11. Спадкове право

Загальна характеристика. Спадкове право врегульоване в ЦКН дуже детально. Йому присвячена книга 5 ЦКН, що містить близько 500 параграфів.

Спадкуванням є перехід майна померлої особи (спадкодавця) до однієї або декількох осіб (спадкоємців) (§ 1922 ЦКН). Майном (спадщиною) є сукупність всіх активів і пасивів померлої особи. Спадкування можливе за одностороннім розпорядженням спадкодавця на випадок смерті (тобто за заповітом) і в порядку, встановленому законом.

Спадкування за заповітом – це односторонній правочин, вчинений у встановленій законом формі, що виражає волевиявлення спадкодавця щодо юридичної долі його майна після смерті (§ 1937 ЦКН). Заповіт може бути складено власноручно, із посвідченням у нотаріуса (або в прирівняному до цього порядку) або бути таємним (§ 2231, 2232 ЦКН). Спадкодавцем може бути особа, яка досягла 16 років (§ 2229 ЦКН). Спадкоємцем може бути будь-яка обрана спадкодавцем особа. При порушенні інтересів батьків, одного з подружжя й низхідних прямих родичів у заповіті, вони вправі претендувати через суд на обов’язкову частку, яка складає 1/2 від належної їм за законом (§ 2303 ЦКН). Особа може успадкувати всі права й обов’язки спадкодавця (спадкоємець у власному розумінні цього слова), або тільки частину майнових прав (відказоодержувач).

Заповіт в цілому й в частині може бути скасовано або змінено спадкодавцем шляхом складання нового заповіту, а також знищенням або зміною заповіту з наміром його скасувати (§ 2255 ЦКН). Він може бути визнаний недійсним при встановленні помилки, погрози, інших протиправних дій, у випадках визнання шлюбу недійсним або розірваним після смерті спадкодавця.

Цивільному праву ФРН відомий так званий договір про спадкування, за яким спадкодавець з однієї сторони й одна або декілька осіб – з іншої укладають угоду про долю майна спадкодавця після його смерті (§ 2274-2302 ЦКН). На відміну від заповіту, договір про спадкування набуває чинності з моменту його укладення й не може бути розірваний в односторонньому порядку.

Спадкування за законом відбувається за відсутності заповіту. Законом визначено коло осіб, які вправі в цьому випадку одержати майно померлої особи (§ 1924-1929 ЦКН). Вони успадковують в певній черговості, причому наявність попередньої черги виключає закликання до спадкування всі наступні черги. Спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця, які успадковують у рівних частках. Спадкоємцями другої черги є батьки спадкодавця і їхні нащадки, третьої - бабуся й дідусь спадкодавця і їхні нащадки, четвертої - прабаба й прадід спадкодавця, п’ятої й наступних - віддалені родичі спадкодавця і їхні нащадки. Одне із подружжя, яке пережило спадкодавця, успадковує як законний спадкоємець зі спадкоємцями першої черги 1/4 частини, зі спадкоємцями другої черги - 1/2 частини спадкового майна.

Перехід спадкового майна відбувається з моменту смерті спадкодавця й не передбачає його спеціального прийняття спадкоємцем (§ 1947 ЦКН). Прийняття спадщини виключає наступну відмову від неї й тягне відповідальність за боргами спадкодавця. Обмежити цю відповідальність спадкоємець може, установивши управління спадщиною або відкривши конкурс (§ 1975 ЦКН). Спадкоємець вправі в письмовій формі з нотаріальним посвідченням відмовитися від спадщини, у тому числі й на користь іншої особи (§ 2350 ЦКН) протягом шести тижнів з моменту, коли він довідався про своє право на спадщину.