Тема 5 україна в роки другої світової та великої вітчизняної воєн (1939-1945)

1. Українське питання напередодні та на початку Другої світової війни.

2 Пакт Ріббентропа-Молотова. Входження Західної України до складу СРСР.

3 Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок радянських військ на початку війни.

4 Окупаційний режим в Україні (1941-1944).

5 Організація всенародного опору ворогові на українських землях.

6 Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

5. 1 Українське питання напередодні та на початку Другої світової війни

У другій половині 30-х років увага до українського питання посилюється з боку держав, що планували новий розподіл Європи. Причин цьому декілька. По-перше, стратегічне положення України, її величезні матеріально-сировинні ресурси, сприятливі кліматичні умови і родючі землі. По-друге, діяльність у європейських країнах українських націоналістичних організацій, які активізувались і закликали уряди західних держав до хрестового походу проти СРСР. Зацікавлені країни використовували ці організації у своїй дипломатичній діяльності.

Велику увагу Україні приділяли правлячі кола Німеччини, особливо після приходу до влади в 1933 році націонал-соціалістичної партії Гітлера. Гасло "Дранг нах Остен" стало офіційною стратегією фашистської Німеччини. Україна в політиці нацистського керівництва займала чільне місце. Сам Гітлер визнавав це: "Все, що я роблю, - говорив він перед початком Другої світової війни, - спрямовано проти Росії. Мені потрібна Україна ".

У 30-ті роки міжнародне становище СРСР стає більш стабільним. Так, у 1933 році Радянський Союз був визнаний Сполученими Штатами Америки, а в 1934 році його прийняли до Ліги Націй. Радянська дипломатія добилась успіхів і в справі досягнення двосторонніх домовленостей з іншими державами: в 1935 році було підписано тристоронній договір про взаємодопомогу на випадок агресії з Францією та Чехословаччиною. Але надати допомогу останній Радянський Союз мав лише за умови, що аналогічну допомогу їй надасть Франція.

СРСР був ініціатором утворення в Європі системи колективної безпеки, але потенційні союзники проводили досить непослідовну політику: Так, Велика Британія підписала в 1935 році з Німеччиною договір про дружбу та ненапад.

У той час як демократичні держави ніяк не могли домовитися, агресивні держави, навпаки, активно об'єднувались. У 1936-1937 роках утворився блок Німеччини, Італії та Японії - антикомінтернівський пакт (вісь Рим-Берлін-Токіо). У 1936-1939 роках Німеччина та Італія почали пряму інтервенцію проти Іспанії, підтримавши встановлення фашистського режиму генерала Франко. Позиція європейських країн щодо громадянської війни в Іспанії була різною: Англія і Франція дотримувались політики "невтручання", а СРСР допомагав республіканському уряду.

Політика "невтручання" мала негативні наслідки: у 1938 році Німеччина перейшла до відкритих територіальних вимог у Європі. Спочатку до Німеччини була приєднана Австрія (аншлюс), а потім жертвою німецької агресії стала Чехословаччина. Гітлер висунув вимогу до уряду цієї країни передати Німеччині Судетську область, де більшість населення становили німці. Чехословаччина мала можливість відстояти свою територіальну цілісність, для цього в неї була і добре озброєна армія, і надійні прикордонні укріплення. Крім того, їй обіцяв допомогу Радянський Союз, який пересунув до свого західного кордону близько ЗО дивізій.

Але уряд Чехословаччини відмовився від радянської допомоги. В результаті доля Судетської області (а отже, і всієї Чехословаччини) вирішувалась на конференції в Мюнхені 29-30 вересня 1938 року, де керівники урядів Німеччини, Італії, Франції та Великої Британії без участі представників Чехословаччини прийняли рішення про передачу Судет Німеччині ("Мюнхенський зговір"). Західні держави фактично зрадили Чехословаччину. Політика "загравання з агресором", як виявилось, дорого коштувала Європі. Апетити нацистів зростали: уже в березні 1939 року Німеччина окупувала всю Чехословаччину, а невдовзі фашистська Італія захопила Албанію.

Німеччина розпочала активну підготовку до загарбання Польщі.

Демократичні країни Європи зробили ще одну спробу об'єднати зусилля і зупинити Німеччину. У квітні 1939 року почалися англо-франко-радянські переговори про взаємодію проти наступу фашизму, які тривали до серпня 1939 року. Як виявилось, це був останній шанс не допустити розгортання війни в Європі, але він був упущений. Сторонам не вистачило політичної далекоглядності та взаємного терпіння. Англо-французька сторона проводила переговори формально. Як пізніше виявилось, представники цих країн на переговорах навіть не мали повноважень підписувати підсумкові документи. Радянський Союз дотримувався більш послідовної позиції, він був готовий виставити проти агресора 136 дивізій, в той час як Англія - лише 4. А потім стало відомо, що Англія і Франція налагоджують контакти з Німеччиною. В результаті переговори було зірвано.

В цій ситуації Радянський уряд опинився в непевній ситуації: або пасивно спостерігати і чекати, поки Німеччина почне війну біля кордонів Радянського Союзу, або ж зробити спробу зберегти мир для країни, відтягнувши на якийсь час збройне зіткнення з Німеччиною.