3. Категорія симулякрума

Бодрийар доводить, що знаки людської культури пройшли чотири головні етапи:

1) знаки (слова, іміджі і т.д.), що є "відбиттям базової реальності";

2) знаки, ", що маскують, що й псують якусь базову реальність", іміджі, що стають викривленням істини, однак вони не втратили всіх зв'язків з матеріальними об'єктами;

3) знаки, ", щомаскують відсутність якоїсь базової реальності", неприклад: ікони можуть приховувати той факт, що Бог не існує;

4) знаки, ", щоне мають ніякого відношення до якої б то ні було реальності; вони є своїми власними чистими симулякрумами".

Симулякрум - це імідж того, що не існує й ніколи не існувало. По Бодрийару, сучасне суспільство засноване на виробництві й обміні вільно плаваючих сигнифайеров (слів і іміджів), що не мають ніякому зв'язку з тим, що вони сигнифицируют, означають (речами, з якими співвідносяться ці слова й іміджі).

Для ілюстрації цього положення Бодрийар приводить ряд прикладів. Так, він описує Диснейлэнд як "зроблену модель" симулякрума. Він є копією вигаданих мирів, таких як "пірати, нові землі, майбутній мир". Симулякры не пов'язані з тематичними парками. Згідно Бодрийару, увесь Лос-Анджелес - це щось, що становить придуманий мир, заснований на розповідях і іміджах реальності, що не мають підоснови в, він "не що інше, як величезний сценарій і вічно триваюча кінокартина" [Op. cіt. - Р. 26].

У сучасних суспільствах перевага сигнифайеров прагне знищити будь-яку "реальність", з якої вони можуть бути співвіднесені. Він приводить приклади філіппінського племені тасадай, мумії Рамзеса ІІ й родини Лудов, які були предметом документальних фільмів у США. Індіанці тасадай були виявлені в загубленому куточку Філіппін і антропологи почали їх вивчати. Однак уряд розв'язав, що цей процес може зруйнувати традиційну культуру тасадай, і повернуло це плем'я до ізоляції від сучасної цивілізації. Таким чином, вони були перетворені в симулякрум, модель "первісного" суспільства. Вони не стільки були повернуті до свого первісного й природнього стану, скільки сталі представляти для західного суспільства всі примітивні народи.

Учені також зруйнували первісний стан мумії єгипетського фараона Рамзеса ІІ. Будучи раз перенесеної зі свого первісного місця й поміщеної в музей, вона почала розсипатися, і необхідно було застосувати наукові методи, щоб спробувати зберегти її. Одночасно, однак, мумія змінилася, і її автентичність руйнувалися.

Родина Лудов була зруйнована аналогічним образом. Обрана в якості "типової" каліфорнійської родини, вона стала об'єктом трехсотчасового фільму, і її життя було показано по всій Америці. Під час цього процесу родина розпалася й різні члени родини пішли своїми шляхами. Було це наслідком втручання телебачення чи ні, але сімейна реальність неминуче змінилася завдяки факту, що вони стали об'єктом публічного спектаклю. Спроби "сфотографувати, зняти" реальність неминуче ведуть до її трансформації, іноді до руйнування. Таким чином, наука й телебачення знімає насамперед іміджі речей, а не самі речі.

Бодрийар був досить пессимистично настроєний відносно наслідків такого роду подій. Якщо стало неможливим зафіксувати реальність, те, виходить, також неможливо змінити її. Він розглядав суспільство як ", щовибухає всередину", що й стає подобою чорної діри, у якій неможливо уникнути обміну знаками, що не мають реального змісту. На думку Бодрийара, не можна сказати, що влада розподілена нерівномірно, вона просто зникла. Ніхто не може скористатися владою для зміни ходу речей. Якщо президент Кеннеді був убитий, оскільки він міг скористатися реальною владою, то Джонсон, Никсон, Форд і Рейган були просто маріонетками, що не мають ні найменшого шансу змінити Америку або будь-яку іншу частину миру. З кінцем "реального" і його заміною симулякрумами й закінченням ефективної влади ми все потрапили в пастку на зразок віртуальної в'язниці, що позбавила нас волі змінювати речі, що й присудила нас до невідворотного обміну безглуздими знаками.

Відмінність Бодрийара від Лиотара полягає в наступному. Він розглядає людей, що як потрапили в певного роду пастку безвладної униформности, але не як звільнених за допомогою плюралізму й різноманітності. Бодрийар ще більш непевний, чому Лиотар, у поясненні того, як наступає постмодерна ера. Однак він надавав особливого значення засобам масової інформації, і особливо телебаченню. Він писав про розчинення життя на телебаченні: "... телебачення стежить за нами, телебачення відчужує нас, телебачення маніпулює нами, телебачення інформує нас" [Op. cіt. - Р. 56]. Представляється, що саме телебачення головним чином відповідально за настання ситуації, коли імідж і реальність уже неотличимы друг від друга.