7.5 Наука і культура в сучасній Україні

Економічна криза в країні мала негативний вплив на розвиток освіти, науки та культури. У більшості регіонів були серйозні проблеми з фінансуванням закладів освіти та культури, з виплатою заробітної плати працівникам цієї сфери. Це часто призводило до відпливу наукових працівників і діячів культури за межі України. Гострою була проблема фінансування вузів. Спробою її часткового вирішення стало введення паралельно з державним замовленням платного навчання у вузах.

У 1992 році Кабінет Міністрів розробив Державну національну програму освіти, яка визначала стратегію розвитку освіти в Україні на найближчий час і на перспективу. Програма передбачала розроблення державних стандартів освіти, вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах, переведення на українську мову шкіл, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. При цьому держава гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. В Україні близько чверті всіх шкіл ведуть навчальний процес російською, румунською, угорською, польською та іншими мовами.

У державі з'явилися різні за формою заклади шкільної освіти: гімназії, ліцеї, недержавні навчальні заклади. Були зроблені помітні кроки в справі гуманізації освіти. Більше уваги стали приділяти вивченню української історії, релігії, народознавства.

В березні 1996 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про освіту". 23 березня 1996 року президент Л.Кучма підписав цей закон. Освіта визнавалась основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості, розвиток його здібностей, високих моральних якостей. У Законі підкреслено, що освіта в Україні повинна будуватися на принципах гуманізму, демократії і сприяти вихованню національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Прогрес нації неможливий без прогресу в галузі освіти - такий лейтмотив закону "Про освіту".

З метою забезпечення тіснішого зв'язку середньої та вищої освіти було об'єднано Міністерство народної освіти і Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти в одне - Міністерство освіти України.

19 лютого 1992 року Верховна Рада ухвалила "Основи законодавства про культуру" документ, який став програмою розвитку національної культури. Культура України звільнялась від ідеологічних рамок радянських часів і стала більш орієнтована на загальнолюдські світові цінності.

Програмою розвитку української культури передбачалось національно- духовне відродження на засадах демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, контролю з боку цензури тощо. В Україні почали відкриватися нові музеї, історико-культурні центри в Батурині, Глухові, Збаражі. Активно діяла спеціальна урядова комісія, яка сприяла поверненню в Україну вивезених в різні часи історичних національних цінностей, архівних документів.

У роки незалежності продовжувалось видання раніше заборонених творів, почали виходити часописи "Київські старожитності", "Літературно-науковий вісник". Відбулися зміни в творчості українських літераторів, яка збагатилась новим змістом і новими формами.

Що стосується книговидання, то в цій галузі склалася досить тривожна тенденція: три четвертих усіх книжок, які друкуються і продаються в Україні, це російськомовні видання.

Піднесення відбувалось і в галузі народної творчості. Стали регулярними пісенні фестивалі "Червона рута", "Пісенний вернісаж", "Таврійські ігри", "Пісня року".

Політичні зрушення відбувались в кіномистецтві, де почали створюватись україномовні фільми. Українські митці (режисери, сценаристи, художники, актори) внесли вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва. На українському телебаченні з'являються нові аналітичні передачі.

У 1996 році указом Президента України було утворено Всеукраїнський фонд відродження відомих пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара. До реєстру світової спадщини ЮНЕСКО увійшли відомі пам'ятки України: ансамблі Софіївського собору і Києво-Печерської лаври, історичні пам'ятники Львова. Величезним здобутком фонду відродження стала відбудова Михайлівського Золотоверхого собору в Києві та Успенського собору Києво-Печерської лаври.

До культурно-політичних досягнень можна віднести створення власної системи нагород України, до якої входять Почесна відзнака Президента, Ордени Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, Княгині Ольги, відзнака "За мужність". В Україні утворений і діє Комітет з Національної премії імені Т.Шевченка.

Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що Україна відтворює свою історико-культурну спадщину.

Однак є й труднощі, з якими зустрічаються заклади культури. Це, насамперед, бюджетне мізерне фінансування і відсутність традицій меценатства в Україні.

У досить складному становищі опинилась вітчизняна наука. Її центром, як і раніше, залишається Академія наук (з 1994 року вона має статус національної).

Головні проблеми в галузі науки: низький рівень бюджетного фінансування, у зв'язку з чим наукові заклади відчувають великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні; недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (втілюється лише 10% наукових розробок). Серйозним недоліком у сфері науки є її поділ на академічну, вузівську та галузеву. Проблемою залишається значне скорочення наукових кадрів в Україні, а в тих, хто залишається працювати в наукових установах, спостерігається падіння професіоналізму. І все це при тому, що всі розуміють: кризовий стан науки не дає надії на вихід України з економічної кризи взагалі.