Теми на семінар Тема. Постмодернізм, як напрямок розвитку соціологічної науки

План

1. Постмодернізм як напрямок у соціальній теорії

2. Поняття постмодерна

3. Категорія симулякрума

4. Соціологічна критика постмодернізму

5. Соціальний час і простір на стику століть

Тема. Терія соціального обміну

План

1. Становлення теорії соціального обміну

2. Творці теорії соціального обміну

3. Головні положення теорії соціального обміну

4. Поняття соціального обміну

5. Поняття емерджентності

6. Дифузійний характер соціального обміну

7.Соціальний обмін і влада

1. Постмодернізм як напрямок у соціальній теорії

В 90- е роки ХХ століття постмодернізм став одним із самих модних інтелектуальних плинів західного світу в самих різних областях життя, у тому числі й у соціології. Уперше цей термін з'явився в архітектурі, де він означав протест проти бетонних коробок, у безлічі настроєних усюди після другої світової війни. Потім термін став використовуватися в дискусіях із проблем мистецтва й культури. Нарешті, наприкінці 80- х рр. їм стали користуватися філософи, політологи, економісти й соціологи.

Ряд дослідників уважають, що теоретичним коріннями постмодернізму з'явилися постструктурализм і деконструктивизм [Див., напр.: Ільїн І.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернізм. - М.: Інтрада, 1996]. Російський дослідник постмодернізму як інтелектуального плину Ілля Ільїн уважає, що він поєднує в собі непоєднуване: "несвідоме прагнення, нехай і в парадоксальній формі, до цілісного й «мировоззренчески- естетичному» збагненню життя, - і ясна свідомість споконвічної фрагментарності, принципово несинтезованої роздробленості людського досвіду кінця ХХ сторіччя" [Ільїн І.П. Постмодернізм від джерел до кінця сторіччя: еволюція наукового міфу. - М.: Інтрада, 1998. - С. 5].

При всіх варіаціях у використанні даного поняття в соціології загальним є згода з тим, що в сучасному суспільстві почалися серйозні, можливо фундаментальні, зміни, що відрізняються від змін, властивих попереднім фазам розвитку сучасної епохи. В основі соціологічних теорій лежить імпліцитні вистави про те, що існують різні історичні фази, що є сучасна (modern) процедура, а також постмодернова.

Класики соціологічної науки XІX століття вивчали зміни, зв'язані процесами індустріалізації. Саме ці зміни, на їхню думку, створили сучасний мир. Конт і Вебер, зокрема , головною тенденцією вважали зростаючий тріумф наукової раціональності.

По Конту, вплив релігії, забобонів, філософії повинне поступитися місцем "позитивістській" науці. Вебер уважався, що сучасність буде визначатися всі зростаючою раціоналізацією й бюрократією, у той час як афективний і традиційні дії будуть втрачати своє значення.

У теоріях Маркса й Дюркгейма зроблений менший упор на наукове й раціональне мислення, однак обоє вважали, що суспільство прогресивне розбудовується: за версією Маркса - до комунізму, за версією Дюркгейма - до складного суспільства, заснованого на органічній солідарності. Усі вони вважалися, що, використовуючи методи наукового аналізу, вони відкривають більш широкі перспективи для суспільного розвитку визначають майбутні соціальні зміни.

Для періоду переходу від до-модернового до сучасного етапу характерна віра в прогрес і опора на науку. Ряд соціологів уважається, що в до-модернових суспільствах, наприклад у родо- племінному, релігія, забобони й традиції формують базис, основу соціальному життя. Тут не йснує поняття соціальної зміни як фактора, контрольованого самою людиною. Замість цього зміна розглядається як обумовлене іншими, поза- людськими силами.

Уважається, що сучасні (модернові) способи мислення ведуть свій початок від Освіти XVІІІ століття - широкого європейського інтелектуального руху, стремившегося відкинути забобони колишніх поколінь і замінити їх більш раціональною основою для соціального життя.

Один з теоретиків постмодернізму - англійський дослідник Дэвид Харви охарактеризував Освіту в такий спосіб: "Головна ідея полягала у використанні знання, напрацьованого багатьма індивідами, що працюють вільно й творчо заради досягнення звільнення людину й збагачення повсякденному життя. Наукове скорення природи обіцяло волю від нестатку, дефіцитів і сваволі природних стихій. Розвиток раціональних форм соціальної організації й раціонального способу думки обіцяв волю від иррациональностей міфу, релігії, забобонів, звільнення від сваволі влади, так само як і від темної сторони нашої власної людської натури" [Harvey Davіd. The Condіtіon of Postmodernіty. - Oxford: Blackwell, 1990. - Р. 12]. Надії мислителів Освіти відбила Французька революція, вони були успадковані соціологами в XІX столітті.

Багато теоретиків постмодернізму доводять, що ХХ століття відмовилося від цілей Освіти. Люди вже більше не вірять у невідворотність прогресу, у здатність науки розв'язати всі проблеми, у досконалість людства або ж у можливість раціональної організації суспільства. Люди стали більш песимістичними щодо свого майбутнього й набагато менше схильні вірити в те, що істина може бути знайдена за допомогою великих теорій або ідеологій. Зараз існує набагато більша різноманітність теорій і більшість людей не схильне визнавати, що одна сукупність ідей є абсолютно дійсної, а всі інші - абсолютно неправильними. Вони не бачать простих вирішень світових проблем.

Спочатку всі ці зміни знайшли, як ми вже відзначали, своє відбиття в архітектурі. Модернова архітектура характеризується використанням нових, дешевих і ефективних матеріалів у масовому виробництві будинків і офісів для міського населення. Тоді широко існувала вистава, що застосування наукових знань при використанні таких матеріалів, як сталь, бетон, скло, допоможе розв'язати житлову проблему. Швейцарський архітектор- модерніст Ле Корбюзье розглядав архітектуру як виробника "машин для сучасного проживання". Він був прибічником будівництва функціональних висотних блокових будинків, які повинні були стати типовими прикметами міст по усьому світу. Однак в 70- х роках блокові вежі почали виходити з моди. Чарльз Дженкс датував кінець модернізму в архітектурі руйнуванням житлового проекту Прюитт- Игоу в Сент-Луїсі в 1972 р.

По контрасту постмодерні архітектори перестали довіряти науковому й ідеалістичному підходу модерністів і звернулися до запозичень із минулого замість передбачення високо-технологічного майбутнього. Як пише Харви, зразки постмодернової архітектури включають "імітацію середньовічних площ і рибацьких сіл, житлові будинки в традиційному стилі, оновлені фабрики й склади й відновлені ландшафти самих різних типів [Opus cіt. - Р. 40]. Осуд принцом Чарльзом модернової архітектури за те, що вона позбавляє такі міста, як Лондон, своєї особи, може вважатися типовим проявом постмодерних установок.