2. Критерії розмежування зарубіжного публічного й приватного права

Загальновизнаним є уявлення, що поділ права на публічне й приватне було введено римським юристом Ульпіаном. Публічним є право, що відноситься до положення римської держави, а приватне належить до користі окремих осіб. Такий розподіл був сприйнятий правом континентальної Європи в період розвитку приватновласницьких відносин епохи буржуазних революцій. До публічного права належить конституційне, адміністративне, кримінальне й фінансове право. До приватного права належить сімейне, цивільне й торговельне право, а також із застереженнями транспортне, трудове право. Правова система Англії й США такого розподілу не підтримує, хоча в правовій доктрині цих країн ці поняття вживаються.

Основними правовими галузями приватного права є цивільне (включаючи сімейне) і торговельне право, що відокремилося від нього. Торговельне право склалося під час появи нових капіталістичних відносин, які вимагали особливого правового регулювання. Цьому сприяв і становий характер суспільства. У результаті виникло так зване дуалістичне регулювання приватноправових відносин: цивільним і торговельним правом. Французька буржуазна революція усунула становий розподіл, але дуалістичне регулювання в приватному праві Франції збереглося. Дуалізм у регулюванні приватноправових відносин властивий і правовій системі Німеччини.

Цивільне право зарубіжних країн характеризується наступними основними положеннями:

• його норми мають загальний характер і застосовуються, оскільки немає відповідних норм торговельного права;

• воно в більшій мірі зазнає впливу від національних й історичних традицій;

• має більше формальний характер, тобто встановлює підвищені вимоги до форми угод;

• виходить із презумпції безоплатності угод;

• враховує індивідуальні критерії при оцінці поведінки боржника;

• дотримується принципу відповідальності за наявності вини боржника.

Особливості зарубіжного приватного права можуть бути виявлені за допомогою порівняння – аналізу двох або більше правових систем шляхом зіставлення (протиставлення) їхніх окремих аспектів для виявлення спільних та (або) відмінних властивостей. Такий підхід використовує порівняльне правознавство. Вивчення приватного права окремої країни може здійснюватись також й шляхом характеристики найважливіших інститутів її цивільного права без детального порівняння із системами приватного права інших країн. Це дозволяє в стислий термін одержати загальне уявлення про цивільне право окремих зарубіжних країн та здійснити порівняння з набутими знаннями цивільного права України, що може бути корисним у навчальних цілях, особливо особам, які не є професійними юристами.

Тема № 2 джерела цивільного права країн континентальної європи

1. Особливості джерел приватного права країн континентальної Європи

Приватне право країн континентальної Європи кодифіковано. При цьому під кодексом розуміється зведений законодавчий акт, у якому поєднуються й систематизуються правові норми, що регулюють подібні, однорідні суспільні відносини.

Для країн континентальної Європи властивий так званий дуалізм приватного права, що проявляється в існуванні як цивільного, так і торговельного кодексів. Джерела цього кореняться в історичному розвитку права в Середніх століттях. В англо-американському праві подібного дуалізму не існує, воно є загальним і не має розподілу на галузі. Дуалізм приватного права країн континентальної Європи проявляється також й у тому, що торговельне право, формально відокремлено від права цивільного, проте, регулює відносини, що мають приватноправовий характер. Учасники таких відносин рівні по відношенню один до одного й не пов’язані адміністративним або іншим владним підпорядкуванням. Базові інститути торговельного права є цивільно-правовими (суб’єкти, угоди, договірні зобов’язання й ін.).

Основними причинами появи такого дуалістичного поділу в регулюванні подібних суспільних відносин є становий характер феодального суспільства й особливості купецької діяльності. Звичаї й звичаї, прийняті в купецькій діяльності, були відображені в торговельному праві, що відрізнялося від більш консервативного класичного цивільного права. Однак розвиток торгівлі й промисловості вимагав більше гнучкої й динамічної правової матерії, якою й стало торговельне право. У зв’язку з поступовим стиранням у суспільстві станових меж торговельне право у свою чергу також вплинуло на розвиток права цивільного. Згодом відбулося таке з’єднання норм обох галузей приватного права, що окремі країни континентальної Європи (Нідерланди, Італія) усунули цей дуалізм. Але й там, де такий дуалізм приватного права збережений де-юрі (Франція, Німеччина), де-факто некодифіковані норми цивільного й торговельного права мають багато загального й не завжди можна визначити їхній галузевий характер.

Для кодексів країн континентальної Європи властиві:

• добре обміркована розробка норм і принципів права, що поєднується із прагненням полегшити їхнє сприйняття;

• лаконічність і текстуальна ясність;

• єдність предмета регулювання;

• взаємозв’язок і логічна послідовність розміщення розділів і глав, а також послідовність нумерації статей;

• формально офіційний характер законотворчого процесу;

• паритетний характер кодексу й інших законів, що регулюють подібні відносини;

• узгодженість положень кодексу;

• відсутність граничної деталізації, що дозволяє говорити про гнучкість і пристосовність формулювань, а також пояснює «довге життя» класичних кодексів країн континентальної Європи (Франції, Німеччини).

Всі вищевказані ознаки відрізняють класичні цивільні й торговельні кодекси країн континентальної Європи від цивільних (комерційних) кодексів країн з англо-американською правовою системою. Останні являють собою скоріше зводи цивільного й торговельного законодавства, тобто інкорпорації різних законів в один акт (наприклад, цивільний кодекс Каліфорнії, Єдиний торговельний кодекс США).