9. Сімейне право

Джерелом правового регулювання сімейного права в Англії є Закон про шлюб 1949 р., Закон про реформу сімейного права 1949 р., Закон про визнання шлюбу недійсним 1971 р., Закон про майнові відносини чоловіка й жінки 1973 р., Закон про реформу сімейного права 1987 р. й ін.

Поняття шлюбу в законодавстві Англії не дається, у літературі, присвяченій дослідженню сімейного права виходять із уявлення про шлюб як цивільного договору, що з’єднує чоловіка й жінку для спільного життя й взаємного надання підтримки й допомоги під керівництвом чоловіка, глави родини.

Укладення шлюбу може відбуватися як у цивільній, так й релігійній формі, фактичні шлюби не визнаються.

Укладенню шлюбу повинно передувати публічне оголошення, або одержання дозволу від церкви або від органів, що здійснюють реєстрацію шлюбу. Щоб одержати такий документ, наречені, які вступають у шлюб, дають клятву в церкві або присягу в органах, що здійснюють реєстрацію шлюбу про те, що відсутні перешкоди до шлюбу. Публікація й дозволи дійсні протягом певного строку (від місяця до року).

Умовами укладення шлюбу є: належність вступаючих у шлюб до різних статей, досягнення сторонами шлюбного віку (16 років для чоловіка й жінки), наявність добровільної згоди вступаючих у шлюб і згоди батьків кожного з неповнолітніх, відсутність споріднення або свояцтва між подружжями (кровозмішення), а також нерозірваного шлюбу, укладеного раніше (двошлюбності). Вступаючі в шлюб особи не повинні страждати душевними захворюваннями. При порушенні умов укладення шлюбу він може бути визнаний недійсним (оспорюваним або заперечним залежно від виду порушення).

Правовідносини між подружжями пов’язані з реалізацією ними прав й обов’язків майнового й особистого характеру.

Режим майна чоловіка й дружини може бути договірним, тобто заснованим на укладеному ними шлюбному договорі й законним, тобто встановленим безпосередньо в законі (легальний режим). В Англії в якості легального встановлено режим роздільності майна чоловіка й дружини. Майно, придбане подружжям до вступу в шлюб, отримане ними під час шлюбу в дарунок, у спадщину або придбане на власні кошти, визнається роздільною власністю кожного з подружжя. Судом може бути визнано за чоловіком право на частину майна, йому не належного. У загальній власності чоловіка й дружини перебувають житлові будинки. Чоловік зобов’язаний утримувати дружину, надаючи їй їжу, одяг, житло й ін. Дружина зобов’язана матеріально допомагати непрацездатному чоловіку, якщо має достатні для цього кошти.

Особисті немайнові відносини чоловіка й дружини будуються на засадах взаємної згоди, зі спільним вирішенням проблем (наприклад, при виборі місця проживання). Вибір подружжями прізвища здійснюється кожним з них самостійно.

Правовідносини між батьками й дітьми можуть носити майновий (взаємне утримання й ін.) і особистий (обов’язок по вихованню дітей, здійснення так званої охорони дитини й ін.) характер.

Походження дитини від чоловіка й дружини передбачається. Дитина визнається закононародженою у випадку вступу батьків у шлюб після її народження (Закон 1959 р.). Можливість добровільного встановлення батьківства дитини на підставі заяви батька законом не встановлена. Узаконити батьківство можливо шляхом подачі позову до суду. Можливо судове встановлення батьківства шляхом пред’явлення відповідного позову.

Усиновителем може бути особа, що досягла 25 років, різниця у віці між ним й усиновленим законом не визначена.

Припинення шлюбу відбувається у випадку смерті одного із подружжя або в результаті розлучення, здійсненого в законному порядку.

Підставою для розлучення є непоправний розпад шлюбу. Ця обставина може бути встановлена на підставі: доведеної подружньої зради, що тягне неможливість спільного проживання; такої поведінки одного з подружжя, що унеможливлює спільне життя; залишення одним з подружжя родини, що триває два роки й більше; роздільного проживання подружжя два роки й більше при їхній згоді розірвати шлюб. Якщо один із подружжя не дає своєї згоди на розлучення через тривалий розпад спільного життя, то при роздільному проживанні в п’ять років і більше інший подружжя вправі розірвати шлюб. Шлюб розривається в судовому порядку, з вжиттям попередніх заходів щодо його збереження й не раніше трьох місяців після подачі заяви про розірвання.

Наслідком розірвання шлюбу є припинення особистих і майнових правовідносин між подружжями на майбутнє, припинення обов’язку утримання, за винятком установлених законом випадків.