12. Сімейне право

Джерелом правового регулювання сімейного права у ФРН є книга четверта ЦКН, а також Закон про шлюб 1946 р. з наступними змінами, Закон про усиновлення 1976 р., Перший закон про реформу шлюбного й сімейного права 1976 р., Закон про рівноправність чоловіка й дружини в області цивільного права 1957 р. й інші закони.

Поняття шлюбу в законодавстві ФРН не дається. У літературі, присвяченій дослідженню сімейного права, виходять з трьох основних уявлень про шлюб: шлюб-договір (цивільно-правова угода сторін), шлюб-статус (який набувається суб’єктами в результаті здійснення встановлених законом дій), шлюб-партнерство (тобто союз двох рівноправних і незалежних осіб).

Укладення шлюбу має відбуватись в цивільній формі, тобто в ході певної церемонії за участю як самих осіб, що вступають у шлюб, так і повнолітніх свідків (§ 1317 ЦКН). Укладенню шлюбу має передувати публічне оголошення, тобто офіційне повідомлення про майбутній шлюб, на підставі якого до завершення церемонії укладення шлюбу можуть бути заявлені заперечення проти цього.

Умовами укладення шлюбу є: приналежність майбутніх подружжя до різних статей, досягнення сторонами шлюбного віку в 18 років, наявність добровільної згоди на вступ у шлюб (§ 1317 ЦКН). Не повинно бути перешкод до шлюбу. Зокрема, заборонено укладати другий шлюб, якщо перший не розірвано (§ 1309 ЦКН), заборонені шлюби між родичами третього ступеня, тобто між дядьком і племінницею, тіткою й племінником. При порушенні умов укладення шлюбу він може бути визнаний недійсним (нікчемним або заперечним залежно від виду порушення).

Правовідносини між подружжям пов’язані з реалізацією ними прав й обов’язків майнового й особистого характеру.

Режим майна чоловіка й дружини може бути договірним, тобто встановленим на підставі укладеного ними шлюбного договору й законним, тобто встановленим безпосередньо в законі. В якості законного у ФРН встановлений режим так званої «умовної спільності» майна чоловіка й дружини або режим «спільності приросту». Все майно чоловіка й дружини перебуває в їхній роздільній власності, а у випадку розлучення чоловік і дружина мають право на половину від вартості приросту майна, тобто різниці між вартістю їхнього майна на момент укладення шлюбу й на момент його розірвання. Чоловік і дружина зобов’язані взаємно утримувати один одного.

Особисті немайнові відносини чоловіка й дружини повинні будуватися на засадах взаємної згоди та спільного вирішення ними всіх проблем (наприклад, при виборі загального прізвища, визначенні місця проживання).

Правовідносини між батьками й дітьми можуть носити майновий (взаємне аліментне утримання й ін.) і особистий (здійснення так званої батьківської влади, обов’язку по вихованню дітей й ін.) характер.

Походження дитини від чоловіка й дружини припускається. У випадку смерті батька дитина вважається народженою у шлюбі, якщо народилася протягом 302 днів після цього (§ 1592 ЦКН). Дитина визнається закононародженою у випадку вступу батьків у шлюб після її народження (§ 1719 ЦКН).

Допускається добровільне встановлення батьківства дитини на підставі заяви батька (§ 1723, 1724 ЦКН) і судове встановлення батьківства шляхом пред’явлення відповідного позову.

Усиновителем може бути особа, що досягла 25 років, з різницею у віці між ним й усиновленим в 18 років (§ 1744, 1745 ЦКН). Усиновлювана дитина повинна виразити свою згоду на всиновлення.

Припинення шлюбу відбувається у випадку смерті одного із подружжя, оголошення його померлим в результаті безвісної відсутності або в результаті розлучення.

Підставою для розлучення є остаточний і непоправний розпад шлюбу, що підтверджується відсутністю спільного проживання подружжя (не менш року) без перспективи його відновлення й за умови взаємної згоди на розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя не дає на це своєї згоди, то при роздільному проживанні в три роки й більше інший з подружжя вправі розірвати шлюб. Шлюб розривається в судовому порядку, з обов’язковим представництвом адвокатами інтересів сторін під час процесу.

Наслідком розірвання шлюбу є припинення правовідносин між подружжям, якщо не встановлені обов’язки чоловіка й жінки з питань виховання дітей, розподілом подружнього майна, надання утримання колишньому подружжю.