7. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань

Невиконання або неналежне виконання договору тягне настання несприятливих наслідків для сторони-порушника. Такими наслідками можуть бути примушення до виконання в натурі (тобто реалізація мети договору) або сплата певної грошової компенсації.

Поняття й підстави відповідальності за порушення зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язань (невиконання або неналежне виконання) являє собою обов’язок сторони-порушника відшкодувати грошима збитки, заподіяні цим порушенням. Компенсація втрат повинна замінити потерпілій стороні належне виконання договору. В силу цього відшкодовуються не тільки заподіяні реальні збитки (збитки й втрати), понесені кредитором, але й також упущена вигода (доходи), яку кредитор розраховував одержати в результаті виконання договору боржником (§ 252 ЦКН). Цивільне право ФРН не передбачає компенсації моральної шкоди у випадку порушень договірних зобов’язань, відшкодовується тільки матеріальні збитки. Законодавством встановлені також спеціальні правила, що регламентують відшкодування збитків при порушенні окремих договорів.

Для настання відповідальності необхідна наявність вини боржника у формі умислу або недбалості (§ 276 ЦКН). Навмисним вважається свідома й бажана дія. Недбалою визнається особа, яка зневажає звичайною в обороті добросовісністю. Недбалість може бути грубою й легкою (§ 277 ЦКН).

Поняття вини ЦКН не містить. Воно вироблено доктриною й судовою практикою. Для встановлення винуватості особи в порушенні зобов’язання суд з’ясовує, чи проявила особа достатню міру добросовісності і обережності, яка б відповідала звичаям цивільного обороту і добросовісності (дбайливості) гарного хазяїна. Однак такий абстрактний критерій характерний лише для зобов’язань, що мають оплатний характер. Для зобов’язань безоплатних (наприклад, договорів зберігання або доручення) критерієм є той ступінь дбайливості (добросовісності), що особа проявляє у власних справах.

Відповідальність і виконання зобов’язання в натурі. Відшкодування збитків є вторинним, остільки неможливо виконання зобов’язання в натурі або кредитор втратив інтерес до такого виконання (§ 326 ЦКН).

Обставини, що звільняють від відповідальності. Для звільнення від відповідальності боржнику потрібно довести відсутність своєї вини. Сторони вправі включити в договір умову, яка звільняє від відповідальності при наявності недбалості, але бути звільненим від відповідальності за наявності вини у формі умислу неможна (абз. 2 § 276 ЦКН). У більшості випадків боржник для обґрунтування своєї невинуватості в порушенні зобов’язання доводить наявність обставин, які перешкоджають виконанню й тому звільняють його від відповідальності.

Судовою практикою вироблене поняття випадку й непереборної сили як подій, що відбуваються незалежно від волі особи, яка порушила зобов’язання, і звільняє його від відповідальності (§ 275 ЦКН). Ознаками випадку є його непередбачуваність і його неминучість. Не мають значення надзвичайність або розміри події, яка сталася, і її зовнішній стосовно боржника характер. У деяких випадках боржник буде нести відповідальність навіть при наявності випадку. Наприклад, при простроченні виконання боржником (§ 287 ЦКН).

У цивільному праві ФРН непереборна сила визначається як кваліфікований випадок і для її визначення також враховуються непередбачуваність і неминучість. Однак непереборна сила має зовнішній характер стосовно боржника (наприклад, землетрус, повінь або інше стихійне лихо, а не небезпечний характер діяльності підприємства-боржника), що й відрізняє її від простого випадку. Іншою ознакою непереборної сили є її надзвичайність.

Звільнення від відповідальності боржника згідно § 275 ЦКН може мати місце, якщо виконання стало неможливим з обставин, за які боржник не відповідає, і якщо такі обставини настали після виникнення зобов’язання (наступна неможливість виконання).