7. Зобов’язання із заподіяння шкоди

Зобов’язання із заподіяння шкоди (делікти) спрямовані на вирішення проблеми відшкодування збитків, заподіяних потерпілому неправомірними діями заподіювача шкоди. Це відшкодування відбувається за рахунок останнього.

Відповідальність у деліктних відносинах регулюється в основному численними прецедентами й лише деякі її питання регламентовані законами. Позови із заподіяння шкоди становлять переважну частину заявлених вимог, причому їхня складність і розмір позовних сум постійно зростає.

Загального поняття цивільного правопорушення (делікту) англійське право не встановлює, але існує велика кількість описаних фактичних складів різних видів деліктів (так звана система сингулярних деліктів). Можливість одержати судовий захист залежить від наявності такого складу, обумовленого судовими прецедентами й деякими законами. Класифікувати всі склади досить складно через їхню фрагментарність і розходження в колі відносин. Найбільш важливими є:

• заподіяння шкоди особі або рухомому й нерухомому майну (неправомірне привласнення рухомого майна й неправомірне утримання рухомого майна);

• дії, що створюють утруднення або перешкоди в користуванні майном приватній особі (так звана приватна шкідливість) і занепокоєння, заподіювані невизначеному колу осіб (так звана публічна шкідливість).

Шкода є головною умовою виникнення деліктних зобов’язань. У випадках, коли потерпілому не була заподіяна реальна шкода, можливе стягнення так званої «номінальної шкоди» (найчастіше - 2 фунтів стерлінгів), що підтверджує факт порушення його прав.

Шкода може бути майновою (матеріальною) – посягання на права й інтереси майнового порядку потерпілого, і немайновою (моральною) – посягання на нематеріальні блага, заподіяння фізичних або моральних страждань потерпілому. Моральна шкода допустима в англійському праві не тільки у випадку зобов’язань із деліктів, але й при порушенні договірних зобов’язань. Наприклад, коли таке порушення спричинило заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (у тому числі по договорах перевезення пасажирів) або завдало шкоди його діловій репутації.

З урахуванням причинного зв’язку між протиправною дією (бездіяльністю) заподіювача шкоди й наслідками, що наступили, не підлягає відшкодуванню так звана "віддалена" шкода (тобто, що настала в силу віддалених наслідків делікту). Шкода повинна бути передбачувана у досліджуваних обставинах «розумною людиною».

У більшості випадків однією з підстав (умов) деліктної відповідальності є вина заподіювача шкоди (у формі умислу або недбалості). Обов’язок доказування вини лежить на потерпілій стороні. При визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, враховується й вина самого потерпілого. Загальне право й законодавство передбачають випадки відповідальності незалежно від наявності вини (сувора відповідальність). Наприклад, у випадку заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що перебуває на ділянці його власника (судовий прецедент у справі Р. Флетчера 1968 р.). Без вини є й відповідальність виробника за шкоду, заподіяну недоліками його товару споживачеві.

Звільняє від деліктної відповідальності наявність обставин непереборної сили, а також обумовленість настання шкоди поведінкою третіх осіб або винними діями потерпілого.