1.5 Столипінська аграрна реформа та її здійснення в Україні

Головним у політиці П. Столипіна, незважаючи на репресії, були реформи. Кабінет міністрів передбачав провести цілий ряд перетворень, що охопили б різні сфери суспільного життя імперії: реформування системи місцевого самоврядування, впровадження загальної початкової освіти, запровадження державного страхування робітників та ін. Але обставини склались так, що єдиною реформою, яку П. Столипіну вдалося більш-менш послідовно провести в життя, була аграрна.

Аграрна реформа здійснювалася за трьома напрямами: утворення на селі хутірського і відрубного господарства, що передбачало вихід селян з общини; проведення переселенської політики; створення Селянського земельного банку з метою надання селянським господарствам допомоги в придбанні землі.

Реформа мала на меті утворення на селі міцного прошарку заможного селянства, яке, на думку Столипіна, повинно було стати новою надійною опорою державної влади. Як поміщик, він відхиляв будь-які спроби та вимоги задовольнити селянські потреби за рахунок поміщиків. Єдину можливість зміцнити заможні селянські господарства Столипін вбачав у знищенні селянської общини (тобто за рахунок інших верств селянства).

У листопаді 1906 року уряд Столипіна дозволив селянам виходити з общини. Виходячи з общини, кожен селянин мав право вимагати передачі в приватну власність ту частину общинної землі, яка йому припадала. Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в одну - так званий відруб, або виселитись на хутір, побудований на власній землі. У 1910 році після затвердження III Державною Думою був прийнятий новий земельний закон, що надавав можливість більш рішуче проводити аграрні перетворення.

Проводячи аграрну політику, Столипін зустрів сильний опір як з боку правих - поміщиків, які не були зацікавлені в руйнації традиційного сільського укладу, так і з боку соціалістів (насамперед, есерів та більшовиків), які, розраховуючи на майбутню революцію, не бажали зменшувати соціальне напруження на селі. Чинили опір реформі й селянські маси, які вбачали в ній загрозу розорення.

Найбільш успішно реформа просувалась в Україні, де, на відміну від Росії, з 1861 року існувало "подвірне землеволодіння": земля вважалась власністю всієї родини і її не дозволялось продавати або розділяти між членами родини. Тим самим "родинне землекористування" сприяло збереженню в селян прагнення до індивідуального господарства, до хуторів.

Але в Україні остаточно ліквідувати общину владі не вдалося. За 1907- 1911 роки в Україні вийшли на хутори і відруби 226,5 тис. селянських подвір'їв (14% селянських господарств, що мали 1800 тис. десятин землі). При цьому серед хуторян були й бідні, незаможні селяни, які так і не змогли утримати свої наділи та вимушені були їх продати (84 тис.). Усього ж за цей період вийшли з общин на Правобережжі 48 відсотків, на Півдні - 42 відсотки, на Лівобережжі - 16% селянських господарств.

У ході столипінської реформи активізувалась діяльність створеного ще в 80-ті роки XIX ст. Селянського Поземельного банку. Цей банк скуповував за високими цінами землю у поміщиків, подрібнював її на ділянки та продавав заможним селянам. Таким чином, банк сприяв переходу частини поміщицьких земель до рук сільської буржуазії, причому на умовах, максимального вигідних для поміщиків. Поміщики охоче продавали землю. Деякі з них звільнялись від її надлишків, переходячи до капіталістичних методів господарювання, інші розорювалися або поспішали ліквідувати свої маєтки перед загрозою майбутньої революції. Впродовж 1907-1910 років за допомогою Селянського банку в Україні було продано понад 480 тис. десятин поміщицької землі (з них 82% пішло на хутори та відруби).

Результатом реформи, як і слід було чекати, стало глибоке соціальне розшарування селянства. Проблеми, пов'язані із селянською біднотою, Столипін розраховував вирішити шляхом її масового переселення. За рахунок переселення він передбачав, з одного боку, послабити земельний голод в центральних губерніях, з іншого - вивезти найбільш політично активну частину сільського населення на окраїни Росії, подалі від поміщицьких маєтків. Виходячи з общини, деякі селяни самі продавали свою землю і рушали шукати кращої долі до Сибіру. Уряд заохочував селян до переселення, обіцяючи їм на нових місцях звільнення від податків строком на ЗО років, пільгове кредитування тощо. До лютого 1917 року продовжувалось масове переселення збіднілих або безземельних селян на схід: до Сибіру, Далекого Сходу, в Поволжя, на Північний Кавказ, на інші землі східної Росії в надії отримати землю та відносну свободу. Протягом семи довоєнних років з України переселилось 1,1 млн. осіб. Але процес переселення та землеустрою був організований дуже погано. Уряд фактично кинув селян напризволяще. Тому майже четверта частина переселенців повернулась у рідні місця, де поповнила ряди безземельного сільського пролетаріату. А зневага уряду до "слабких та голодних", що виявилась у цій складній справі, ще більше розлютила бідноту.

У ході проведення реформ придворні кола всіляко гальмували проведення буржуазних реформ, цькували самого Столипіна і навіть сприяли його фізичному знищенню. 1 вересня 1911 року під час відвідання вистави в Київському міському (нині оперний) театрі Столипіна було смертельно поранено агентом охоронного відділення Богровим.

Аграрна реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі. Заможні селянські господарства стали більше застосовувати машини, добрива, нову агротехніку. Це сприяло збільшенню середньорічного валового збору зерна та зростання його експорту. Але більшість селян в Україні продовжувала страждати від малоземелля, виявляючи незадоволення поміщицьким землеволодінням і політикою уряду. Одночасно виріс і зміцнів прошарок заможних селян - виробників товарного зерна, що вивело Російську імперію в число світових експортерів хліба.

Успіху Столипіна був необхідний, за його виразом, "спокій кладовища", хоча б на 20 років. Але історія такої можливості Столипіну не надала. Напередодні великих революційних потрясінь господарський устрій в аграрному секторі економіки залишався напівфеодальним. Не до кінця послідовна аграрна політика Столипіна не зняла гострі соціальні протиріччя на селі. Більше того, вони продовжували загострюватись.