Элиасом " процесу, що цивілізує, " і його "процесуального" соціологічного підходу у вивченні різних тем - від мінливого керування емоціями до глобалізації культури й державного будівництва;

• триваюча зміна соціологічної теорії під впливом феміністських дебатів і інтеграцію феміністської перспективи в основну соціологічну теорію й дослідження;

• емпіричні дослідження:

• історичних процесів, що є причиною виникнення сучасних соціальних умов;

• змін, викликаних класовими відносинами, державним будівництвом, утвором, сексуальністю й підлогою;

• глобалізації і її відносин з локально базованими идентичностями;

• культури й етнічності і їх відносин до державного будівництва;

• відносин між економікою, громадянським суспільством і державою;

• змін у сімейному житті;

• процесів індивідуалізації в сучасних суспільствах і впливу ринкових сил на соціальні відносини;

• природи наукового, літературного й повсякденного знання і його соціального конструювання.

Усе це - лише деякі з тем, досліджуваних соціологами й використовуваних іншими науковими дисциплінами, такими як історія, антропологія, економіка, психологія й географія. У дійсності одна з найбільш яскравих рис суспільствознавства сьогодні - це його всезростаюча інтеграція й взаємне запліднення. Таким чином, передбачуваний постмодерністський занепад дисциплінарних метанарративов, як представляється, насправді вдихнув нове життя в усі суспільствознавчі дисципліни, збільшуючи значення внеску кожної з них.

Багато з перерахованих вище тем були центральними для соціології з моменту її зародження в XІX столітті й залишаться значимими в міру того, як соціальне життя буде розбудовуватися в XXІ столітті. Інші ж - це нові проблеми, що відбивають мінливу природу соціального життя. Але всі вони показують важливе значення внеску, який із соціологічного розуміння може внести більш глибоке розуміння людського миру й того, як він міняється.