8. Спадкове право

Спадкове право Англії відрізняється від спадкового права країн континентальної Європи. Права й обов’язки спадкодавця переходять не до спадкоємців, а шляхом спеціальної судової процедури до так званого «особистого представника» спадкодавця (адміністратора). Адміністратор зобов’язаний забезпечити за рахунок залишеної спадщини погашення боргів померлого, оплатити податки й погасити інші зобов’язання спадкодавця й тільки після цього передати спадкоємцям частину, що залишилася. До числа джерел спадкового права належать: Закон про заповіти 1837 р., Закон про адміністрування спадщин 1925 р., Закон про спадщину осіб, які не залишили заповіти 1952 р., Закон про спадкування 1975 р. й ін.

Спадкування можливо за одностороннім наказом спадкодавця на випадок смерті (тобто за заповітом) і в порядку, встановленому законом.

Спадкування за заповітом – це одностороння угода (дія) спадкодавця, вчинена у встановленій законом формі, що виражає його волевиявлення щодо юридичної долі його майна після його смерті і яку він може скасувати. Допускаються спільні (що виражають волю декількох осіб) і взаємні (що містять взаємні зобов’язання декількох осіб по відношенню один до одного) заповіти. Заповіт повинен бути складений в письмовій формі, підписаний спадкодавцем (або зазначеною ним особою), засвідчений підписами двох або більше свідків. Закон не вимагає власноручного написання заповіту. Він може бути машинописним або написаною іншою особою. Можливе оформлення заповіту у вигляді тайнопису (криптограми) і поєднання рукописного й машинописного текстів. Наступні зміни заповіту розцінюються як новий заповіт. Вступ заповідача в шлюб припиняє дію заповіту. Розлучення заповідача тягне втрату юридичної сили положень заповіту про спадкування подружжям заповідача, якщо інше не визначено в самому заповіті. Спадкодавцем може бути особа з 18 років, що перебуває в здоровому розумі та виражає свою волю вільно (тобто не перебуває під впливом насильства, погрози, обману, помилки). Як спадкоємець може бути будь-яка обрана спадкодавцем особа. З 1938 р. свобода заповіту обмежена на користь подружжя, який пережив, неповнолітніх і непрацездатних дітей, які можуть просити суд призначити їм «розумне» утримання зі спадкового майна. З 1975 р. такими ж правами наділений і колишній подружжя заповідача, якщо він не вступив в інший шлюб, а також його діти (включаючи ще не народжених). Заповіт в цілому й в частині може бути скасовано або змінено спадкодавцем складанням нового заповіту, знищенням його тексту, вилученням депонованого заповіту. Він може бути визнаний недійсним при недотриманні встановленої форми або пороків волі заповідача (тобто перешкод до вільного вираження його волі).

Спадкування за законом здійснюється за відсутності заповіту. Законом 1925 р. й актами Парламенту 1925, 1952 р. визначено коло осіб, які вправі в цьому випадку одержати майно померлого. Подружжя спадкодавця має істотні переваги перед іншими спадкоємцями. Йому належить виключне право на предмети домашнього побуту. Частка подружжя, що пережив, у спадщині при наявності низхідних родичів спадкодавця (дітей, онуків і т.д.) повинна бути не менш фіксованої грошової суми в розмірі 40 000 фунтів стерлінгів. Крім того, він одержує в довірче управління 1/2 частина іншого майна. Інша половина спадщини належить низхідним родичам спадкодавця. Коли в спадкодавця немає низхідних родичів, але живі його батьки, брати або сестри, частка подружжя, що пережив, складе 85 000 фунтів стерлінгів й 1/2 частина іншого майна. Частина, що залишилася, належить зазначеним особам у наступному порядку: батькам спадкодавця, або при їхній відсутності, братам і сестрам, або при їхній відсутності дідові й бабці, або при їхній відсутності тіткам і дядькам спадкодавця. Якщо вартість майна менш зазначеної суми або немає нікого із зазначених родичів, то подружжя, що пережив, одержує все майно. Якщо немає подружжя, що пережив, спадщину одержують низхідні родичі, а при їхній відсутності - інші родичі у встановленій законом черговості, причому наявність попередньої черги виключає закликання до спадкування всі наступні. Спадкоємцями другої черги є батьки спадкодавця, третьої - його повнокровні брати й сестри, четвертої - неповнокровні брати й сестри, п’ятої - діди й бабки, шостий - повнокровні дядьки й тітки, сьомий – неповнокровні дядьки й тітки.