Тема № 5 основні інститути цивільного права німеччини

1. Правове становище фізичних осіб

Правове становище фізичних осіб у Німеччині врегульовано гл. 1 книги 1 ЦКН і розкривається через категорії правоздатності, дієздатності й деліктоздатності.

Правоздатність – здатність фізичної особи бути носієм цивільних прав й обов’язків, встановлених законодавством. Ця здатність властива кожній людині й не залежить від її розумових здатностей, здоров’я, суспільного становища. На момент свого прийняття у ЦКН були встановлені деякі привілеї для частини дворянства, які були згодом скасовані. У цей час ЦКН не містить спеціальної статті, що встановлює рівність всіх громадян перед законом. Про те, що всім громадянами рівною мірою належить здатність мати цивільні права й обов’язки можна зробити висновок з положень Основного закону – Конституції ФРН. Згідно ЦКН правоздатність набувається фізичною особою з моменту закінчення народження й припиняється з її смертю або оголошенням її померлою (§ 1 ЦКН). Передбачена можливість охорони спадкових інтересів ще ненародженої дитини (абз. 2 § 1923 ЦКН). Обсяг правоздатності змінюється з віком: із самого народження людина не може мати права подружжя, батька, опікуна й деякі інші. У повному обсязі правоздатність визнається за фізичною особою з моменту повноліття – 18 років (§ 2 ЦКН).

Обмеження правоздатності повнолітніх осіб – допускаються на підставі рішення суду (наприклад, рішення про заборону займатися певною професією, так звана заборона на професію). ЦКН у цей час не передбачає позбавлення фізичної особи всіх цивільних прав (так званої цивільної смерті).

Дієздатність – це здатність фізичної особи набувати своїми діями цивільні права й обов’язки й здійснювати їх, а також нести відповідальність. Для цього особа повинна усвідомлювати й адекватно оцінювати характер вчинюваних нею дій, що залежить від її розумового розвитку.

У повному обсязі дієздатна особа стає з моменту свого повноліття. Дитина, що не досягла семи років повністю недієздатна (§ 104 ЦКН). Особа у віці від семи до вісімнадцяти років має обмежену дієздатність, тобто може вчиняти більшість угод тільки за згодою свого законного представника. Виключення становлять угоди, спрямовані до вигоди неповнолітнього (§ 107 ЦКН) або вчинені ним у межах коштів, наданих його законним представником або за його згодою іншою особою (§ 110 ЦКН). Законними представниками неповнолітнього є його батьки, які вправі вчиняти від його імені угоди й зобов’язані відповідати за заподіяну ним шкоду (§ 1629 ЦКН). Дієздатність неповнолітнім надається також шляхом емансипації – тобто оголошення неповнолітнього досягшим віку повноліття на підставі спеціального рішення суду або при вступі його в шлюб. У ФРН неповнолітній міг бути емансипованим тільки по досягненні 18 років. У наш час цей інститут у Німеччині втратив своє значення, оскільки ЦКН був знижений вік повноліття до 18 років.

Обмеження дієздатності повнолітніх осіб – допускалися раніше у ФРН у судовому порядку за встановленими законом підставам. Наприклад, § 6 ЦКН (у цей час скасований) передбачав таку можливість для особи у випадку зловживання нею алкоголем, якщо вона здатна поставити сім’ю в стан крайньої нужди або привести саму особу, яка зловживає алкоголем, до оголошення перебування під опікою. Обмежена дієздатність встановлена абз. 2 § 104 ЦКН для особи, яка перебуває в стані постійного слабоумства, що виключає свободу волевиявлення. Така особа вважається такою, що потребує допомоги і їй може бути призначено соціальний нагляд у вигляді опіки, піклування або кураторства (§ 1773, 1896, 1909 ЦКН). Опікуни й піклувальники призначаються опікунським судом для охорони особистих і майнових прав підопічних. Опікун дає згоду на здійснення підопічним правочинів й в цілому здійснює контроль за діяльністю підопічного. При піклуванні особа вчиняє угоди самостійно, але за згодою піклувальника.

Деліктоздатність – це здатність фізичної особи нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну її протиправними діями (§ 828 ЦКН). Відповідно до доктрини й законодавства Німеччини деліктоздатність є окремим випадком дієздатності. Вікові межі й обсяг обмежень – ті ж самі, що й для дієздатності, однак ЦКН встановлює, що для виникнення відповідальності осіб від семи до вісімнадцяти років потрібно, щоб вони достатньо розуміли для усвідомлення цієї відповідальності (абз. 3 § 828 ЦКН).

Місце проживання визначається місцем постійного проживання особи й може бути в декількох місцях (§ 7 ЦКН), малолітня дитина розділяє місце проживання своїх батьків.

Безвісно відсутня особа, що не досягла двадцяти п’яти років, може бути за рішенням суду оголошена померлою, якщо з моменту її відсутності пройшло десять років. Якщо ж такій особі до моменту винесення судом рішення виповнилося б вісімдесят років, то строк його безвісної відсутності повинен бути не менш п’яти років. Законодавством встановлені й більше скорочені строки безвісної відсутності особи, необхідні для оголошення її померлою. Так, військовослужбовець або інша особа, що перебувала у військах під час воєнних дій і зникла без звістки, може бути оголошена померлою, якщо з моменту підписання мирного договору або від дня закінчення воєнних дій пройшов один рік. Ще більш скорочені строки встановлені для випадків безвісної пропажі особи в результаті нещасного випадку: загибелі літака або загибелі морського судна, на якому така особа перебувала. Ці строки становлять відповідно три й шість місяців після дати нещасного випадку.

Одним з елементів правового статусу особи є її ім'я, що складається із прізвища і як мінімум з одного імені. Частиною імені є академічний ступінь і титули особи. Захист імені здійснюється на вимогу особи, якщо її право на ім'я оспорюється іншою особою або інша особа привласнює собі таке ж ім’я. Управомочена особа може вимагати усунення порушення, а також вимагати заборонити порушення в майбутньому (§ 12 ЦКН).