3. Власність і речові права

Система речових прав у США в основному повторює англійський зразок. Всі майнові (речові) права прирівнюються до права власності й вважаються лише його різновидами. Серед них розрізняють: право власності, яке розуміють так само як у праві країн континентальної Європи; майнові права по типу прав на чужі речі в романо-германській системі приватного права (застава, сервітути й ін.), довірча власність (так званий траст).

Об’єктами таких прав у США є «речове» (матеріальне) і «безтілесне майно» (об’єкти виключних прав у романо-германській системі). Терміни «рухоме» й «нерухоме» майно застосовуються судами в США для відносин, врегульованих міжнародним приватним правом (тобто за участю іноземного елемента). Всередині країни такого розподілу майна не проводиться. У більшості штатів визнається майно реальне, для захисту якого може бути заявлений позов про відновлення володіння (так званий реальний позов) і персональне – забезпечуване позовом про одержання грошової компенсації (так званий персональний позов).

До реального майна (нерухомості) належить право на земельні ділянки й об’єкти, істотно пов’язані з ними й не відділені від нього (будинки, спорудження, врожай на корені й т.п.), надра під ділянками й повітряний простір до «розумної висоти» над ділянками. Речові права відносно нерухомості можуть надавати можливість володіння нею або не надавати такої можливості (наприклад, право проходу або проїзду через земельну ділянку). Права на нерухомість можуть бути засновані на загальному праві й на праві справедливості.

Все інше майно, крім реального (нерухомого), є персональним (рухомим). Персональне майно поділяється на реальні рухомості (оренда) і персональні рухомості. Персональні рухомості можуть бути речами у володінні, тобто матеріальними, речовими об’єктами, і речами у вимозі, до числа яких відносять «безтілесні об’єкти» (грошові вимоги, виключні права).

Цінними паперами в праві США можна вважати так звані «оборотні інструменти (документи)»: векселі, чеки, пайові свідоцтва компаній, облігації на пред’явника й ін. Для них властивий полегшений порядок передачі й незалежність прав їхнього власника від прав його попередника.

Правовими наслідками поділу речей на рухомі і нерухомі є відмінності у виникненні й припиненні права власності на них. Передача речових прав на нерухомість повинна відбуватися в письмовій формі документа за печаткою й відповідати іншим вимогам, установлюваним законами штатів. У більшості штатів письмова форма документа за печаткою повинна також підтверджуватися нотаріусом або уповноваженою посадовою особою. В окремих штатах до цих вимог додається необхідна реєстрація вищевказаних документів у спеціальних реєстрах. Угоди з рухомими речами не вимагають дотримання особливих формальностей.

Право власності виділяється Конституцією США в якості одного з основних і тому підлягає особливому захисту. Позбавлення особи її власності не може бути здійснено інакше, як у порядку належного судового розгляду (14 виправлення до Конституції США).

Зміст поняття «право власності» у судовій практиці й доктрині дається через характеристику правомочностей власника. Ці правомочності визначаються залежно від виду майна, тому право власності на те або інше майно відрізняється за своїм змістом. До числа правомочностей власника, зокрема, належать:

• право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю (панування) над річчю;

• право особистого використання речі;

• право управління, що дозволяє визначати суб’єкта й спосіб використання речі;

• право на одержання доходів від речі;

• право на відчуження, знищення, споживання речі;

• правову гарантію від вилучення (експропріації) речі;

• право на передачу речі третім особам;

• право на безстрокове володіння річчю. Виділяються також й інші правомочності.

Право виняткового фізичного контролю (панування) над річчю являє собою так зване юридичне володіння. Розрізняють також фактичне володіння, право на володіння й протиставлене володіння. Фактичне володіння можливо в осіб, які мають річ фізично, але позбавлені права панування над річчю. Право на володіння виникає в третіх осіб на підставі договору або іншій підставі й надає цим особам захист навіть від власника (тримання). Протиставлене володіння нерухомістю визнається за особою, яка стверджує про наявність свого права на це майно.

Набуття права власності можливо шляхом первісних і похідних способів, які розрізняють залежно від відсутності або наявності правонаступництва.

Право власності виникає спочатку (вперше) в повному обсязі без правонаступництва, у результаті:

• виробництва;

• переробки (специфікації) речі, з’єднання (змішування) і збільшення речей;

• давності володіння (набувальної давності);

• придбання плодів і доходів.

Власникові земельної ділянки належать зведені на ньому будівлі, споруди й посаджені рослини, оскільки вони пов’язані із цією ділянкою, якщо не доведено іншого. Право на річ, отриману в результаті переробки (специфікації) чужого матеріалу, визначається залежно від співвідношення цього матеріалу й виготовленої (специфікованої) речі. Якщо вартість такої речі вище вартості матеріалу, то власником визнається її виготовлювач, якщо нижче – власник матеріалу, що зобов’язаний у такому випадку оплатити роботу.

Також допускається набувальна давність як підстава виникнення права власності на нерухомість в силу закінчення 5‑20 років залежно від законодавства конкретного штату. Рухоме майно не може бути набуто на підставі давності володіння.

Похідним способом вважається набуття права власності в результаті правонаступництва, що залежить від обсягу повноважень попереднього власника. Воно можливо як в результаті вчинення угод і укладення договорів, тобто з волі попереднього власника, так й всупереч волі останнього (наприклад, у випадку націоналізації).

Захист права власності здійснюється в цивільному праві США позовами із заподіяння шкоди (з деліктів), а також судовими наказами, які видаються відповідно до права справедливості.

При задоволенні позовів з деліктів (правопорушень), названих "позовами із гріха", власникові, як правило, присуджується тільки грошова компенсація понесених збитків. За допомогою судового наказу порушник також може бути вигнаний (виселений) власником шляхом застосування останнім сили (примусу) в розумних межах. У точному значенні слова ці позови є не стільки власницькими, скільки володільницькими (тобто спрямованими проти порушення володіння).

Права власника, не поєднані з позбавленням володіння, одержують захист за допомогою позовів із заподіяння незручностей. Такі позови пред’являються проти перешкод, занепокоєнь або інших незручностей в користуванні земельними ділянками або сервітутами (наприклад, проти заподіяння істотної шкоди діями із сусідньої ділянки). Такі позови вправі пред’являти й невласник, який довів наявність у нього підстав на володіння майном.

Обмеження права приватної власності допускається на користь публічного або суспільного інтересу. Якщо при цьому буде допускатися відчуження власності, то лише на умовах справедливого відшкодування.

Припинення права власності може відбуватися: з волі власника шляхом передачі цього права іншим особам; у результаті споживання або знищення майна; при переробці речі або з об’єктивниз і незалежних від волі власника причин (наприклад, при загибелі майна в результаті стихійного лиха, при націоналізації майна, при втраті речі).

Права на чужі речі мають своєю підставою закон, договори, а також регламентуються й судовою практикою.

Застава – найпоширеніше речове право на чужі речі, виступає одним зі способів забезпечення виконання зобов’язань. Можлива застава рухомих речей і застава нерухомості, допускається застава майнових прав. Застава рухомих речей з передачею їх у володіння кредиторові аналогічний інституту застави в романо-германській системі приватного права. Кредитор вправі утримувати заставлену річ до повного погашення основного боргу, відсотків по ньому й витрат. У випадку несплати кредитор може звернутися до суду і вимагати продажу заставленої речі для задоволення своїх вимог. Застава виникає на підставі договору або норм закону. Сторони можуть передбачити право користування заставодержателя закладеним майном і виникаючими по ньому правами. Схоронність заставленого майна повинна забезпечуватися заставодержателем на умовах розумної дбайливості. Допускається наступна застава майна заставодержателем, якщо це не обмежить права заставодавця. Як правило, при заставі відбувається передача його предмета кредиторові, що, однак, може мати й умовний характер (наприклад, передача товаророзпорядчих документів).

Застава нерухомості в праві США розуміється як юридичний засіб, що дозволяє боржникові передати кредиторові речове право як забезпечення платежу, і в основному регламентований так само як й в Англії. Відносини у зв’язку з іпотекою регламентуються в США законодавством штатів, як правило, у вигляді глав, що включаються у звід законів штату. Норми про іпотеку містяться й у федеральних законах «Про федеральний банк внутрішніх позик» 1932р., «Про Іпотечну корпорацію Федерального банку внутрішніх позик» 1970р., «Про розвиток житлового будівництва й комунального господарства» 1977р., «Про обнародування іпотеки будинків» 1975р. й ін. Іпотекою вважається надання майна для забезпечення грошових зобов’язань або зобов’язань, що мають грошову оцінку, без фактичної передачі цього майна кредиторові. Така застава подібна з поняттям іпотеки в праві країн континентальної Європи. Однак в окремих штатах на підставі загального права іпотекою також називається перехід права власності на майно, що є її предметом (у тому числі й рухоме). Така застава відбувається у формі укладеної сторонами фідуціарної (тобто заснованої на довірі) угоди, за якою кредиторові тимчасово надається право власності на передану річ (так звана застава з уступкою титулу). Кредитор за такою угодою має право користування закладеною річчю до моменту виконання боржником основного зобов’язання, після чого зобов’язаний повернути титул власника заставникові. В окремих штатах кредитор також зобов’язаний передати заставникові всі отримані доходи від використання переданого в заставу майна, в інших – оплачувати за рахунок таких доходів податки й збори, установлені у відношенні переданого в заставу майна. Якщо основне зобов’язання не було виконано у встановлений строк, за кредитором остаточно визнається право власності на передане в заставу майно. Залежно від законодавства окремих штатів, це можливо або в силу самого факту невиконання, або в результаті пред’явлення позову про позбавлення боржника права викупу.

Загальним для правової регламентації іпотеки у всіх штатах є:

• визнання іпотеки не тільки речовим правом, але й способом забезпечення зобов’язань;

• акцесорний характер іпотеки стосовно основного зобов’язання;

• можливість виконання основного зобов’язання не тільки боржником, але й іншими особами (якщо інше не обумовлено угодою сторін).

Вимога про спеціальну реєстрацію договору іпотеки не є безумовною і не впливає на дійсність цього договору. Реєстрація здійснюється в спеціальних органах графств за місцем перебування переданого в іпотеку майна. По даті здійснення реєстрації засвідчується пріоритет конкретної іпотеки.

Сервітутом визнається обтяження, що слугує законним обмеженням повноважень власника однієї земельної ділянки (так званої «земельної ділянки, що служить») на користь власника іншої ділянки (так званої «пануючої земельної ділянки»), яке не супроводжується передачею володіння. Зміст цього правового інституту регламентується в США судовою практикою.