4. Соціологічна критика постмодернізму
Бодрийар не пропонує нам якихось систематизованих доказів своєї позиції, але звертається до використання анекдотів для ілюстрації своїх аргументів. У цьому змісті його робота демонструє обмеженість філософського підходу, який не має нічого загального з доказом, заснованому на детальному соціальному дослідженні. Наприклад, Бодрийару не вдалося показати, що люди поглинаються миром телебачення, що Диснейлэнд є чимсь більшим, ніж фантазії своїх відвідувачів, або що жителі Лос-Анджелеса живуть у світі менш "реальному", чому жителі Парижа.
Його критик Брайан Тернер указує, що дослідження про вплив ЗМІ демонструє, що аудиторія не просто пасивно поглинає зміст ЗМІ якимось стандартним образом [Turner B. Baudrіllard for socіologіsts // Forget Baudrіllard? - L.: Routledge, 1993. - Р. 83].
Насправді ж ми прагнемо сприйняти повідомлення ЗМІ активно, відповідно до наших конкретних потреб і потребами й нашими конкретними соціальними контекстами. Його аналізу політики також бракує обґрунтованості. Наприклад, він описує Рейгана як маріонетку, не имеющюю, подібно іншим "постмодерновим політикам", влади. А Дэвид Харви коментує, що хоча обрання Рейгана багато в чому відбулося завдяки його іміджу в ЗМІ, існує тверда реальність його політики і її наслідків для життя американських громадян.
Харви пише: " хвиля, Що Піднімається, соціальної нерівності захлиснула США в роки правління Рейгана, досягшись післявоєнного піка в 1986 році... З 1979 по 1986 р. кількість бідних родин з дітьми виросло на 35 відсотків... Незважаючи на скорочення безробіття (перевищуючої 10 відсотків за офіційним даними в 1982 році), відсоток безробітн, що одержують хоч яку б то ні було федеральну допомогу, упав до всього лише 32 відсотків, тобто до найнижчого рівня в історії соціального захисту" [Harvey D. The condіtіon of Postmodernіty. - Oxford: Blackwell, 1990. - Р. 330-331]. Вдобавок майже 40 мільйонів людей залишилися без медичного страхування.
В одній зі своїх робіт Тернер показав, що не існує основи в новизні ідей Бодрийара і його переконаннях, що вони роблять соціологію непотрібної. Його критика концепції "соціального", як пише Тернер, була передбачена застереженням Вебера щодо використання термінів "соціальне" і "соціологія" [Turner B. Op. cіt. - 1993].
Англійський соціолог Майкл Манн заперечував проти використання поняття "суспільство", пропонуючи замість аналіз різних мереж влади, що діють на різних рівнях і в різних областях у рамках глобальної матриці націй і держав [Mann M. The Sources of Socіal Power, Vol. 1. - Cambrіdge Unіv. Press, 1986. - Р. 138-139].
Критика постмодерністами об'єктивного соціального знання також була темою дебатів у соціальних науках з кінця XІX століття. Тернер уважає, що аналіз постмодернової культури йде своїм коріннями в зиммелевский аналіз повсякденного життя в сучасних урбаністичних центрах і в аналіз сучасної культури Даниэла Белла, що втримується в роботах останнього: "Прихід постіндустріального суспільства" (1973) і "Культурні протиріччя капіталізму" (1976).
Белл доводив, що з 20- х років існує протиріччя між культурою капіталізму з її, що просуваються ЗМІ упором на задоволення й споживання й реальними потребами капіталістичної економіки, що вимагає аскетизму й дисципліни веберовской протестантської етики.
Скоріше він, ніж Бодрийар, був першим, хто вказав, що реалії культури й "знаки" автономні від економіки. Зиґмунд Бауман також доводив, що коріння постмодернової соціології могло бути виведені із прагнень Гарольда Гарфинкеля "розкрити крихкість і нестійкість соціальної реальності, її "чисто" вербальні й конвенціональні основи, її договірної характер, постійне використання й непереборну недодетермінованість [Bauman Z. Іntіmatіons of Postmodernіty. - L.: Routledge, 1992. - Р. 40].
Нарешті, Тернер припустив, що ідея про те, що сучасні суспільства принципово нові, - історично невірна, і що " періодизація, що спрощує, модерну/постмодерна повинна бути відкинута" [Turner. Op. cіt. - Р. 84.] Він доводив, що модерн веде свій початок від протестантської Реформації, розвитку аграрного капіталізму й експансії колоніальної світової економічної системи, але що існувала реакція проти "метанарратива" протестантського Бароко в XVІІІ сторіччі.
Культуру Бароко він описував як ", щомає сильне почуття фрагментированной і побудованої природи соціальн, що розвив виражене почуття занепокоєння й суб'єктивності "Я", яка практикувала пародію й іронію як риторичні стилі" [Turner. Op. cіt. - Р. 83-84]. Американський дослідник Фредрик Джеймсон розробляв проблематику політичної дії в рамках постмодерністської концепції. Його монографія "Марксизм і форма: діалектичні теорії літератури ХХ століття" (1971), продовжуючи марксистську традицію, прагне демистифицировать ілюзії, піддаючи критику "неправильна свідомість". Вышедшая через десять років його книга "Політичне несвідоме: оповідання як соціально символічний акт" написана з позицій позитивної герменевтики, що прагне добратися до "сутнісних джерел життя", і перегукується з концепціями діалогічності й карнавальности Михайла Бахтина, соціальною критикою Франкфуртской школи, "принципом надії" Эрнста Блоха.
Соціальний географ Дэвид Харви запропонував альтернативний погляд на постмодерне суспільство. Він визнавав, що в суспільстві відбулися важливі зміни, але не розглядав їх як абсолютно фундаментальні. Харви відкинув положення про те, що метанарративы пережили свою корисність, оскільки він використовував марксизм як основу свого аналізу. Він почав більш серйозні спроби пояснити зміни в сучасних суспільствах, ніж більшість інших теоретиків постмодернізму, і зробив особливий упор на економічні фактори, що впливають на зміни. І щодо цього його робота є більш социологичной, чому робота Лиотара або Бодрийара.
Харви затверджує, що капіталістична економічна система залишається ядром сучасних західних суспільств. Ця економічна система зберігає три базові характеристики:
1. Капіталізм заснований на економічному росту й уважається, що перебувають у кризі, коли немає росту.
2. Капіталізм заснований на тому, що робітником платять менше, чим вартість виробленого ними товару для того, щоб зробити прибуток. "Динаміка класової боротьби, отже, є характеристикою капіталістичної економіки й капіталістичного суспільства".
3. Капіталізм динамічний. Він постійно робить нові способи організації роботи й технологічні інновації, оскільки бізнес прагне випередити своїх конкурентів.
Ці базові характеристики означають, що капіталізм завжди схильний до змін. У міру його розвитку нові способи розвитку контролювання праці й спроби гарантувати прибутковість стають необхідними. На думку Харви й більшості марксистських теоретиків, періоди кризи - неминучі. Ці кризи ведуть до змін в економіці, які можуть мати важливі наслідки для суспільства й культури.
Харви розглядав постмодернізм як реакцію на один з таких криз і датував його появу 1973 роком. З кінця другої світової війни й до 1973 року глобальна капіталістична економіка була винятково стабільна. Існував стабільний ріст у більшості країн, ріс рівень життя й існувало відносна гармонія між соціальними класами.
Однак після 1973 року світову капіталістичну економіку наздогнала серія економічних проблем. Виробники нафти підвищили ціни на нафтопродукти, стала рости безробіття, упали прибутки, багато країн випробували стагфляцію (стагнацію + інфляцію), тобто високу інфляцію без економічного росту. Ці проблеми привели, на думку Харви, до зміни "режиму нагромадження" [Op. cіt. - Р. 121], застосуванню різних методів, що намагаються забезпечити ріст і прибутковість. Це, у свою чергу, привело до деяких культурних змін, які були названі постмодерновими й створили новий, асоційований "спосіб соціального й політичного регулювання" [Op. cіt. - Р. 121].
Харви підкреслює, що багато аспектів ери постмодерна не є новими. Капіталізм завжди містив у собі суперечливі тенденції, які можна знайти протягом усієї його історії. "Ніколи не було якоїсь однієї зафіксованої конфігурації, але коливання між зміцненням і демонтажом, між ієрархією й анархією, між сталістю й гнучкістю" [Op. cіt. - Р. 339]. Проте , він уважався, що капіталізм зараз більше підсунувся до другого полюса, він сьогодні ближче до постмодернового набору характеристик і віддалився від попереднього, модернового стану.
Перехід від модернізму до постмодернізму характеризується зрушенням убік "гнучкого нагромадження". Харви є одним з тих теоретиків, хто доводить, що гнучкість у бізнесі (часто називана пост-фордизмом) почала заміняти фордизм. По Харви, гнучка акумуляція (нагромадження) містить у собі:
• швидкі зміни на ринках праці, товарів і зразків споживання;
• більш швидкі технологічні зміни;
• зростаючу зайнятість у сфері послуг;
• зменшення впливу профспілок;
• високий рівень безробіття;
• зниження рівня захищеності робітників, від яких очікують, що будуть досить гнучкими для пристосування до постійно мінливих запитів своїх роботодавців.
Бізнес не може більше розраховувати на регулярні й довгострокові прибутки, і тому він повинен постійно адаптуватися для виживання. Впровадження споживання нових товарів, таких як комп'ютерні ігри й нові послуги в індустрії дозвілля, привело до культурних змін. Капіталісти превстигнули в практиці швидких змін моди (наприклад, в одязі й музиці), що дозволяє постійно відновляти прибутки.
Ці економічні зміни лежать в основі культурних, політичних і соціальних змін, що є предметом вивчення теоретиків постмодернізму. Зокрема , проникнення капіталізму в настільки багато областей дозвілля, щоб побільшати споживання, привело до "постійного бурління, нестабільності й нестійким якостям постмодерної естетики, яка піднімає на щит відмінності, ефемерність, уміння піднести себе, моду й постійні модифікації культурних форм" [Op. cіt. - Р. 156].
У міру того як масова продукція стає менш прибуткової, гнучка акумуляція привела до висування капіталістів з наступних відносно невеликі ринки з більш спеціалізованими запитами, що заохочують тим самим культурна різноманітність. Щодо цього , як пише Харви, постмодернізм "символізує не що інше, як логічне поширення сили ринку на весь спектр культурного виробництва" [Op. cіt. - Р. 62].