8. Договори про виконання робіт

За договором підряду підрядник зобов’язується виконати певну роботу за завданням замовника, а останній зобов’язаний прийняти виконану роботу й оплатити за неї встановлену ціну – винагорода підрядника (ст. 1787 ЦКФ). Договір підряду є двостороннім, консенсуальним, оплатним. У випадку, коли власником на матеріали є підрядник, такий договір визнається договором купівлі-продажу майбутніх речей.

Обов’язки підрядника полягають у виконанні робіт відповідно до вказівок замовника, у встановлений строк і здати результати роботи замовникові. Ризик загибелі речі, у випадку, якщо матеріал був наданий підрядником, лежить на ньому до передачі замовникові (ст. 1788 ЦКФ). Якщо матеріал був наданий замовником, то підрядник відповідає за його загибель, якщо не доведе, що це відбулося не з його вини (ст. 1790 ЦКФ). Підрядник зобов’язаний виконати роботу своєю силою або забезпечити її виконання іншими особами, залишаючись відповідальним перед замовником. Підрядник зобов’язаний передати результат робіт у встановленому договором місці й у визначений ним строк. При порушенні цього строку замовник вправі розірвати договір.

Замовник також вправі змінити завдання в будь-який час виконання робіт за договором підряду. Замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником, оглянути її й оплатити йому обумовлену винагороду (ст. 1791 ЦКФ). Ціна за роботу може бути твердою за всю роботу в цілому, або встановлена кошторисом. Робота може бути прийнята в цілому, або частинами (ст. 1791 ЦКФ).

Підрядник відповідає за те, щоб результат виконаних ним робіт мав обумовлені договором якості й був позбавлений недоліків, що роблять його непридатним для використання за призначенням (ст. 1792 ЦКФ). Здійснене замовником приймання результатів роботи знімає з підрядника будь-яку відповідальність.

Договір підряду припиняє свою дію в будь-який час до завершення роботи за бажанням замовника (ст. 1794 ЦКФ), при цьому підрядник зберігає право на відшкодування всіх його витрат, всіх його робіт і всього, що він міг би заробити на цій справі. Договір підряду припиняється при смерті підрядника (ст. 1795 ЦКФ).

9. Зобов’язання із заподіяння шкоди

Зобов’язання із заподіяння шкоди (делікти) спрямовані на вирішення проблеми відшкодування збитків, заподіяних потерпілому неправомірними діями заподіювача шкоди. Це відшкодування відбувається за рахунок останнього.

Правова регламентація деліктів здійснюється главою 2 титулу 4 ЦКФ (ст. 1382‑ 1386 ЦКФ). Окремі норми містяться в спеціальних законах (наприклад, у Кодексі цивільної авіації). Стаття 1382 визначає делікт як будь-яку дію людини, що заподіює іншому шкоду і зобов’язує того, із чиєї вини сталася шкода, до відшкодування шкоди. Дану статтю вважають найвідомішою у всьому ЦКФ, оскільки вона застосовується судами найчастіше. Вважається, що у Франції існує система так званого «генерального делікту», оскільки ст. 1382 наведено найбільш загальне (генеральне) поняття делікту.

Поняття «шкода» містить у собі майнову шкоду, тобто посягання на права й інтереси майнового порядку потерпілого й шкоду немайнову (моральну), тобто посягання на нематеріальні блага, а також фізичні або моральні страждання потерпілого.

До майнової шкоди відносять: псування або знищення належного потерпілому майна; витрати на лікування ушкоджень здоров’я, викликаних діями заподіювача; втрату або зменшення заробітку потерпілого й ін. Шкода має бути достовірною, безпосередньою й полягати в порушенні законного інтересу потерпілого. Можливе відшкодування майбутньої шкоди, якщо її виникнення буде визнано достовірним.

Необхідність компенсації моральної шкоди виникає при посяганнях на честь, гідність потерпілого; при порушенні поваго до його релігійних почуттів; при його душевних стражданнях, пов’язаних з тілесними ушкодженнями або смертю близьких. По своїй природі дану шкоду не можна обчислити в грошах, але можна встановити певну компенсацію понесених страждань, що й буде свого роду цивільним покаранням заподіювача шкоди.

Однією з підстав (умов) деліктної відповідальності є вина заподіювача шкоди, що обумовлена протиправністю його дій. Формами прояву вини є умисел, недбалість або необережність. Обов’язок доказування вини покладається на потерпілого. Виключення встановлено для шкоди, заподіяної тваринами або руйнуванням будівлі внаслідок недостатності ремонту або неправильної побудови. Деліктна відповідальність може наступити й за дії інших осіб (наприклад, відповідальність батьків за шкоду, заподіяну проживаючими з ними неповнолітніми дітьми). При визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, враховується й вина самого потерпілого.

Протиправність (тобто порушення заподіювачем шкоди норм закону) визнається у французькому цивільному праві одним з елементів вини, як і деліктоздатність заподіювача шкоди.

Умовою настання деліктної відповідальності є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди й шкідливими наслідками, тобто безпосереднім характером шкоди.

Випадок або непереборна сила звільняють від деліктної відповідальності, так само як й обумовленість настання шкоди поведінкою третіх осіб або винними діями потерпілого.