7. Зобов’язання із заподіяння шкоди

Зобов’язання із заподіяння шкоди (делікти) спрямовані на вирішення проблеми відшкодування збитків, заподіяних потерпілому неправомірними діями заподіювача шкоди. Це відшкодування відбувається за рахунок останнього. Саме поняття цивільного правопорушення (делікту) у законодавстві США не міститься, а в доктрині є різні визначення. Деліктну відповідальність пов’язують із порушенням встановлених законами обов’язків перед особою; із відшкодуванням шкоди за позовом про неліквідні збитки. Її розуміють як дію або бездіяльність, що незаконно порушує права особи, захистом яких є позов по загальному праву. Таку відповідальність також визначають і через заперечення, як цивільну шкоду, що захищається загальним правом і не є наслідком порушення договірних зобов’язань або порушення договору про довірчу власність або інше правомірне зобов’язання. Важливою є проблема розмежування договірної й позадоговірної відповідальності, оскільки в США визнається можливість конкуренції відповідних позовів.

Відповідальність у деліктних відносинах регулюється в основному численними прецедентами й лише деякі її питання регламентовані законами. Питання відповідальності із заподіяння шкоди також розглядаються в так званих приватних кодифікаціях, що не є джерелом права, але застосовуються судами. Позови із заподіяння шкоди становлять значну частину заявлених вимог, причому їхня складність і розмір позовних сум постійно зростає.

Так само як й в англійському праві, існує велика кількість описаних фактичних складів різних видів деліктів (так звана система сингулярних деліктів). Можливість одержати судовий захист залежить від наявності певного складу делікту, обумовленого судовими прецедентами й деякими законами. Виділяють наступні угруповання складів:

• навмисне заподіяння шкоди людині у вигляді фізичної шкоди, фізичного насильства (у тому числі ворожий тілесний контакт із іншою особою, погроза фізичного насильства, заподіяння фізичної шкоди непрямою дією) або незаконного затримання;

• навмисне заподіяння шкоди особі (честі, гідності) людини у вигляді незаконного порушення кримінальної справи, незаконного винесення рішення по кримінальній справі, заподіяння морального страждання;

• заподіяння шкоди власності й економічним інтересам потерпілого у вигляді неправомірного володіння, затримки або розпорядження чужими товарами, створення прямих перешкод праву володіння товарами або землею, створення інших неправомірних незручностей для здійснення права власності, обману або інших економічних деліктів;

• заподіяння шкоди репутації й таємниці особистого життя у вигляді дифамації (тобто поширення відомостей, що порочать іншу особу), ведення комерційної діяльності під чужим ім’ям, неправомірного втручання в зону особистого життя.

Умовою виникнення деліктних зобов’язань є:

• протиправна дія або бездіяльність деліктоздатного заподіювача шкоди;

• визнання судовими прецедентами або законами складу делікту й встановлення заходів відповідальності за його вчинення;

• настання шкоди;

• наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди й настанням шкоди;

• винність заподіювача шкоди (потрібно не у всіх складах).

Шкода, тобто будь-яке обмеження законного інтересу, є головною умовою виникнення деліктних зобов’язань. Розрізняють фізичну шкоду (майнову й тілесну), моральну шкоду, шкоду юридичним інтересам особи, шкоду юридичним відносинам між особами. Фізична шкода може бути майновою (матеріальною), тобто посягати на права й інтереси майнового порядку потерпілого, й тілесною, тобто заподіянням потерпілому фізичного болю, страждання або хвороби, погіршення фізичного стану потерпілого. Моральна шкода (моральні страждання) розуміється як стан приниження, розпачу, сорому, переляку, занепокоєння або іншого морального хвилювання потерпілого. Шкода юридичним інтересам особи полягає в порушенні її прав або зменшенні благ і переваг, наданих правом. Можлива також і шкода, заподіювана юридичним відносинам між особами: подружнім, батьківським і т.д. У випадках, коли потерпілому не була заподіяна реальна шкода, можливе стягнення так званої «номінальної шкоди», що підтверджує факт порушення його прав (наприклад, у сумі одного долара). З урахуванням причинного зв’язку між протиправною дією (бездіяльністю) заподіювача шкоди й наслідками, що настали, не підлягає відшкодуванню так звана занадто віддалена шкода (тобто, що настала в силу віддалених наслідків делікту). Шкода повинна бути передбачуваною за конкретних обставин «розумною людиною».

У більшості випадків однією з підстав (умов) деліктної відповідальності є вина заподіювача шкоди (у формі умислу, безрозсудності або необережності). Обов’язок доказування вини покладається на потерпілу сторону. При визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, враховується й вина самого потерпілого. Загальне право й законодавство штатів передбачають випадки відповідальності незалежно від наявності вини:

• у випадку заподіяння шкоди діяльністю, що створює підвищену небезпеку;

• за шкоду, заподіяну тваринами (домашніми й дикими);

• за шкоду, заподіяну споживачеві недоліками товарів, робіт і послуг;

• за шкоду, заподіяну пасажирові повітряного судна при старті, польоті, посадці й висадженні з нього.

Підставою звільнення від деліктної відповідальності слугують:

• непереборна сила;

• заподіяння шкоди у випадку застосування розумної сили на захист своєї власності;

• заподіяння шкоди в стані необхідної оборони;

• випадки заподіяння шкоди при здійсненні розумної сили в ході дисциплінарного нагляду;

• прийняття позивачем на себе ризику заподіяння шкоди внаслідок його необережних дій;

• закінчення строку позовної давності (від року до п’яти років залежно від законодавства конкретного штату);

• заподіяння шкоди на прохання або за згодою потерпілого.