7.6 Утворення багатопартійної системи

У період перебудови відбулась лібералізація суспільно-політичного життя. Політична реформа, розпочата М.Горбачовим, передбачала поступовий перехід влади від партійного апарату до органів державної влади, які формувалися б шляхом демократичних виборів.

У цьому напрямі, передбачались такі конкретні дії:

• спроби оновлення партійного апарату, очищення його від корумпованих та консервативних елементів;

• звільнення політичних в'язнів;

• розширення свободи слова ("гласність");

• проведення виборів до Рад усіх рівнів на альтернативній основі тощо.

На фоні демократизації суспільного життя різко зросла політична активність населення. Результатом політичної активізації суспільства стала поява неформальних груп та об'єднань. Однією з перших неформальних організацій в Україні став утворений у Києві в серпні 1987 року Український культурологічний клуб (УКК), до складу якого увійшло немало дисидентів і звільнених політичних в'язнів. Члени клубу проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії, обговорювали питання про стан української мови та літератури. Незабаром опозиційний УКК під тиском влади саморозпустився.

Восени 1987 року у Львові виникло "Братство Лева" - молодіжна організація, яка займалась переважно питаннями культури, політології і об'єднувала людей різних політичних переконань. У 1989 році в УРСР виник Народний рух на підтримку перебудови. Влітку того ж року у Львові було створено політичну організацію республіканського масштабу, яка отримала назву "Українська Гельсінська спілка". її очолив колишній правозахисник і політичний в'язень Л.Лук'яненко. У 1988 році процес утворення неформальних громадських об'єднань набув масового характеру. Один за одним почали виникати студентські організації: "Громада" (Київський університет), "Товариство української мови імені Т.Шевченка " (у Львові), '"Спадщина", "Спілка незалежної української мови", "Демократична спілка студентів", "Студентське братство" та ін. До осені 1988 року в Україні утворилась ціла мережа громадсько-політичних об'єднань, головною метою діяльності яких була протидія комуністичній диктатурі.

Навесні 1989 року за ініціативою представників київської інтелігенції було утворено громадське об'єднання "Меморіал". Члени об'єднання вимагали увічнити пам'ять про жертви сталінських репресій, відкрити архіви та довести до народу правду про страшні часи сталінської тиранії. Філії "Меморіалу" діяли в багатьох містах України.

Весною 1989 року відбулися перші в умовах "перебудови" вибори до Верховної Ради СРСР, а в 1990 році - до Верховних Рад союзних республік і місцевих рад усіх рівнів. Вибори проходили в нових, незвичних для населення умовах, коли висувалось кілька кандидатів на одне місце (на 450 мандатів Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів - у середньому 6-7 осіб на одне місце), відкрито обговорювались виборчі програми, здійснювався контроль з боку громадськості за ходом виборчої кампанії та підрахунком голосів. Таким чином, після довгих років заборон люди отримали право та можливість висловлювати свої думки та прагнення і відчули, що влада з ними почала рахуватися. У країні склалась принципово нова політична ситуація: реформи віднині здійснювалися не лише владою, "згори", а й широкими масами, "знизу". Суспільство швидко поляризувалося, почали виникати нові політичні партії, загострилося національне питання.

Наприкінці 80-х років в Україні фактично склалася багатопартійна система. Найважливішими передумовами, які сприяли їх утворенню були, насамперед, демократизація суспільства в умовах "перебудови", розвиток політичного плюралізму та "гласності", ліквідація монополії КПРС на інформацію, зростання національної самосвідомості. В роки перебудови відбувалось розшарування суспільства за рівнем доходів і життя, диференціація економічних і політичних інтересів, що також стимулювало і прискорювало процес утворення нових партій.

Першим етапом формування багатопартійної системи став 1988 рік, коли почали виникати опозиційні до КПРС рухи. На другому етапі (1989- 1990) утворилось багато політичних партій правого, лівого і центристського спрямування. До правих партій належать партії націонал-демократичного спрямування, які відстоюють ідею демократичного націоналізму. Центристськими вважаються партії соціал-демократичної орієнтації, в основі ідеології яких лежить лібералізм. До лівих партій належать комуністичні та соціалістичні партії, які сповідують марксистсько-ленінську ідеологію.

У вересні 1989 року з ініціативи Спілки письменників України, за підтримки українського "Меморіалу" і Товариства української мови імені Т.Шевченка, виникла найбільш масова на той час політична організація - Рух (Народний Рух України за перебудову). На момент установчого з'їзду (8-10 вересня 1989) кількість громадян, які підтримували Рух, становила близько 280 тис. осіб. Керівництво Руху активно і відкрито виступало за вихід України зі складу СРСР, за проголошення самостійної і незалежної України.

За 1990-1991 роки Міністерство юстиції України зареєструвало 8 нових політичних партій, зокрема Українську республіканську, демократичну, ліберальну, селянсько-демократичну партію, Партію зелених. Найчисельнішою залишилась Комуністична партія України, але її керівництво в той час було розгублене і не могло упоратися з проблемами, що охопили країну, і тому ця партія швидко втрачала авторитет і підтримку мас.

На сьогоднішній день в Україні діє більше ніж 100 партій. Це партії різних спрямувань - від релігійних до екологічних, від авторитарних до демократичних, від крайніх лівих до крайніх правих.

Уже в 1990 році стало зрозумілим, що серед громадян України, як і громадян інших республік, існують досить різні думки щодо темпів і характеру політичних реформ. На численних мітингах і в Радах нового скликання все частіше лунали вимоги переходу до демократичної багатопартійної системи. Під тиском цих вимог, хоч і не відразу, комуністичне керівництво змушене було відмовитися від зафіксованого в шостій статті Конституції СРСР положення про керівну і спрямовуючу роль КПРС у житті суспільства.

Активізація політичного життя сприяла зростанню національної самосвідомості народів СРСР, в тому числі й українського, які вимагали кардинального вирішення національного питання, нового підходу до удосконалення національних відносин і реалізації на практиці права націй на самовизначення. Посилились відцентрові тенденції, які стали початком кінця унітарної держави. 11 березня 1990 року про свій вихід зі складу Радянського Союзу і відновлення незалежної Литовської держави оголосив парламент Литви. В Україні розгорнувся рух на підтримку вимог Литви. Влітку 1990 року М.Горбачов, під тиском парламентів союзних республік, запропонував новий підхід до реформування Радянського Союзу, який мав стати Союзом незалежних держав, при збереженні влади Московського керівництва.

16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, зробивши тим самим перший крок до здобуття повної державної незалежності. Прийняття Декларації стало черговим каталізатором та поштовхом у розвитку національної самосвідомості. Активізував свою діяльність Народний Рух, який вимагав повернути українцям їх справжню історію, надати українській мові статусу державної, демократизувати виборчу систему.

Народний Рух, який раніше виступав за союзний договір на умовах утворення союзу суверенних держав, змінив стратегічну мету: віднині він став відстоювати вимогу побудови ненасильницьким шляхом незалежної демократичної української держави.