3. Кодифіковані джерела цивільного права Німеччини

Цивільний кодекс Німеччини (далі – ЦКН) був прийнятий 18 серпня 1896 р. і набув чинності з 01 січня 1900 р. З урахуванням змін даний правовий акт діє дотепер. Останні зміни ЦКН були викликані прийняттям 10 листопада 2001 р. Закону про модернізації зобов’язань, що набув чинності з 01 січня 2002 р. Прийняття даного закону було пов’язано з необхідністю привести законодавство ФРН у відповідність до Рекомендацій ЄС 1999 р. з питань придбання споживчих продуктів. У зв’язку із цим, були внесені відповідні зміни й у положення ЦКН про договір купівлі-продажу.

На відміну від Цивільного кодексу Франції, ЦКН викладений спеціальною мовою, що істотно утрудняє його використання неюристами. Однак багато хто відзначають дану ознаку ЦКН у якості одного з його переваг. Будь-яка сфера професійної діяльності вимагає спеціальної підготовки, і право - не виключення.

До прийняття ЦКН у Німеччині панувала правова роздробленість. Цивільні правовідносини регулювалися численними місцевими правовими актами міст і земель. Ці місцеві закони за своїм змістом більше відповідали феодальному минулому, ніж буржуазному сьогоденню Німеччини. Субсидіарно застосовувалося також і видозмінене римське право, кодифіковане Юстиніаном. Комісії з підготовки нового кодифікованого акту в сфері цивільного законодавства утворювалися в 1874 й 1890 р. Прийнятий був проект, підготовлений останньою комісією. В основу ЦКН покладена пандектна система, тобто римське право, викладене в модернізованих підручниках (Дігести або Пандекти кодифікації Юстиніана), що передбачає поділ норм права матеріального й права процесуального. Для пандектної системи також властиве виділення «Загальної частини», що включає загальні положення для всього кодексу, положення про суб’єктів права й об’єкти цивільних прав, про самі права, їхнє здійснення й захист, і так званої «Особливої частини». Остання включає окремі інститути цивільного права: речове й зобов’язальне, сімейне й спадкове право. ЦКН – перший кодифікований акт, що відображає інтереси великого капіталу й землевласників та є основою так званої німецької системи цивільного права. Норми ЦКН містять численні абстрактні конструкції і поняття, що дозволяє використовувати формулювання, які наводяться у ньому, і до відносин, що виникатимуть пізніше.

Наявні в ЦКН і численні генеральні застереження, наприклад, апеляція до так званих «добрих звичаїв», що розширює межі суддівського розсуду. У ЦКН широко застосовуються відсильні норми, що на думку законодавця дозволяє уникнути повторень, але ускладнює оглядовість правових положень і вимагає застосування спеціальної техніки одержання висновків й оцінок.

ЦКН складається з п’яти книг, що складаються з розділів, деякі з яких діляться на титули й підтитули, глави й підглави, і включає 2385 параграфів. Важливе значення при тлумаченні норм ЦКН приділяється й заголовкам його складових частин.

Книга перша ЦКН «Загальна частина» (параграфи 1-240) регламентує правове становище суб’єктів цивільного права, у тому числі положення про суб’єктивні права, про волевиявлення, про угоди.

Книга перша включає сім розділів: 1) «Особи»; 2) «Речі, тварини»; 3) «Угоди»; 4) «Строки»; 5) «Позовна давність»; 6) «Здійснення прав, самозахист, самодопомога»; 7) «Забезпечення інтересів».

Книга друга ЦКН «Зобов’язальне право» (параграфи 241-853) регламентує загальні питання зобов’язань й їхніх окремих видів (у тому числі договірні і позадоговірні) і включає сім розділів: 1) «Зміст зобов’язань»; 2) «Зобов’язання, що випливають із договорів»; 3) «Припинення зобов’язань»; 4) «Відступлення вимоги»; 5) «Переведення боргу»; 6) «Множинність боржників і кредиторів»; 7) «Окремі види зобов’язань».

Книга третя ЦКН «Речове право» (параграфи 854-1296) регламентує відносини по володінню, праву власності й речовим правам і включає сім розділів: 1) «Володіння»; 2) «Загальні приписи про права на земельні ділянки»; 3) «Власність»; 4) «Сервітути»; 5) «Переважне право купівлі»; 6) «Обтяження земельної ділянки»; 7) «Іпотека, земельний борг, рентний борг».

Книга четверта ЦКН «Сімейне право» (параграфи 1297-1921) містить норми, що регулюють відносини у зв’язку з укладенням шлюбу й у зв’язку з спорідненням, і включає три розділи: 1) «Цивільний шлюб»; 2) «Споріднення»; 3) «Опіка, кураторство, піклування».

Книга п’ята ЦКН «Спадкове право» (параграфи 1922-2385) регламентує відносини у зв’язку з переходом майна після смерті особи до його спадкоємців і включає дев’ять розділів: 1) «Спадкування»; 2) «Правове становище спадкоємців»; 3) «Заповіт»; 4) «Договір про спадкування»; 5) «Обов’язкова частка»; 6) «Позбавлення права спадщини у зв’язку з негідною поведінкою»; 7) «Відмова від спадщини»; 8) «Свідоцтво про право спадкування»; 9) «Купівля спадкової маси».

Як й інші федеральні закони, ЦКН має переваги перед законами окремих Земель, що відповідає ст. 31 Основного закону - Конституції ФРН.

За ступенем свого міжнародного впливу ЦКН поступається кодексу Наполеона (ЦКФ). Однак, як зразок для власної кодифікації, положення ЦКН були сприйняті Японією, Китаєм, Швейцарією, а також рядом країн Латинської Америки (Бразилією, Перу).