3. Право власності й інші речові права

Речові права вважаються підвидом абсолютних майнових прав і встановлюються у ФРН винятково законодавством (тобто перелік їх є вичерпним). Такими можуть бути право власності й обмежені права. Останні, у свою чергу, поділяють на права користування (узуфрукт, сервітути, спадкове право забудови, право користування житловими приміщеннями); права розпорядження, названі також правами на чужі речі (застава, іпотека й обтяження земельної ділянки - поземельний і рентний борг); права придбання (переважне право купівлі, право на присвоєння безхазяйної речі й ін.).

Об’єктами речових прав по цивільному праву ФРН є лише матеріальні (тілесні) предмети, тобто речі (§ 90 ЦКН). Зобов’язальні права й нематеріальні блага за деякими виключеннями не регламентуються речовим правом. Окремі права вимоги можуть бути виражені в цінних паперах, тоді перехід права власності на них й їхня застава регламентуються речовим правом (абз. 2 § 935, 1293 ЦКН). Заставне право й узуфрукт визначені в ЦКН як «право на права» (§ 1273-1276, 1067-1084 ЦКН).

Нерухомою річчю ЦКН визнає землю й складові частини земельної ділянки, тобто речі, тісно пов’язані із землею (будівлі, рослини, насіння, висаджені в ґрунт), а також й права, пов’язані із правом власності на земельну ділянку. Все те, що не є нерухомістю, визнається рухомими речами.

Правовими наслідками поділу речей на рухомі і нерухомі є відмінності у виникненні й припиненні права власності на них.

Речове право на нерухомість може виникнути або припинитися тільки за умови занесення його в так звану поземельну книгу (§ 873, 874 ЦКН). Існує презумпція дійсності зробленого в поземельній книзі запису про приналежність нерухомості зазначеній в ній особі. Така особа буде вважатися носієм прав на нерухомість, поки в поземельну книгу не будуть внесені виправлення. При спорі перевага визнається за правом, що раніше зазначено в поземельній книзі.

Угоди з рухомими речами не вимагають спеціальної форми, якщо інше не встановлено законом (наприклад, договір про споживчий кредит повинен бути укладений у письмовій формі).

Поняття й зміст права власності. Право власності – головне речове право, центральний інститут цивільного права Німеччини. ЦКН виходить із концепції єдиного права власності й закріплює цілісність поняття власності. Право власності не є простою сукупністю окремих правомочностей власника. Власник вправі, якщо цьому не перешкоджають приписи закону або права третіх осіб, розпоряджатися річчю за своїм розсудом і відстороняти інших від будь-якого впливу на річ (§ 903 ЦКН). Всі інші особи можуть реалізовувати свої повноваження відносно певного майна тільки в тих межах, які надані їм власником.

Право володіння – надана законом можливість фактичного володіння рухомою або нерухомою річчю. Володіння може бути елементом великої кількості зобов’язальних і речових правовідносин. Цивільне право Німеччини розглядає володіння як самостійний інститут, який регламентовано більш детально, ніж право власності (§ 854-872, 1006 й ін. ЦКН). Відповідно розширена й сфера володільницького захисту. Теоретичною базою, що зробила вплив на цивільне право Німеччини, є теорія Р. Ієринга (так звана об’єктивна теорія володіння). Основним елементом володіння є фактичне здійснення панування над річчю, в якому втілюється також і володільницька воля (§ 854 ЦКН). Володіння може бути безпосереднім й опосередкованим. Безпосереднім володільцем визнається особа, що не тільки «тримає в руках» річ, але й здатна здійснювати панування над нею, не стикаючись із нею (наприклад, власник автомобіля, залишеного на стоянці). Особа, що допускає фактичне володіння річчю іншою особою, вважається опосередкованим володільцем. Для визнання факту володіння річчю необхідний намір створити таке володіння.

Юридичний захист забезпечується самостійним володільцям, тобто управомоченим встановлювати тимчасове володіння іншим особам (несамостійним володільцям). Так, власник, як самостійний володілець речі, вправі передати річ у тимчасове володіння орендаря, заставодержателя й т.і. Несамостійний володілець, якщо йому надане таке право власником, також може передати річ у володіння іншій особі (наприклад, суборендарю або в наступну заставу). У такому випадку буде декілька несамостійних й один самостійний володілець однієї речі. Законом надається охорона всім власникам, незалежно від титулу володіння. Виключення встановлено для осіб, які здійснюють панування над річчю на підприємстві, що належить іншій особі, або в її домашньому господарстві, або в схожих умовах, коли такі особи зобов’язані підкоритися відносно речі вказівкам особи, визнаної власником (§ 885 ЦКН). Для правового захисту володіння, що відповідає вимогам, установленим § 858 ЦКН і судовій практиці, власникам надається можливість захисту шляхом подачі позову або застосування засобів самозахисту (§ 859 ЦКН). Захист надається, у першу чергу, проти позбавлення володіння майном, а також проти здійснення дій, що обмежують володіння або створюють загрозу обмеження в майбутньому (§ 861, 862 ЦКН). Вищевказані дії повинні мати протизаконний характер (§ 858 ЦКН).

Підставами набуття права власності є правочини і юридичні факти, встановлені законом.

Виділяються первісні і похідні способи виникнення права власності, що відрізняються залежно від відсутності або наявності правонаступництва.

У першому випадку право власності виникає в повному обсязі без правонаступництва, у результаті: виробництва, з’єднання, змішання або переробки речей (§ 950 ЦКН), придбання плодів (§ 99, 987-993 ЦКН), збільшення речей (§ 946, 997 ЦКН), присвоєння безхазяйної речі (§ 958 ЦКН).

Підставою виникнення права власності § 937 ЦКН називає також і факт тривалого володіння майном, якщо таке володіння відповідає встановленим законом умовам (набувальна давність). Відповідно до зазначеного параграфа на підставі давності володіння не менш десяти років можна набути право власності лише на рухоме майно. Причому весь цей час фактичний володілець цього майна повинен вважатися добросовісним, тобто він має вважати себе і поводитися як власник і не проявляти грубої необережності. Факт набуття права власності на цій підставі повинен бути встановлений відповідним рішенням суду. У Німеччині встановлена система так званого поземельного запису, за якою власником земельної ділянки й пов’язаною з нею нерухомості визнається особа, занесена в поземельну книгу. Тому набуття права власності на нерухомість в силу факту давності володіння виключено. Однак той, хто внесений у поземельну книгу як власник земельної ділянки, але права власності на цю ділянку не набував, буде вважатися таким що набув таке право власності, якщо внесений запис не був оспорений протягом 30 років, а він володів весь цей час ділянкою як своєю власністю (§ 900 ЦКН).

Похідним способом уважається набуття права власності в результаті правонаступництва, тобто з волі попереднього власника майна на підставі договорів й односторонніх правочинів (наприклад, у результаті купівлі речі або одержання її в спадщину), а тому залежить від обсягу повноважень, що були в попереднього власника.

Захист права власності. При здійсненні своїх правомочностей власник вправі вимагати від всіх інших осіб дотримання його прав і може звернутися за захистом у встановленому законом порядку. Це обумовлено абсолютним характером права власності, що передбачає обов’язок всіх інших осіб «поважати» права власника на його майно й не перешкоджати власникові в здійсненні ним його повноважень. Захист права власності здійснюється в цивільному праві ФРН зобов’язально-правовими й речово-правовими способами.

Зобов’язально-правові способи захисту забезпечують охорону прав власника і його майнових інтересів у відносинах з приводу вчинених ним правочинів і договорів. Крім того, власник, який зазнав збитки в результаті позадоговірного нанесення шкоди його майну, вправі претендувати на компенсацію такої шкоди. Засобами захисту виступають:

позови про відшкодування збитків внаслідок порушення зобов’язань з правочинів і договорів, позови про відшкодування позадоговірної шкоди, позови про повернення безпідставного збагачення.

Захист права власності й окремих правомочностей власника здійснюється відповідно до ЦКН за допомогою речово-правових способів: віндикаційного (§ 985 ЦКН) і негаторного (§ 1004 ЦКН) позовів.

Віндикаційний позов – позов власника, що не володіє майном, до невласника, який володіє чужим майном, про повернення цього майна (§ 985, 1004 ЦКН). У цивільному праві ФРН існує презумпція, що власник рухомої речі вважається її власником (§ 1006 ЦКН). У зв’язку із цим правила витребування власником своєї речі на підставі віндикаційного позову вимагають подання доказів неправомірного володіння річчю відповідачем з боку власника-позивача. Наприклад, подання власником доказів про відсутність підстав володіння річчю відповідачем або доказів недобросовісності володіння річчю відповідачем, який знає про те, що річ була вкрадена, загублена або іншим способом втрачена власником (§ 1006 ЦКН).

Законом передбачаються обмеження при витребуванні речі із чужого володіння. Річ може бути витребувана власником тільки у недобросовісного власника. Таким визнається особа, що заволоділа річчю протиправно, або знає про те, що набуває річ від неуповноваженої на її відчуження особи (наприклад, від зберігача, що протиправно заволодів цією річчю – § 932 ЦКН). Права добросовісного набувача речі захищені законом навіть від вимог неволодіючого власника цієї речі. Добросовісним є набувач, який, діючи без грубої недбалості, не знає про те, що річ не належить відчужувачу (§ 932 ЦКН). Виключення встановлені лише для випадків витребування речей, що вийшли з володіння власника поза його волею; для випадків віндикації грошових знаків і цінних паперів на пред’явника; а також для випадків віндикації речей, придбаних на публічних торгах (§ 932-935 ЦКН).

При витребуванні речі із чужого незаконного володіння власник вправі вимагати також і передачу плодів (доходів) від неї. Добросовісний набувач зобов’язаний передати плоди (доходи) за час, що пройшов з моменту пред’явлення до нього віндикаційного позову. Недобросовісний набувач зобов’язаний передати плоди (доходи) від речі за увесь час неправомірного володіння річчю (§ 987 ЦКН). І той й інший володільці вправі вимагати від власника відшкодувати витрати на утримання речі з часу, коли власникові належать плоди (доходи) від речі (§ 989 ЦКН).

Негаторний позов, тобто позов власника про припинення неправомірних дій, що заважають йому користуватися й (або) розпоряджатися своїм майном, хоча б такі дії й не були пов’язані з позбавленням володіння (наприклад, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою). Власник може вимагати усунення перешкод або заборони на здійснення подібних дій у майбутньому. На відміну від зобов’язально-правових способів захисту прав власника, при пред’явленні негаторного позову не потрібно наявності вини порушника або збитків в результаті його дій.

Обмеження права приватної власності. У ході розвитку суспільних відносин відбулося певне звуження правомочностей власника, а частина правових приписів перейшла із цивільного в адміністративне право. Так, обмежуються права власників перешкоджати діяльності третіх осіб, якщо така діяльність відбувається над або під об’єктом власності на такій висоті або глибині, де закінчується реальний інтерес власника (§ 905 ЦКН). Заборонено забудову на земельних ділянках, розташованих поблизу аеродромів. Права власника тварин обмежені необхідністю дотримання особливих приписів про охорону тварин. Власник у цей час обмежений й в можливості здійснювати зі своїм майном будь-які бажані дії (наприклад, законами земель передбачені вимоги по охороні пам’ятників, що перебувають у власності приватних осіб). Він повинен враховувати права третіх осіб й обмеження закону (§ 903 ЦКН), не зловживати своїм правом (§ 226 ЦКН). Прикладом можуть слугувати нормативні обмеження, що випливають із так званого права сусідства. Власник земельної ділянки не повинен використовувати свої права таким чином, яким може утруднити або перешкодити діяльності розташованих поряд підприємств. Власникові також заборонено вживати заходів, які здатні протидіяти проникненню на його ділянку газу, пари, запаху, диму, тепла, шуму, струсу й інших подібних впливів з інших ділянок, якщо це не обмежує або незначно обмежує його в користуванні своєю ділянкою або обумовлено звичайною експлуатацією стосовно до місцевих умов і розташування іншої ділянки (§ 906 ЦКН).

Припинення права власності може відбуватися з волі власника передачею цього права іншим особам; у результаті споживання або знищення майна; при переробці речі або з об’єктивних і незалежних від волі власника причин (наприклад, при загибелі майна в результаті стихійного лиха).

Речові права на чужі речі, як правило, мають своєю підставою відповідні договори.

Застава – найпоширеніше речове право на чужі речі, виступає одним зі способів забезпечення виконання зобов’язань, і внаслідок широкого поширення в цивільному обороті досить докладно регламентується цивільним правом Німеччини (§ 1113-1191, 1204-1273 ЦКН). Допускається як застава рухомих речей (заклад), так і застава нерухомості (іпотека). При закладі рухомі речі обов’язково передаються у володіння заставодержателя (§ 1205 ЦКН). Іпотека встановлюється в нотаріальній формі (абз. 1 § 873 ЦКН) і заноситься в поземельну книгу. Іпотека може бути оборотною й забезпечувальною. Для оформлення оборотної іпотеки видається заставне свідоцтво, а для оформлення забезпечувальної іпотеки (інакше іменованої «книжкової») такого свідоцтва не потрібно (§ 1116 ЦКН).

Земельні (речові) і обмежені особисті сервітути менш обтяжні для власника, тому що вони обмежують лише окремі його правомочності по вільному розпорядженню його власністю на користь особи, якій надані. При земельному сервітуті таке обмеження встановлюється на користь власника іншої («пануючої») земельної ділянки (§ 1018-1029 ЦКН), при обмеженому особистому сервітуті – на користь певної особи (§ 1090-1093 ЦКН).

Узуфрукт відповідно до § 1030-1089 ЦКН являє собою право користування майном, яке належить іншій особі, та передбачає водночас можливість присвоєння принесених цим майном плодів (доходів), за умови збереження сутності цього майна. Узуфрукт для його користувача (узуфруктарія) може бути встановлений довічно, на певний строк або до настання умови, що припиняє право користування (наприклад, узуфрукт у спадкових відносинах діє протягом життя узуфруктарія). У власника протягом цього строку залишається право здійснювати контроль узуфруктарія, що вилучає (отримує) з майна вигоди у вигляді одержаних плодів (від рослин, дерев і т.і.) і доходів (сум орендної плати, відсотків і т.і.). Узуфруктарий зобов’язаний зберігати використовуване майно, оберігати його від псування й експлуатувати його відповідно до призначення.

ЦКН встановлене особливе речове спадкове право забудови (суперфіцій), що надає його власникові можливість зведення й (або) експлуатації будинку на чужій земельній ділянці або під цією ділянкою (§ 1012‑ 1017 ЦКН). Право забудови виникає на підставі договору між власником ділянки й забудовником. Воно підлягає реєстрації в поземельній книзі. Власник такого права зобов’язаний сплачувати власникові ділянки ренту й не набуває прав власності на зведену будову. Загибель будови не припиняє даного права, якщо інше не встановлено в договорі між власником і забудовником.